адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004
05.02.2025 Справа № 910/12864/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Михатило А. В., розглянувши справу № 910/12864/24
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ", вул. Федорова Івана, 32 А, м. Київ, 03038
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра", вул. Колективна, 10, м. Полтава, 36019
про стягнення 38 911,32 грн заборгованості,
Без виклику учасників справи
18.10.2024 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" про стягнення шкоди в порядку суброгації в розмірі 38 911,32 грн (вх. №12864/24).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів №29-2801-24-00113 від 18.05.2024 року, в зв'язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника (водія) транспортного засобу автомобіля Citroen, державний номер НОМЕР_1 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Саламандра" позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 38 911,32 грн в порядку суброгації.
Ухвалою від 23.10.2024 року Господарський суд міста Києва передав позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" про стягнення шкоди в порядку суброгації в розмірі 38 911,32 грн за підсудністю до Господарського суду Полтавської області.
20.11.2024 року матеріали позовної заяви у справі № 910/12864/24 надішли до Господарського суду Полтавської області (вх. № 2124/24).
Ухвалою від 25.11.2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/12864/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст. 167, 184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа відповідач отримав копію ухвали від 25.11.2024 року - 25.11.2024 року о 12 год. 51 хв.
Отже, відповідач належним повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду судом та відкриття провадження у справі.
Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.
Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
18.05.2024 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УСГ" (далі - позивач, страховик) та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №29-2801-24-00113 (а. с. 7 - 12), предметом якого є страхування транспортного засобу автомобіля Nissan Qashqai, державний реєстраційний № НОМЕР_2 .
17.07.2024 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Nissan Qashqai, державний реєстраційний № НОМЕР_2 , та транспортного засобу автомобіля Citroen, державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 .
Згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №968305 від 17.07.2024 р. водій ОСОБА_2 , перебуваючи в місті Києві по вул. Оленівська, 23, 17.07.2024р. о 09 год. 00 хв., керуючи автомобілем Citroen, державний номер НОМЕР_1 , перед початком та зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечно та скоїв зіткнення з автомобілем Nissan Qashqai, державний реєстраційний № НОМЕР_2 . При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, а відтак, вчинив адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП.
Вказані обставини, як і вина в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) саме ОСОБА_2 встановлені постановою Подільського районного суду м. Києва від 31.07.2024 року по справі № 758/9261/24, яка набрала законної сили 11.08.2024 року (а. с. 39).
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин наявність вини у діях ОСОБА_2 у настанні ДТП 17.07.2024 року встановлена і не підлягає доказуванню.
18.07.2024 року страхувальник звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а. с. 17).
На підставі рахунку №0000000818 від 07.08.2024 року (а. с. 20), 20.08.2024 року Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УСГ" було складено страховий акт №STOKA-1000002710 (а. с. 46, зворот) та розрахунок суми страхового відшкодування (а. с. 23).
На підставі вищезазначених документів, позивач здійснив виплату страхового відшкодування двома частинами, а саме: 17 080,00 грн шляхом зарахування в рахунок несплаченої частини страхового платежу, що підтверджується відповідною довідкою (а. с. 24, зворот) та страховим актом; іншу частину в розмірі 25 031,32 грн на рахунок СТО для ремонту транспортного засобу, що підтверджується платіжною інструкцією №78240 від 20.08.2024 року (а. с . 24).
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Nissan Qashqai, державний реєстраційний № НОМЕР_2 станом на17.07.2024 року була застрахована Приватним акціонерним товариством "СК "Саламандра" (далі - ПрАТ "СК "Саламандра", відповідач) згідно з полісом №ЕР219898049, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ (а. с. 25).
Згідно з витягом, поліс №ЕР219898049 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачає франшизу в розмірі 3 200,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну - 160 000,00 грн.
Оскільки відповідач є страховиком за вказаним полісом, то позивач, у межах понесених ним фактичних витрат, набув право вимоги до ПрАТ "СК "Саламандра".
Сума страхового відшкодування, належного з відповідача до сплати позивачу, виходячи з умов полісу №ЕР219898049, складає 38 911,32 грн (42 111,32 грн -3 200,00 грн).
22.08.2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про страхове відшкодування № 52115(а. с.48, зворот), яка була підписана електронним підписом та направлена на офіційну електрону пошту відповідача, що підтверджується скріншотом електронного листування (а. с. 49).
Позивач стверджує, що станом на дату подачі позовної заяви до суду, ПрАТ "СК "Саламандра" не здійснила виплату страхового відшкодування на користь ПрАТ "Страхова компанія "УСГ", при цьому не було також надано вмотивованого рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив виплату позивачу суми страхового відшкодування, останній звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь страхового відшкодування.
При розгляді спору по суті судом враховані наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України “Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про страхування» при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 12.1 ст. 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст. 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України “Про страхування» якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Перехід права вимоги до страховика в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України є суброгацією.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.
Враховуючи, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній відповідно до статті 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повинен відшкодувати нанесену його страхувальником шкоду у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.
Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Згідно з підп. 37.1.4 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 вказано, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Водночас, суд вказує, що Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що саме заява на виплату страхового відшкодування із відповідним переліком документів згідно п. 35.1 ст. 35 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є підставою для її виплати страховиком.
Судом встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 17.07.2024 року, позивач 22.08.2024 року звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто в межах граничного строку на її подання (до спливу річного строку з моменту ДТП).
Матеріали справи не містять відомостей про встановлення обставин того, що ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом - автомобілем Citroen, державний номер НОМЕР_1 , неправомірно заволодів ним, під час експлуатації якого трапилась ДТП.
Отже, внаслідок ДТП, яке сталося 17.07.2024 року, страхувальнику позивача заподіяно шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу автомобіля Nissan Qashqai, державний реєстраційний № НОМЕР_2 , ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом автомобілем Citroen, державний номер НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність пов'язана із експлуатацією якого застрахована у відповідача, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про те, що така подія є страховою та у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу, який набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи, шкоду.
Як встановлено судом, полісом серії ЕР №219898049 було передбачено франшизу в розмірі 3 200,00 грн, а також ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
Таким чином, беручи до уваги підтверджену матеріалами справи суму сплаченого страховиком на користь страхувальника страхового відшкодування, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, визначені полісом серії ЕР №219898049 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн) та франшизи 3 200,00 грн), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу спірну суму страхового відшкодування у зв'язку з настанням ДТП у розмірі 38 911,32 грн.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Згідно з ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 38 911,32 грн страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 1312 Конституції України, статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними положеннями Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини другої статті 126 ГПК України і статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, як зазначено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 26 зазначеного Закону повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Частиною четвертою статті 60 ГПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
В позовній заяві позивач заявив про стягнення з відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на підставі договору про надання правничої допомоги № 2-12/2023-ю від 08.12.2023 (а. с. 54, 55) відповідно до якого Адвокатське бюро «Гедз» зобов'язується надати клієнту (позивачу) правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, зокрема, захисті інтересів Клієнта перед третіми особами.
Згідно з наданого позивачем Акту виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги № 2-12/2023-ю від 08.12.2023 року (а. с. 56 зворот, 57) Адвокатським бюро «Гедз» були надані позивачу послуги з надання правової (правничої) допомоги (зокрема, проведено консультацію, вчинено підготовчі дії, підготовлено позовну заяву до суду) в розмірі 5 000,00 грн.
Наявність статусу адвоката та свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 20.12.2021 року № 10423/10 у Гедз Юлії Володимирівни підтверджується витягом з реєстру адвокатів України Національної асоціації адвокатів України (міститься в матеріалах справи).
Отже, на підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано суду копії: договору №2-12/2023-ю про надання правничої допомоги від 08.12.2023 року, довіреності №0124-13 від 05.01.2024 року, Акту виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги № 2-12/2023-ю від 08.12.2023 року, платіжної інструкції (детальна форма) №54 від 18.10.2024 року.
Матеріалами справи підтверджено, що правову допомогу позивачу у справі надавала адвокат Гедз Ю. В. на підставі договору №2-12/2023-ю про надання правничої допомоги від 08.12.2023 року та довіреності №0124-13 від 05.01.2024 року.
Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованим клопотання позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати позивача на правничу допомогу адвоката на суму 5 000,00 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" (вул. Колективна, 10, м. Полтава, 36019, ідентифікаційний код ЄДРПОУ21870998) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (вул. І.Федорова, 32-А, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30859524) 38 911,32 грн страхового відшкодування, 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору та 5 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 05.02.2025 р.
Суддя О. М. Тимощенко
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).