Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 лютого 2025 року Справа№200/8453/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення
(виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1
до відповідача Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2024 року по 22.11.2024 року, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2024 року по 22.11.2024 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_4 та наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 23.04.2024 №116 його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23.04.2024.
Вказує, що на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним повний розрахунок, та такий розрахунок проводився лише після звільнення, а саме: 22.11.2024 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в загальному розмірі 128367,74 грн.
Зазначає, що затримка розрахунку при звільненні з військової служби є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку (з моменту звільнення по день остаточного розрахунку).
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що вина відповідача щодо нездійснення виплати додаткової винагороди позивачу при звільненні, оскільки позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 раніше та не надавав документи, які є підставою для виплати додаткової винагороди у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні у зв'язку із отриманим поранення (травмою, контузією, каліцтвом) відсутня.
Враховуючи наведене, просить в задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_5 , з 24.02.2022 по 23.04.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 .
23.04.2024 наказом командира Військової частини НОМЕР_4 від 23.04.2024 № 116 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення як такого, що звільнений з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.04.2024 №41-РС.
22.11.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховані кошти в сумі 128367,74 грн. в якості додаткової винагороди, встановленої п. 1 Постанови №168.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно пунктів 2, 4 статті 9 Закон України України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Разом з тим, згідно частини першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення цього спору.
Тобто, у даному випадку з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року у справі №805/4458/17-а, відповідно до якої частина 1 статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Тобто, тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Крім того, Верховним судом у постанові від 19.04.2018 (справа № 803/1210/16) визначено, що стягнення середнього заробітку за час затримки належних сум при звільненні поширюється і на невчасно виплачену одноразову грошову допомогу.
Відповідач не спростувує доводи позивача, що на дату звільнення останнього з військової служби (23.04.2024) не провів із ним остаточний розрахунок та не виплатив усі належні суми.
Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення в повному обсязі у день виключення зі списків, а саме 23.04.2024, проте виконав свій обов'язок у повному обсязі лише 22.11.2024 на загальну суму 128367,74 грн.
Непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби у встановлені строки є протиправним.
Відповідачем не надано будь-яких доказів того, що ним вживались заходи для своєчасного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо) на момент звільнення.
Таким чином, непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною бездіяльностю відповідача та відповідно до статті 117 КЗпП України він зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 24.04.2024 (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку 22.11.2024.
Тобто, фактично затримка у розрахунку становить 213 днів.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 2 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про середнє грошове забезпечення за два останні повні місяці перед звільненням (лютий-березень 2024 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 43315,96 грн.
Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 721,93 грн. (43315,96 грн./60, де 60 - кількість календарних днів у лютому-березні 2024 року).
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 153771,09 грн. (721,93 грн х 213 календарних днів).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (22.11.2024), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
Тобто, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 24.04.2024 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні.
Відтак, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 128367,74 грн. / 153771,09 грн. (сума виплаченої одноразової виплати при звільненні / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,834.
З наведеного вбачається, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 109580,31 грн. (721,93 грн. х 182 календарних дні х 0,834).
Аналогічна позиція щодо необхідності застосування шестимісячного строку при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку в таких самих правовідносинах викладена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі № 420/10309/22.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тобто, при вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців становить 109580,31 грн.
Крім того, суд зауважує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Тобто, у даному випадку, належним способом захисту прав позивача, який забезпечить їх ефективне поновлення, є саме стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум - одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення.
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 109580,31 грн.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у спірних взаємовідносинах в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 109580,31 грн.
В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексом законів про працю України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2024 року по 22.11.2024 року, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2024 року по 22.11.2024 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 109580 (сто дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят) грн. 31 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Т.В. Давиденко