про прийняття адміністративної справи до провадження
04 лютого 2025 року м. Київ № 376/2748/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирської міської ради та Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання недійсними рішень та плану забудови, стягнення матеріальних та моральних збитків,
До Сквирського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Сквирської міської ради та Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства Сквирської районної державної адміністрації, у якому просить суд:
- визнати недійсним рішення Сквирської міської ради №18 від 26.02.1996;
- визнати недійсним рішення №1067-36-V від 10.12.2009 Сквирської міської ради Київської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельні ділянки 3-м громадянам м.Сквира виготовлену ФОП ОСОБА_4 " в частині пункту 2 списку щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та надання у власність ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку розміром 0,1000 га для ведення особистого селянського господарства 0,0280 га;
- визнати недійсним план забудови садиби по АДРЕСА_1 , виготовлений відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства Сквирської районної державної адміністрації від 26.03.1996;
- визнати недійсним рішення Сквирської міської ради №842-30-V від 21.05.2009;
- стягнути з відповідача на користь позивача матеріальні та моральні збитки.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 15.11.2019 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12.04.2021 замінено відповідача у справі з Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства Сквирської РДА на Білоцерківську районну державну адміністрацію Київської області.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 23.11.2022 закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12.10.2023 задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про відмову від представництва його інтересів адвокатом Ткаченком Сергієм Олександровичем в справі.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 05.11.2024 задоволено заяву судді Сквирського районного суду Київської області - Коваленка Олександра Миколайовича про самовідвід у адміністративній справі №376/2748/19 та передано адміністративну справу до канцелярії Сквирського районного суду Київської області для виконання вимог ст. 31 КАС України.
За результатами автоматизованого розподілу матеріали справа була передана для розгляду судді Сквирського районного суду Київської області Батовріній І.Г.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 06.11.2024 адміністративну справу прийнято до провадження, вирішено здійснити розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання по справі.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 09.12.2024 адміністративну справу передано за підсудністю на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
10.01.2025 матеріали адміністративної справи №376/2748/19 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу були передані судді Дудіну С.О.
Відповідно до абзацу 2 частини п'ятої ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне прийняти адміністративну справу до свого провадження.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній справі з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза “встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).
При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, сама по собі участь органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Предметом позову у даній справі є вимоги про оскарження:
- рішення Сквирської міської ради №18 від 26.02.1996;
- рішення №1067-36-V від 10.12.2009 Сквирської міської ради Київської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельні ділянки 3-м громадянам м.Сквира виготовлену ФОП ОСОБА_4 " в частині пункту 2 списку щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та надання у власність ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку розміром 0,1000 га для ведення особистого селянського господарства 0,0280 га;
- плану забудови садиби по АДРЕСА_1 , виготовлений відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства Сквирської районної державної адміністрації від 26.03.1996;
- рішення Сквирської міської ради №842-30-V від 21.05.2009.
Судом встановлено, що рішенням Сквирської міської ради від 26.02.1996 №18 надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_5 , розташовану по АДРЕСА_1 , розміром 0,1 га для обслуговування жилого будинку і 0,023 га для ведення особистого підсобного господарства.
Рішенням Сквирської міської ради від 21.05.2009 №842-30-V надано дозвіл громадянам на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, зокрема, ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Рішенням Сквирської міської ради від 10.12.2009 №1067-36-V затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам м.Сквира.
Пунктом 2 вказаного рішення встановлено надати у власність 3-ом громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,3000 га, в т.ч.: під житловою забудовою 0,3000 га, для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1839 га в т.ч. рілля 0,1839 га.
Відповідно до відомостей з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 27.07.2017 державним реєстратором Сквирської міської ради Київської області Харченко Мариною Ігорівною було прийнято рішення №36387037 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3224010100:01:066:0039), площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що прийняття спірних рішень зумовило зменшення розміру суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 , власником якої є позивач.
Згідно з приписами частини другої статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зі змісту статті 126 Земельного кодексу України убачається, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно з частиною четвертою статті 60 цього Закону районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Відповідно до частини восьмої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (…), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.02.2020 у справі №520/16647/16-а у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 712/10439/16-а зазначила, що між сторонами у справі виник спір про цивільне право і подальше оспорювання права оренди частини спірної земельної ділянки не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельну ділянку. У відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, підлягають обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
З огляду на це, спір в частині оскарження рішень Сквирської міської ради №18 від 26.02.1996 №1067-36-V від 10.12.2009 про надання права власності на користь третіх осіб є не публічно-правовим, оскільки він випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Щодо оскарження рішення Сквирської міської ради від 21.05.2009 №842-30-V суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року (справа № 712/10439/16-а) визнала помилковим висновок суду першої та апеляційної інстанції стосовно підсудності справи адміністративному суду, з огляду на те, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування земельної ділянки, а реалізація права користування відбулась на підставі рішення відповідача про надання земельної ділянки в оренду шляхом укладення відповідного договору.
У даній справі Рішенням Сквирської міської ради від 10.12.2009 №1067-36-V надано у власність 3-ом громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,3000 га, в т.ч.: під житловою забудовою 0,3000 га, для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1839 га в т.ч. рілля 0,1839 га, а рішенням державного реєстратора Сквирської міської ради Київської області Харченко Мариною Ігорівною від 27.07.2017 №36387037 зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3224010100:01:066:0039), площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
З наведеного слідує, що було реалізоване право власності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача на підставі рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Після того, як право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 предметом перевірки стали не законність дій суб'єкта владних повноважень у питаннях надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а фактично правильність формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї.
Таким чином, спір у цій справі в частині вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення Сквирської міської ради від 21.05.2009 №842-30-V- має ознаки приватно-правового та не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2024 у справі №260/675/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 123733692).
Щодо оскарження плану забудови садиби по вул.Кобзаря, 47 (Островського), виготовлений відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства Сквирської районної державної адміністрації від 26.03.1996, суд зазначає таке.
Матеріали справи містять план забудови садиби по АДРЕСА_1 , оформлений у вигляді схеми.
Суд зазначає, що обов'язковою ознакою рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер, тобто є юридично значимими.
Суд зауважує, що план забудови садиби по АДРЕСА_1 , виготовлений відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства Сквирської районної державної адміністрації від 26.03.1996, є виключно схематичним зображенням відповідної території, а тому такий документ має технічні ознаки, внаслідок чого цей документ сам по собі не створює безпосередньо для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків.
Суд зазначає, що поняття "спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто воно стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі.
Згідно з частиною другою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись статтями 238, 243,248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Закрити провадження в адміністративній справі.
2. Роз'яснити позивачу, що дана справа в частині вимог про оскарження плану забудови садиби по АДРЕСА_1 , виготовленого відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства Сквирської районної державної адміністрації від 26.03.1996, не підлягає розгляду в судах жодної юрисдикції. В іншій частині справа підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Дудін С.О.