05 лютого 2025 рокусправа № 380/19791/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач, ГУ НП у Львівській області), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень в особі ГУНП у Львівській області щодо не вчинення дій пов'язаних із видачею наказу про звільнення позивача з 18.09.2024 зі служби в поліції «За власним бажанням», на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», оформлену листом від 17.09.2024 №Рп-2696/02/13-2024;
- зобов'язати, (похідна вимога) відповідача винести наказ про звільнення позивача зі служби в поліції «За власним бажанням» відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 18.09.2024.
Ухвалою суду від 27.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходить службу на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №2 ГУ НП у Львівській області. З метою звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) позивач звернувся до відповідача із рапортом, проте отримав відмову.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що наказом ГУ НП у Львівській області від 08.01.2024 №79 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ЛРУП №2 ГУ НП» за грубе порушення службової дисципліни до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції; наказом ГУ НП у Львівській області від 22.01.2024 №35 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), з 22.01.2024. Позивач згадані накази оскаржив судовому порядку. За результатами розгляду справи №380/2073/24 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано зазначені накази. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми місячного грошового забезпечення звернуто до негайного виконання. У зв'язку із викладеним, відповідач видав наказ про поновлення позивача на службі з 23.01.2024. При цьому, відповідач не погодився із рішенням суду першої інстанції та оскаржив його. У цей час, під час апеляційного перегляду рішення, позивач подав рапорт про звільнення зі служби «за власним бажанням». Відповідач надав позивачу відповідь від 17.09.2024, в якій зазначив, що на момент як подання, так і розгляду рапорту, наказ про звільнення позивача зі служби від 22.01.2024 №35 о/с є чинним та не скасованим, оскільки рішення суду у справі №380/2073/24 не набрало законної сили. З огляду на зазначене відсутні підстави для задоволення рапорту позивача про звільнення зі служби. Також, позивача повідомлено про право звернутися повторно після закінчення апеляційного розгляду справи №380/2073/24 та у разі набрання рішенням суду законної сили. Крім цього, зауважив, що позивач у рапорті не виклав жодних поважних причин, що перешкоджають виконанню ним службових обов'язків.
Представник позивача подав додаткові пояснення, в яких зауважив, що результати розгляду жодної справи не можуть ставитися у залежність з волевиявленням особо щодо звільнення зі служби.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, додаткових пояснень, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 проходить службу в Відділі поліції №1 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції.
Наказом начальника ГУ НП у Львівській області №79 від 08.01.2024 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ЛРУП №2 ГУНП» (далі - Наказ №79) до ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби.
Дисциплінарне стягнення реалізоване шляхом видання наказу ГУ НП у Львівській області №35 о/с від 22.01.2024 (далі - Наказ №35 о/с) про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі №380/2073/24 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 08.01.2024 №79 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ЛРУП №2 ГУНП» в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції та наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22.01.2024 №35о/с про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 (0153459) відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), з 22.01.2024. Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області, з 23.01.2024. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.01.2024 по 10.07.2024 в сумі 125026,20 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог законодавства.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.
Відповідач на виконання рішення суду від 10.07.2024 у справі №380/2073/24, в частині допущеній до негайного виконання, видав наказ №400 о/с від 17.07.2024, згідно з яким ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції в Відділі поліції №1 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області з 23.01.2024.
Позивач звернувся до ГУ НП у Львівській області із рапортом від 03.09.2024, в якому просив звільнити зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Відповідач листом від 17.09.2024 повідомив позивача, що у зв'язку із апеляційним оскарженням рішення суду від 10.07.2024 у справі №380/2073/24 та з метою недопущення юридичної колізії, на день розгляду рапорту відсутні підстави для його задоволення. Також, зазначено, що позивач має право звернутися повторно після закінчення апеляційного оскарження рішення суду та у разі набрання таким рішенням законної сили.
Вважаючи дій відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Згідно з статтею 2 Закону №580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Частиною 1 статті 3 Закону №580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з положеннями статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина 1).
Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина 2).
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України (частина 3).
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина 4).
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону №580-VIII відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Підстави звільнення поліцейських зі служби в поліції передбачені положеннями статті 77 Закону №580-VIII. Відповідно до якої поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII).
Відповідно до частин 2 та 3 статті 77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З доказів у справі суд встановив, що позивача Наказом №79 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби та Наказом №35 о/с звільнено зі служби в поліції з 22.01.2024 за пунктом 6 частини 1 статті 77 №580-VIII (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Однак пункт 2 Наказу №79 та Наказ №35 о/с позивач оскаржив у судовому порядку. За результатами розгляду справи №380/2073/24 Львівський окружний адміністративний суд прийняв 10.07.2024 рішення, яким позов задовольнив повністю; визнано згадані накази протиправними; поновлено позивача на посаді та стягнуто з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.01.2024 по 10.07.2024.
Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 23.01.2024 та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.
Відповідач на виконання рішення суду, в частині допущеній до негайного виконання, видав наказ №400 о/с від 17.07.2024, згідно з яким позивача поновлено на службі в поліції з 23.01.2024.
Водночас позивач 03.09.2024 подав до відповідача рапорт, в якому просив звільнити його зі служби в поліції з 18.09.2024 «за власним бажанням» відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII.
При цьому, відповідач з рішенням суду від 10.07.2024 у справі №380/2073/24 не погодився та оскаржив його в апеляційній інстанції.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження.
Листом від 17.09.2024 відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення рапорту, оскільки рішення суду від 10.07.2024 у справі №380/2073/24 не набрало законної сили та оскаржене в апеляційному порядку, отже Наказ №35 о/с є чинним та не скасованим. Також, зазначено, що позивач має право повторно звернутися із рапортом про звільнення після закінчення апеляційного перегляду рішення суду та вразі набрання таким рішенням законної сили.
Тобто, після поновлення позивача на службі в поліції на виконання рішення суду (в частині допущеній до негайного виконання) до набрання рішенням суду першої інстанції законної сили та оскарження такого в апеляційній інстанції, позивач з метою звільнення зі служби в поліції «за власним бажанням» подав до відповідача рапорт.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Однак більш детального урегулювання питання звільнення за власним бажанням Закон України «Про Національну поліцію» не визначено.
З аналізу положень Закону України «Про Національну поліцію» висновується, що вказаним нормативно-правовим актом передбачено право поліцейського на звільнення зі служби в поліції за власним бажання, про не врегульовано процедуру та порядок звільнення поліцейського за такої підстави, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення.
Відсутнє правове врегулювання зазначеного питання і в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №877 Положенні про Національну поліцію.
При цьому, розділом XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, Національна поліція України є структурою Міністерства внутрішніх справ і в питаннях своєї діяльності та проходження служби поліцейськими керується в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ.
Отже, нормативно-правові акти, які прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про неї, мають застосовуватися, як норми спеціального права, до правовідносин, що виникають з питань проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Відповідно до змісту позовної заяви представник позивача вказав, що «відповідно до ст. 38 КЗпП (322-08), як релевантного джерела, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні».
Представник відповідача у відзиві на противагу зазначеному вказав, що під час розгляду питання про звільнення зі служби в поліції слід дотримуватись норм Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Щодо таких покликань сторін, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення №114).
Отже, спеціальним актом законодавства, нормами якого врегульовані спірні правовідносини та чинним на час їх виникнення є Положення №114.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 22.10.2019 у справі №804/4997/17.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у постановах від 30.09.2020 у справі №826/16621/17 та від 24.01.2019 у справі №817/981/17: «приписи Положення №114 у частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону №580-VIII, а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу, у разі звільнення за власним бажанням».
Зазначене виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, статті 38, оскільки такі можуть застосовуватися лише за умови неврегульованості вказаних питань нормами спеціального законодавства.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.02.2021 у справі №826/10404/16.
Відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Отже, звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов'язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
З викладених норм права висновується, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, про що працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт.
Суд зазначає, що тримісячний строк, встановлений пунктом 68 Положення №114, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до прийняття наказу про звільнення і є обов'язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено.
Верховний Суд у постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд виклав правову позицію, згідно з якою, у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 20.05.2020 у справі №804/868/16.
Отже, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служби в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
При цьому, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
Представник позивача вказав, що позивач подав 03.09.2024 рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням, в якому вказав підстави (мотиви) та дату звільнення зі служби (18.09.2024), що є строком не менше ніж 14 днів з дня попередження працівником роботодавця про заплановане звільнення.
Суд зазначає, що попередження про звільнення власника або уповноважений ним орган за два тижні перед звільненням передбачено положеннями Кодексу законів про працю України.
Однак у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми спеціального акту - Положення №114. Відповідно до якого особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (пункт 68). До закінчення визначеного строку служби в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Таким чином, позивач при поданні 03.09.2024 рапорту про звільнення не врахував приписів пункту 68 Положення №114.
Крім того, відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідач у відзивів вказав, що позивач у рапорті про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням не навів поважних причин, що перешкоджають виконанню ним службових обов'язків.
Однак суд зазначає, що відповідно до змісту спірного листа ГУ НП у Львівській області від 17.09.2024, під час прийняття рішення про відмову в задоволенні рапорту про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням, відповідач залишив поза увагою та не надав оцінку викладеним позивачем підстав (мотивів) для звільнення зі служби.
Єдиною підставою для відмови в задоволенні рапорту відповідач зазначив, що оскільки рішення суду від 10.07.2024 у справі №380/2073/24 не набрало законної сили та оскаржене в апеляційному порядку, отже Наказ №35 о/с є чинним та не скасованим.
Слід зазначити, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі №380/2073/24 залишено без змін. Отже, рішення суду набрало законної сили 30.10.2024.
Тобто, така суттєва обставина, яка перешкоджала задоволенню рапорту позивача про звільнення зі служби за власним бажанням, станом на момент прийняття цього рішення усунута.
Отже, з урахуванням встановлених обстави суд висновує, що розгляд рапорту позивача від 03.09.2024 про звільнення з військової служби за власним бажання відповідач здійснив неналежно та без врахування приписів Положення №114, а тому, діяв протиправно.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Також суд наголошує, що питання звільнення із служби в поліції є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією відповідача.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Отже, з урахуванням дискреційних повноважень відповідача з питань звільнення зі служби в поліції, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути по суті рапорт позивача від 03.09.2024 та прийняти вмотивоване рішення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, про часткову обґрунтованість позовних вимог. Тому, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 03.09.2024 про звільнення зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (79007, вул. Генерала Григоренка, 3, м. Львів; ЄДРПОУ 40108833) розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 (82423, с. П'ятничани, Стрийський район, Львівська область; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 03.09.2024 про звільнення зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) та прийняти вмотивоване рішення.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, вул. Генерала Григоренка, 3, м. Львів; ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (82423, с. П'ятничани, Стрийський район, Львівська область; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович