Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4383/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича, Житомирська область, Житомирський район, село Березівка,
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОЛЕ 2021», Харківська область, Лозівський район, село Високе,
про стягнення коштів, -
Позивач, Фізична особа-підприємець Томчук Андрій Михайлович, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОЛЕ 2021», про стягнення 140 594,82 грн, з них: 80 000,00 грн - основний борг за отриманий товар, 4 156,00 грн - 3% річних, 48 269,58 грн - пеня, 8 169,24 грн - інфляційні втрати. Підставою позову визначено договір поставки № 122201661 від 09.12.2022 року.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
10 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4383/24. Розгляд справи № 922/4383/24 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0610214957178, ухвала суду від 10 грудня 2024 року є врученою за датою 07.01.2025 року. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 10 грудня 2024 року, а саме до 22.01.2025 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ
Як зазначено у позовній заяві, між ФОП Томчуком А.М. (постачальник) та ТОВ «ПОЛЕ 2021» (покупець) укладено договір поставки № 122201661 від 09.12.2022 року (далі - «Договір»), згідно з яким постачальник передає у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити, в порядку та на умовах визначених цим Договором, обладнання, комплектуючі та запчастини. Позивач зазначає, що у відповідності до вищезазначеного Договору, він в період з 12.12.2022 року передав, а покупець отримав товар від постачальника, а саме напівавтоматичну пакувальну машину MASTERPLAT PLUS PGS-std на загальну суму 285 000,00 грн, про що свідчить підписана видаткова накладна № 122208887 від 12.12.2022 року. У відповідності до п. 5 Специфікації № 1 від 09.09.2020 року до Договору сторони погодили, що оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок постачальника на умовах: 5.1. 25% - попередньої оплати вартості товару; 5.2. 25% - відтермінування оплати протягом 15 календарних днів з моменту відвантаження товару; 5.3. 25% - відтермінування оплати протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження товару; 5.4. 25% - відтермінування оплати протягом 45 календарних днів з моменту відвантаження товару. Тобто, беручи до уваги п. 5 Специфікації № 1 від 09.09.2020 року до Договору станом на дату звернення до суду строк оплати за отриманий товар минув ще 12.03.2023 року. В період з 09.12.2022 року по 29.04.2024 року покупець здійснював часткові оплати за отриманий товар, що в загальній сумі становить 205 000,00 грн. Відповідно, сума заборгованості за основним платежем становить 80 000,00 грн, що і заявлено позивачем до стягнення. Також, позивач, з посиланням на п. 7.4. Договору, заявляє до стягнення пеню у розмірі 48 269,58 грн та, з посиланням на ст. 625 ЦК України, заявляє до стягнення 4 156,00 грн - 3% річних, 8 169,24 грн - інфляційні втрати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
09 грудня 2022 року між позивачем (постачальник за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) укладено договір поставки № 122201661.
Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов'язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язаний у визначений сторонами строк передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, обладнання, комплектуючі та запчастини, узгоджене Специфікаціями, які є невід'ємною частиною до Договору. Згідно із п. 1.2. Договору кількість, асортимент, ціна, комплектність товару визначаються сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.
09 грудня 2022 року між сторонами укладена специфікація № 1 до Договору, відповідно до якої на умовах Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар за цінами та в кількості, а саме: «Напівавтоматична пакувальна машина MASTERPLAT PLUS PGS-std», кількість 1, сума з ПДВ - 285 000,00 грн. У відповідності до п. 5 Специфікації № 1 від 09.09.2020 року до Договору сторони погодили, що оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок постачальника на умовах: 5.1. 25% - попередньої оплати вартості товару; 5.2. 25% - відтермінування оплати протягом 15 календарних днів з моменту відвантаження товару; 5.3. 25% - відтермінування оплати протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження товару; 5.4. 25% - відтермінування оплати протягом 45 календарних днів з моменту відвантаження товару.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем долучено до матеріалів справи акт приймання-передачі № 1 від 12 грудня 2022 року, згідно якого постачальник передає, а покупець приймає у власність наступний товар: Напівавтоматична пакувальна машина MASTERPLAT PLUS PGS-std», кількість 1, сума з ПДВ - 285 000,00 грн. Цього ж дня між сторонами складено видаткову накладну № 122208887 від 12 грудня 2022 року на суму 285 000,00 грн.
Враховуючи день відвантаження товару, відповідач мав сплатити повну вартість товару не пізніше ніж 27.01.2023 року. Як зазначає позивач, відповідач частково сплатив за товар у розмірі 205 000,00 грн. Залишок заборгованості складає 80 000,00 грн. З матеріалів справи вбачається та іншого не доведено відповідачем, що означена сума не була оплачена.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 80 000,00 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ПЕНІ
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 7.4. Договору за несвоєчасну оплату за Договором покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день протермінування.
Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 48 269,58 грн в період з 13.03.2023 по 04.12.2024 року.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Здійснивши перевірку суми нарахованої позивачем пені, суд прийшов до висновку, що вона здійснена частково арифметично не вірно. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Судом встановлено, що сторонами у Договорі не збільшено цей строк. За таких обставин, правильний розмір пені обраховується за 6 (шість) місяців, тобто з 28.01.2023 по 27.07.2023 року. В свою чергу, позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 13.03.2023 року. Тобто, під час перевірки розрахунку правильності нарахування пені, суд не має право виходити за межі позовних вимог, а отже початковою датою нарахування пені є 13.03.2023 року, а кінцевою дато нарахування пені є 27.07.2023 року (обмеження, передбачене ч. 6 ст. 232 ГК України).
З урахуванням вищевикладеного, правильною сумою пені за період з 13.03.2023 року по 27.07.2023 року є 15 013,70 грн, що і підлягає стягненню.
5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА 3% РІЧНИХ
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4 156,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 169,24 грн
Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, а також інфляційних втрат, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року у справі №910/18557/20, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме 3% річних у сумі 4 156,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 169,24 грн
Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича задовольнити частково.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОЛЕ 2021» (64116, Харківська область, Лозівський район, село Високе, вулиця Лугова, будинок 25; код ЄДРПОУ: 44466136) на користь Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; п/р НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299) заборгованість за отриманий товар у розмірі 80 000,00 грн, пеню у розмірі 15 013,70 грн, 3% річних у розмірі 4 156,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 169,24 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 311,77 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити повністю
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "05" лютого 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко