04 лютого 2025 року Справа № 280/11133/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення ОСОБА_1 нарахування пенсії за вислугу років з 01 листопада 2024 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 листопада 2024 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати до суду у місячний строк звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та має право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 21 травня 2021 року. Позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується Довідкою від 09.09.2021 № 2306-5000394044/27717 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, позивач продовжує проживати своєю за адресою: АДРЕСА_2 , на території, яка на даний час є тимчасово окупованою рф. З 01 січня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області припинило нарахування та виплату позивачу пенсійного забезпечення за вислугу років. Не погоджуючись з такими діями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 280/1906/24, що набрало законної сили 21 червня 2024 року, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.01.2024. Після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, з вересня 2024 року ГУ ПФУ в Запорізькій області поновило ОСОБА_1 виплату пенсії. Проте з 01.11.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області знову зупинило нарахування та виплату пенсії позивачу. Так, у відповіді на запит позивача у листі (вих. № 20082-19507/К-02/8-0800/24 від 21.11.2024) Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило, що Головним управління на підставі отриманої 02.09.2024 інформації, яка надійшла від органів соціального захисту населення Запорізької області, було встановлено, що ОСОБА_1 на обліку, як внутрішньо-переміщена особа на теперішній час не перебуваєте, тому виплату пенсії з 01.11.2024, призупинено. Також Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області було зазначено, що для поновлення виплати пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (зі змінами) необхідно особисто звернутись із відповідною заявою до органу Пенсійного фонду України, що призначив пенсію або за новим місцем фактичного перебування (на підконтрольній Україні території) з паспортом, документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, діючою довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та з оригіналом заяви про відкриття поточного рахунку в уповноваженому банку. Позивач вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії з 01.11.2024 є протиправними, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 09 грудня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що на підставі проведеного інформаційного обміну з органами соціального захисту населення позивачеві було призупинено виплату пенсії з 01.11.2024. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Вказує, що для вирішення питання поновлення виплати пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (зі змінами) необхідно особисто звернутись із відповідною заявою до органу Пенсійного фонду України, що призначив пенсію або за новим місцем фактичного перебування (на підконтрольній Україні території) з паспортом, документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та з оригіналом заяви про відкриття поточного рахунку в уповноваженому банку. Виходячи з вищенаведеного позивач не реалізував своє право на поновлення пенсії, тому вимоги щодо поновлення є передчасними та такими що не підлягають задоволенню. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив зазначено, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не вказує, яка саме інформація, отримана в результаті верифікації та моніторингу державних виплат, містить невідповідності та стала підставою для припинення нарахування та виплати пенсії. Вказує, що відповідач повинен прийняти рішення про припинення нарахування пенсії Позивачу у порядку, передбаченому ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Відповідачем не надано до відзиву на позовну заяву рішення за підписом керівника Головного управління ПФУ в Запорізькій області про припинення виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01.01.2024, що свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень діяв не на підставі та не в межах повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією України та законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто такі дії є протиправними. Отже, у громадянина ОСОБА_1 відсутній обов'язок звертатися з заявою про поновлення виплати пенсії у порядку, передбаченому п. 1.5. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1566/11846. 11 грудня 2024 року Головне управління ПФУ в Запорізькій області прийняло Рішення про встановлення особи № 466796 від 11.12.2024, яким за результатами проведеного відеоконференцзв'язку 18.11.2024 12:00:00 та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_1 № пенсійної справи DDPVP 0806015496) встановлено.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є пенсіонером за вислугою років та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», про що свідчить довідка №2306-5000394044/27717 від 09.09.2021 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_3 , проте фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_4 , що також підтверджується вказаною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З 01.01.2024 ГУ ПФУ в Запорізькій області припинило нарахування та виплату позивачу пенсійного забезпечення за вислугу років.
Не погоджуючись з такими діями, позивач звернувся до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 280/1906/24, яке набрало законної сили 21 червня 2024 року, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.01.2024.
Після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, з вересня 2024 року ГУ ПФУ в Запорізькій області поновило позивачу виплату пенсії.
З 01.11.2024 позивачу знову припинено виплату пенсії.
На запит представника позивача, відповідач листом від 21.11.2024 повідомив про припинення виплати пенсії позивачу з 01.11.2024 відповідно до пункту 1 Постанови №637. Зазначено, що Головним управлінням на підставі отриманої 02.09.2024 інформації, яка надійшла від органів соціального захисту населення Запорізької області, було встановлено, що пощивач на обліку, як внутрішньо-переміщена особа на теперішній час не перебуває, тому виплату пенсії з 01.11.2024, призупинено. Також зазначено, що для поновлення виплати пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (зі змінами) необхідно особисто звернутись із відповідною заявою до органу Пенсійного фонду України, що призначив пенсію або за новим місцем фактичного перебування (на підконтрольній Україні території) з паспортом, документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, діючою довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та з оригіналом заяви про відкриття поточного рахунку в уповноваженому банку.
11 грудня 2024 року ГУ ПФУ в Запорізькій області прийняло рішення про встановлення особи № 466796 від 11.12.2024, яким за результатами проведеного відеоконференцзв'язку 18.11.2024 12:00:00 та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_1 № пенсійної справи DDPVP 0806015496) встановлено.
Рішення про припинення виплати пенсії позивачу матеріали справи не містять.
Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо припинення нарахування пенсії за вислугу років з 01 листопада 2024 року, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 4 Закону № 1058-IVвизначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Статтею 7 Закону № 1058-IV визначено, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за певними принципами, до яких у тому числі віднесено принципи законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зазначає, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу матеріали справи не містять.
Згідно з ч.2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Статтею 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), п. п. 48, 49).
В той же час, як зазначив відповідач у своєму відзиві, на підставі проведеного інформаційного обміну з органами соціального захисту населення позивачеві було призупинено виплату пенсії з 01.11.2024. Для вирішення питання поновлення виплати пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (зі змінами) необхідно особисто звернутись із відповідною заявою до органу Пенсійного фонду України, що призначив пенсію або за новим місцем фактичного перебування (на підконтрольній Україні території) з паспортом, документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та з оригіналом заяви про відкриття поточного рахунку в уповноваженому банку
У своєму листі від 21.11.2024 відповідач зазначив, що на підставі отриманої 02.09.2024 інформації, яка надійшла від органів соціального захисту населення Запорізької області, було встановлено, що пощивач на обліку, як внутрішньо-переміщена особа на теперішній час не перебуває, тому виплату пенсії з 01.11.2024, призупинено. Також зазначено, що для поновлення виплати пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (зі змінами) необхідно особисто звернутись із відповідною заявою до органу Пенсійного фонду України, що призначив пенсію або за новим місцем фактичного перебування (на підконтрольній Україні території) з паспортом, документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, діючою довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та з оригіналом заяви про відкриття поточного рахунку в уповноваженому банку.
Суд вважає посилання відповідача на норми Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", як підставу для не поновлення виплати пенсії позивачу протиправним та таким, що не відповідає фундаментальним основам існування та розвитку Українського народу, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706 VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 року "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина 1 статті 12 Закону № 1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним.
Суд зазначає, що положення ст.12 Закону № 1706-VII, яка містить підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, передбачає прийняття відповідного рішення про скасування дії такої довідки.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Положеннями п. 1 Порядку про облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 від 01.10.2014, визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно із пунктом 1 Постанови № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Враховуючи вказані вище норми, суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не було надано до суду рішення про скасування довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, прийнятого у порядку статті 12 Закону № 1706-VII (що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав вважати, що стосовно позивача було прийнято таке рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи).
При цьому, застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону №1058-IV.
Рішенням ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", зокрема ст. 53, встановлено, що "підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплат".
У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Враховуючи встановлені судом протиправні дії щодо припинення виплати пенсії без прийняття відповідного рішення, то такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують конституційні права позивача.
Окрім того, статтею 7 Закону України № 1706-VII передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов'язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи, а саме: "держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини" (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Суд також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 1706-VІІ встановлено, що Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Проте положення Закону № 1706-VII нe визначають правила, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надає Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що 11 грудня 2024 року ГУ ПФУ в Запорізькій області прийняло рішення про встановлення особи № 466796 від 11.12.2024, яким за результатами проведеного відеоконференцзв'язку 18.11.2024 12:00:00 та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_1 № пенсійної справи DDPVP 0806015496) встановлено.
У справі, яка розглядається, враховуючи характер відповідних пенсійних виплат, які призначені позивачу, відповідач не наводить аргументів про те, що наявна вина позивача у припиненні пенсійних виплат або існує закон, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії для їх поновлення, або позивач має альтернативний механізм отримання (компенсації) цих виплат.
У даному випадку наявність статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
Підсумовуючи суд зазначає, що органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав не приймалося. В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася. Відповідачем не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України на території України. Посилання відповідача на підзаконні нормативно-правові акти як на підставу припинення виплати пенсії є неприйнятним, оскільки суперечать статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем до суду не надано доказів скасування довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості тощо. За таких обставин, підстав для припинення виплати пенсії та не поновлення її виплати немає.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ним спеціального правового статусу зберігається право власності, інші права на майно.
Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950) з Протоколами № 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15 визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки припинення відповідачем виплати пенсії відбулося не у спосіб, що передбачений законом, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції має місце втручання відповідачем у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
За встановлених обставин справи суд доходить висновку, що дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправними та такими, що порушують право позивача на належне пенсійне забезпечення.
Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач має намір ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було ГУ ПФУ в Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення ОСОБА_1 нарахування та виплати пенсії за вислугу років з 01 листопада 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 листопада 2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова