про повернення позовної заяви
05 лютого 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/196/25
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК, розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
13.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у невнесенні змін до п. 25 наказу № 072-ПМ від 25 листопада 1996 року командуючого військами Одеського військового округу змінивши формулювання звільнення з «за службовою невідповідністю» на «за станом здоров'я»;
- зобов'язати Міністерство оборони України змінити формулювання причини мого звільнення, шляхом внесення зміни до п. 25 наказу № 072-ПМ від 25 листопада 1996 року командуючого військами Одеського військового округу змінивши формулювання мого, ОСОБА_1 , звільнення з «за службовою невідповідністю» на «за станом здоров'я».
Ухвалою суду від 16.01.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів на підтвердження обставин такого пропуску.
Копію ухвали від 16.01.2025 року отримано позивачем 23.01.2025 року.
03.02.2025 року до суду від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку.
Заява про поновлення пропущеного строку вмотивована тим, що позивач тривалий час не мав можливості звернутись до суду у зв'язку з тим, що хворів і знаходився на лікуванні у КНП "Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради" у період з 07.07.2014р. по 25.12.2020р.
Враховуючи наведені обставини позивач просить поновити процесуальний строк звернення до суду.
Дослідивши додані до заяви матеріали, суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписи частини 1 статті 122 КАС України також визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Судом встановлено, що наказ у який позивач просить внести зміни датований 25.11.1996 року, а до суду позивач звернувся лише 13.01.2025 року, тобто з пропуском встановленого строку звернення до суду, який фактично склав 29 років.
В пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Враховуючи, що позивач проходив публічну службу, а заявлені ним позовні вимоги стосуються внесення змін до наказу про звільнення, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний місячний строк на звернення до суду, встановлений ч.5 ст.122 КАС України.
Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах та починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому суд враховує, що спеціальні строки звернення до суду у спорах пов'язаних з проходженням публічної, в т.ч. військової служби, запроваджені нормами Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності 01.09.2005р., а отже, з позовами щодо спорів про проходження публічної служби, зацікавлена особа мала звернутись у строк визначений Кодексом адміністративного судочинства України станом на дату набрання ним чинності.
З даним позовом за захистом свого права позивач звернувся 13.01.2025 року, тобто з пропуском встановленого строку звернення до суду, який фактично склав 29 років, і при цьому, обґрунтуванням поважності причин неможливості вчасного звернення до суду, є посилання на проходження лікування в період з 07.07.2014р. по 25.12.2020р.
Натомість, неможливість звернення до суду з дати видання оскаржуваного наказу - 25.11.1996р., не обґрунтовується.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення “повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах “Стаббігс та інші проти Великобританії» та “Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі “Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Слід зазначити, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.
При цьому, відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю “охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття “охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право» має один і той же зміст.
При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.
Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов'язків. У такій формі в цьому пункті втілено “право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.
Суд звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, причини пропуску строку звернення до суду, викладені у заяві про поновлення пропущеного процесуального строку, є неповажними, з огляду на що, суд доходить висновку про повернення позовної заяви заявнику.
Згідно з п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява також повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відтак позовна заява підлягає поверненню позивачу на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 5, 122-123, 169, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК