Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
05 лютого 2025 року Справа №200/765/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №200/765/25, за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з заявою про забезпечення позову, поданою з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), у якій просить суд:
- зупинити рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджене протоколом №1 від 09.01.2025 року про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі;
- заборонити вчиняти певні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо переміщення ОСОБА_1 до військових частин (навчальних центрів тощо) з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
В обґрунтування вищевказаної заяви заявником зазначено, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки є батьком дитини-інваліда (рідного сина) віком до 18 років, який перебуває на його утриманні. У відповідь на заяву про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації заявник отримав від ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомлення, в якому зазначено, що протоколом № 1 від 09.01.2025 року комісія ухвалила рішення про відмову в наданні відстрочки, оскільки заява військовозобов'язаного подана засобами поштового зв'язку (не особисто подано), що унеможливлює здійснення перевірки підстав для надання військовозобов'язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, яка здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки відповідно до частини 7 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Заявник вважає, що дії суб'єкта владних повноважень в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не відповідають вимогам закону та порушують його права, у зв'язку з чим ним подана до суду позовна заява. Заявник зазначає, що через безпідставну відмову відповідача в оформленні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, заявник формально залишається в статусі особи, яку може бути призвано на військову службу за мобілізацією, тому у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову та подані матеріали, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами частини першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом (постанова Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).
Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
У відповідності до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, постанові Верховного суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.
Суд також враховує, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник посилається на те, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як вбачається з Повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11 січня 2025 року № 12/406, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період протоколом № 1 від 09.01.2025 року комісією ухвалено рішення про відмову у наданні такої відстрочки, оскільки заява військовозобов'язаного подана засобами поштового зв'язку (не особисто подано), що унеможливлює здійснення перевірки підстав для надання військовозобов'язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, яка здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки відповідно до частини 7 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також повідомлено, що заявник підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
У заяві про забезпечення позову заявник ставить питання про зупинення рішення комісії та заборону ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій стосовно відмови в наданні йому відстрочки від призову до лав ЗСУ.
Заявник припускає, що у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.
Суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII), частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. В подальшому строк проведення мобілізації продовжувався відповідними Указами Президента України та на даний час проведення мобілізації триває.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (надалі Закон № 3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, за приписами якої, зокрема, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
За змістом пункту 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 № 352, у триденний строк після набрання чинності Указом Президента України про проведення призову громадян України на строкову військову службу керівники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки видають накази про проведення призову громадян України на строкову військову службу за формою згідно з додатком 16.
Оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.
Суд зауважує, що заявнику жодного оповіщення надіслано не було.
Варто також відмітити, що зупинення дії чи заборона вчиняти будь-які дії відповідно Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та будь-яких інших законів України не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано в рамках розгляду заяви про забезпечення позову.
Разом з цим, право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та реалізовується в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок №560).
Зокрема, пунктом 63 Порядку №560 передбачено, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Тобто, сам факт прийняття ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення про відмову у наданні відстрочки має наслідком направлення позивача на медичний огляд, а не, власне, самого призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Наведене свідчить про відсутність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов'язковою умовою надання правового захисту судом, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо вчинення відповідачем дій стосовно заявника щодо призову його на військову службу під час мобілізації, згідно із Законом № 3543-XII.
З долучених до заяви про забезпечення позову матеріалів не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам заявника або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.
Заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Саме тільки посилання заявника на те, що у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль, не свідчить про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав в такій мірі, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, або захист цих прав буде неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Разом із цим суд зауважує, що положеннями статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, за наявності для цього визначених законом підстав, зокрема й сімейних чи інших обставин, якщо такі умови наявні в позивача.
При цьому, сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватися достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Відтак, твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтуються тільки на припущеннях. Проте, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, виходячи з предмету позову. Так само не розкрито у заяві доводів позивача про те, що у випадку забезпечення позову позивач буде вимушений докласти значних зусиль для відновлення своїх прав.
Наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених частиною 2 статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тому заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 150-154, 248 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Повний текст ухвали складено та підписано 05 лютого 2025 року.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя В.М. Чучко