Справа №:755/1061/25
Провадження №: 1-кс/755/389/25
"05" лютого 2025 р. Слідча суддя Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Дніпровського районного суду міста Києва клопотання старшого слідчого 2 відділу слідчого управління Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_3 про арешт майна, у рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024011000000284 від 16 грудня 2024 року за підозрою ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України,
Старший слідчий 2 відділу слідчого управління Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_3 за погодженням прокурором у кримінальному провадженні керівником відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуального керівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_5 , звернувся до слідчої судді з клопотанням про накладення арешту на майно, що належить на праві власності громадянину України ОСОБА_4 , а саме земельну ділянку площею 3.862 га, розташовану за адресою: АР Крим, Совєтський район, Ільчівська селишна рада, кадастровий номер 0125282200:09:001:0187.
Мотивуючи клопотання, слідчий посилається на те, що слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим за процесуального керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024011000000284 від 16 грудня 2024 року за підозрою ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Досудовим розслідування встановлено, що після початку повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України, 30 жовтня 2023 року громадянин України ОСОБА_4 , перебуваючи на території АР Крим, за власною ініціативою, з корисливих мотивів, діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а також на зміну меж території та державного кордону України у спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, маючи на меті сприяння у будь-який збройній агресії рф проти України, за власною ініціативою звернувся до Сімферопольського військового комісаріату, де прийняв пропозицію від не встановлених досудовим розслідуванням представників міністерства оборони рф перейти на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, та добровільно підписав контракт про проходження військової служби в міністерстві оборони рф строком на 1 рік.
Таким чином, з 20 лютого 2014 російська федерація, як держава-агресор, здійснила окупацію території України - півострова Крим із застосуванням збройних сил, військових підрозділів та парамілітарних утворень.
В кінці жовтня 2023 року ОСОБА_4 разом з іншими особами, які підписали контракт з міністерством оборони рф, був направлений в с. Перевальне, АР Крим, де в подальшому протягом приблизно 2 тижнів пройшов курси з загальної військової підготовки, вогневої підготовки з практичними стрільбами з автомата АК-74, відпрацювання тактичних і штурмових дій, інженерно справи з облаштування окопів, тактичної медицини, курси роботи з рацією, відпрацьовував метання гранат.
В подальшому ОСОБА_4 було присвоєно військове звання рядовий зараховано на посаду сапер-розвідник НОМЕР_1 окремої мотострілкової бригади в/ч НОМЕР_2 . Під час проходження військової служби у збройних формуваннях держави агресора рф ОСОБА_4 використовував позивний « ОСОБА_6 ».
10 листопада 2023 року ОСОБА_4 отримав бойове завдання та висунувся на позиції між м. Токмак та с. Роботіне, Запорізької області, де здійснював утримання займаних позицій та 29 лютого 2024 року отримав поранення після чого проходив реабілітацію.
17 листопада 2024 року ОСОБА_4 отримав бойове завдання та висунувся до населеного пункту Тихе, Харківської області де здійснював утримання займаних позицій.
28 листопада 2024 року в ході контратаки ЗСУ в районі с. Тихе, Харківської області, ОСОБА_4 був взятий в полон.
За час проходження військової служби в збройних формування держави-агресора рф ОСОБА_4 отримував виплати за підписання контракту, а також заробітну плату за проходження військової служби.
17 січня 2025 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
В свою чергу, санкції ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, передбачають конфіскацію майна, як додатковий вид покарання.
Також в ході проведення досудового розслідування було встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 3.862 га., розташована за адресою: АР Крим, Совєтський район, Ільчівська селищна рада, кадастровий номер 0125282200:09:001:0187.
Застосування зазначених обмежень надасть змогу зберегти майно, унеможливить його подальше приховання, відчуження, та забезпечити конфіскацію майна як виду покарання.
Крім того, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення. Для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збережені цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, з метою запобігання можливості приховування та відчуження цього майна, необхідно накласти арешт із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Разом з тим, з метою забезпечення арешту майна, запобігання зникненню, втрати або пошкодження арештованого майна та забезпечення його схоронності, дане клопотання прошу розглянути без повідомлення власника даного майна.
Слідчий у судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених у клопотанні.
Враховуючи те, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, не було тимчасово вилучене, крім того, слідчим зазначаються ризики того, що з майном можуть вчинятися дії з його подальшого відчуження, тому з метою забезпечення арешту майна, розгляд клопотання у силу ч. 2 ст. 172 КПК України можливо здійснити без повідомлення власника майна.
Слідча суддя, вислухавши думку слідчого, вивчивши клопотання, дослідивши матеріали додані до клопотання, дійшла такого висновку.
Слідчою суддею встановлено, що СУ ГУ СБУ в Автономній Республіці Крим здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024011000000284 від 16 грудня 2024 року за підозрою ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Відповідно до вимог п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини.
Як вбачається з інформації з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, слідче управління Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим знаходиться за адресою: вул. Юрія Поправки, 14-А, м. Київ. Відтак, клопотання подано за правилами підсудності.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено йому внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
17 січня 2025 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
В свою чергу, санкції ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, передбачають конфіскацію майна, як додатковий вид покарання.
Отже, у разі доведення винуватості ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, майно, яке належить на праві приватної власності підозрюваному підлягатиме конфіскації у дохід держави.
Слідчою суддею не встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становитиме особистий і надмірний тягар для володільця майна, тому підлягає задоволенню шляхом накладення арешту на вищевказане майно.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Згідно інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 3.862 га., розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, Совєтський район, Ільчівська селищна рада, кадастровий номер 0125282200:09:001:0187.
Як вбачається з тексту поданого клопотання, слідчий просить накласти арешт на майно із забороною державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, здійснювати державну реєстрацію змін (інші дії), пов'язаних зі зміною корпоративних прав (часток) у статутному капіталі зазначених юридичних (фізичних) осіб, а також реєстрацію змін (інші дії), щодо вищевказаного нерухомого майна.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.
Аналогічні гарантії захисту права власності містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, згідно якого ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. The United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Взявши до уваги вищевикладене, кваліфікацію кримінального правопорушення за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, враховуючи наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, а також забезпечуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, беручи до уваги той факт, що майно на яке слідчий просить накласти арешт перебуває у праві власностіОСОБА_4 , слідча суддя приходить до висновку, що вимога слідчого є обґрунтованою, а відтак найменш обтяжливим способом арешту майна за даних обставин є заборона розпорядження та користування майном та корпоративними правами.
На підставі викладеного, керуючись ст. 170-173, 175, 309, 372, ст. 392, ст. 532 КПК України, слідча суддя, -
Клопотання старшого слідчого 2 відділу слідчого управління Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_3 про арешт майна, у рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024011000000284 від 16 грудня 2024 року за підозрою ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України - задовольнити.
Накласти арешт шляхом заборони розпорядження майном, власником якого є підозрюваний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , а саме: земельну ділянку площею 3.862 га, розташовану за адресою: АР Крим, Совєтський район, Ільчівська селишна рада, кадастровий номер 0125282200:09:001:0187.
Заборонити державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, вчиняти реєстраційні дії, пов'язані зі вказаним нерухомим майном.
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
Ухвалу про арешт майна через прокурора передати для негайного виконання уповноваженому на це органу.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчих СУ ГУ СБУ в АР Крим, які здійснюють досудове розслідування та прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Роз'яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідча суддя ОСОБА_1