Справа № 752/21972/18
Провадження №: 4-с/752/46/25
про повернення скарги без розгляду
03.02.2025 суддя Голосіївського районного суду міста Києва Кирильчук І. А., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії та рішення Головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонської Дарії Вікторівни,
04 грудня 2024 року до Голосіївського районного суду міста Києва надійшли матеріали скарги ОСОБА_1 на дії та рішення Головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонської Д. В.
Підставою для звернення до суду скаржник зазначає, що виходячи з постанови, виданої 04 жовтня 2024 року головним державним виконавцем Голосіївського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонською Д. В., стягується з боржника ОСОБА_1 50 відсотків доходів щомісяця, тоді як судовим наказом Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/21972/18 від 31 жовтня 2018 року визначений розмір аліментів, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , у розмірі частини заробітку.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09 грудня 2024 року матеріали скарги передано на розгляд головуючому судді Кирильчук І. А.
31 січня 2025 року матеріали справи № 752/21972/18 з архіву Голосіївського районного суду міста Києва передані у провадження судді Кирильчук І. А. для розгляду скарги ОСОБА_1 на дії та рішення Головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонської Д. В.
Перевіривши матеріали поданої скарги та долучених до неї документів, встановлено, що скарга не відповідає вимогам статті 183 ЦПК України з огляду на таке.
У провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 752/21972/18 (провадження № 2-н/752/519/18), в рамках якої 31 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іден.номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі частки заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 22 жовтня 2018 року і до повноліття дитини.
04 жовтня 2024 року головним державним виконавцем Голосіївського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонською Д. В. у ВП № НОМЕР_2 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, де стягувачем зазначена - ОСОБА_2 , а боржником - ОСОБА_1 .
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Скаргу подано на стадії судового контролю на стадії виконання судових рішень в порядку статті 447 ЦПК України.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» та статтею 447 ЦПК України не визначено вимог до форми та змісту скарги на рішення, дії або бездіяльність державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Водночас, згідно положень статті 450 ЦПК України скарга розглядається за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Відповідно у скарзі має бути зазначено конкретну особу державного виконавця чи посадової особи.
Оскільки в розділі VII ЦПК України не визначено форму та зміст скарги, слід застосувати аналогію права на підставі частини дев'ятої статті 10 ЦПК України, де передбачено наступне: якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно роз'яснень, які містяться в пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені в пунктах 3 - 5 частини сьомої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до вимог пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України, позовна заява серед іншого повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Водночас, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Проте, всупереч вимогам Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження» скаржник не зазначає заінтересованою особою стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 - ОСОБА_2 .
Крім того, цивільним процесуальним законодавством загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені статтею 183 ЦПК України.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
За змістом положень частин другої, четвертої статті 183 ЦПК України письмову заява (клопотання, заперечення) суд повертає заявнику без розгляду, якщо її подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті.
Вимога про надання доказів надіслання заяви, скарги, клопотання чи заперечення (надання) іншим учасникам справи (провадження) стосується подання таких на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень (розділи VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України).
Такий правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 591/1581/20.
У той же час, скаржник, звернувшись до суду зі скаргою на дії та рішення Головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у порядку, передбаченому розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, не надав доказів надіслання (надання) копії такої скарги з додатками іншим учасникам справи.
Інші учасники справи не повинні бути позбавлені процесуального права на інформацію про подану скаржником скаргу до суду. Надання копії скарги іншим учасникам необхідно для того, щоб до початку розгляду справи по суті, надати можливість останнім підготуватися до судового засідання, зібрати необхідні докази, надати пояснення, представити заперечення проти скарги.
Конституційний Суд України у рішенні від 12 чеврня 2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини). При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Таким чином, зазначені вимоги до заяв, передбачені ЦПК України, носять не формальний характер, а є обов'язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом свої порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її залишення без руху або повернення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
При цьому, повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 187 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 183, 442 ЦПК України, суд
Матеріали скарги ОСОБА_1 на дії та рішення Головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонської Дарії Вікторівни, повернути без розгляду суб'єкту звернення.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя І. А. Кирильчук