Справа № 756/15241/24
Номер провадження № 1-кс/756/27/25
30 січня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва в складі слідчого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника третьої особи адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 15 Оболонського районного суду міста Києва клопотання ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , у рамках кримінального провадження, внесеного 15.12.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021102050000217, про скасування арешту майна,
02.12.2024 до Оболонського районного суду міста Києва надійшло клопотання ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному проваджені, внесеного 15.12.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021102050000217.
В обґрунтування клопотання зазначено, що ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 08.06.2022 на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_5 , було накладено арешт із забороною відчуження будь-кому і будь-яким чином зазначеним майном. Також адвокатом було зазначено, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем права власності на вищевказану квартиру, дізналась про факт накладення арешту майна лише у червні 2024 року. Крім того, розгляд клопотання слідчого, про накладення арешту на майно 08.06.2022 відбувся без виклику власника майна, тому, на його думку, ухвала слідчого судді була прийнята необґрунтовано, а крім того, на даний час відпала потреба у застосуванні арешту майна, який був накладений на підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 08.06.2022 (справа № 756/1435/22).
Представник третьої особи ОСОБА_4 у судовому засіданні обґрунтував подане ним клопотання та просив суд задовольнити його та скасувати арешт майна.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання, просив суд відмовити в його задоволенні.
Дослідивши матеріали клопотання, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Згідно зі ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до п. 7 ч. 2, ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження таабо користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим кодексом порядку.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу. Таким чином, правомірність володіння органами досудового розслідування майном, яке наділене ознаками речових доказів, має підтверджуватись в порядку, визначеному зазначеними статтями.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 84 КК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У судовому засіданні було встановлено, що Оболонським УП ГУНП в місті Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного 15.12.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021102050000217. У рамках указаного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 08.06.2022 на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_5 , накладено арешт із забороною відчуження будь-кому і будь-яким чином зазначеним майном.
Надані та дослідженні у судовому засіданні документи, разом із обставинами, які вказані в рішенні слідчого судді про накладення арешту, не спростовують підстав для накладення арешту, а отже і підстав вважати, що арешт було накладено необґрунтовано.
Аналізуючи положення кримінального процесуального закону слід дійти висновку, що при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Таким чином, у зв'язку із плином часу та досудового розслідування, якщо потреба у подальшому застосування заходів забезпечення кримінального провадження шляхом арешту відпаде, то з цієї підстави, в силу ч. 1 ст. 174 КПК України, слідчий суддя/суд за клопотанням власника (володільця) майна такий захід забезпечення кримінального провадження може скасувати.
Так, у ч. 2 ст. 174 КПК України зазначено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
При вирішенні питання про збереження арешту слід також враховувати практику ЄСПЛ щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Так, в рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ, оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п. 195).
Крім того, в п. 203 рішення у наведеній справі ЄСПЛ, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Таким чином, накладення арешту не має на меті позбавити особу належного їй на праві власності майна, а лише тимчасово обмежити її право користуватись та/або розпоряджатись ним, зокрема, до завершення проведення експертного дослідження, завершення кримінального провадження тощо.
Між тим, станом на час розгляду клопотання, у кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, прокурором не надано підтвердження проведення будь-яких слідчих дій в рамках вказаного провадження на час судового розгляду, арешт на об'єкт нерухомості накладено ще в червні 2022, що свідчить про тривале та необґрунтоване обмеження законних прав власника майна.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Протоколу N 1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Отже, слідчий суддя прийшов до переконання, що з врахуванням вище перелічених обставин, потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт майна. Суд враховує, що без застосування арешту можливо провести всі необхідні слідчі дії.
Керуючись ст. 2, 7, 64-2, 94, 100, 110, 131, 132, 170-175, 369-372, 376 КПК України, суд
Клопотання ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 , у рамках кримінального провадження, внесеного 15.12.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021102050000217, про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати арешт, який накладено ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 08.06.2022 (справа 756/1435/22), з квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення щодо неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1