ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.02.2025Справа № 910/1358/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сташківа Р.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (до подання позову)
особа, яка може отримати статус відповідача Міністерство оборони України
особа, яка може отримати статус третьої особи Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
До Господарського суду міста Києва 04.02.2025 надійшла заява від ОСОБА_1 (далі - заявник) про забезпечення позову (до подання позову) у якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову (до подання позову) шляхом:
- зупинення дії наказу Міністерства оборони України (далі - Міноборони) від 24.01.2025 року № 50/нм "Про забезпечення безперервної діяльності Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - Агенція) до моменту вирішення судом справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням;
- зупинення дії наказу Міністерства оборони України від 24.01.2025 року № 49/нм "Про заміну членів наглядової ради державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" до моменту вирішення судом справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням.
Як вказує заявник в заяві про забезпечення позову, пунктом 7.1 Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" встановлено, що Наглядова рада ДП "АОЗ" складається з п'яти осіб, з яких три члени є незалежними та два - представниками держави. Члени Наглядової ради призначаються (обираються) Уповноваженим органом управління. Зважаючи на наведені норми, заявника призначено членом Наглядової ради ДП "АОЗ" як представника держави.
Відповідним пунктом також передбачено, що строк повноважень члена Наглядової ради становить три роки. Повноваження члена Наглядової ради можуть бути припинені достроково виключно з підстав, установлених законом.
Таким чином, наведеним пунктом Статуту передбачений спосіб дострокового припинення повноважень члена Наглядової ради шляхом посилання на виключні підстави, передбачені законом.
Частиною 8 статті 11-2 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", передбачений виключний перелік підстав для дострокового припинення повноважень члена наглядової ради державного унітарного підприємства.
Проте, за твердженнями заявника, Міноборони не дотримано жодної із визначених підстав в ч.8 ст.11-2 ЗУ "Про управління об'єктами державної власності", а в наказі Міністерства оборони України від 24.01.2025 № 49/нм, яким здійснено заміну членів Наглядової ради підприємства, не зазначено посилання на жодний з наведених пунктів.
Таким чином, на думку заявника, Міноборони не було дотримано норм Закону щодо підстав для припинення повноважень членів Наглядової ради.
Крім того, спірним наказом Міністерства оборони України від 24.01.2025 № 49/нм по суті не здійснено заміну члена наглядової ради підприємства, оскільки цим наказом не було призначено нікого змість "замінених" членів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Водночас, "заміна" передбачає призначення нового члена Наглядової ради замість заміненого. Проте, спірним наказом Міноборони подібного передбачено не було, що по суті є безпідставним припиненням повноважень членів Наглядової ради ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
На думку заявника, "заміна", яка була здійснена спірним наказом Міністерства оборони України від 24.01.2025 № 49/нм, фактично призвела до зменшення кількості членів Наглядової ради до трьох осіб, при цьому зі складу Наглядової ради були виведені всі представники держави. Таким чином, під загрозу був поставлений процес роботи Наглядової ради, і як наслідок, порушено діяльність Підприємства. На переконання Позивача, такі дії Міноборони є протиправними та блокують роботу Підприємства, яка полягає в забезпеченні обороноздатності України.
Другим спірним наказом від 24.01.2025 № 50/нм "Про забезпечення безперервної діяльності Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", уповноважено та доручено начальнику ГУ контролю оборонних закупівель бригадному генералу ОСОБА_3 приймати рішення з питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради ДП "Агенція оборонних закупівель".
На переконання заявника, вказаний наказ є незаконним і таким, що порушує як права самого заявника, так і права Підприємства.
Крім цього, на момент прийняття Міноборони наказу про покладення функцій Наглядової ради на ОСОБА_3 , Наглядова рада залишалась повноважною оскільки після протиправного дострокового припинення повноважень двох її членів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - чисельний склад залишився у кількості 3 (трьох осіб), що відповідно до Статуту та норм Закону є повноважним складом Наглядової ради.
Виходячи з цього, заявник має намір подати позов про визнання незаконними наказу Міністерства оборони України від 24.01.2025 № 49/нм "Про заміну членів наглядової ради державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" та наказу від 24.01.2025 № 50/нм "Про забезпечення безперервної діяльності Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель".
Міністерством оборони України були подані письмові заперечення на заяву про забезпечення позову, у якій навело свої пояснення, зокрема, що відповідно до пункту 10 частини 8 статті 11-2 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" повноваження членів Наглядової ради ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були достроково припинені з 24.01.2025. Рішення Міноборони про заміну представників держави у Наглядовій раді було зумовлене, зокрема, імперативною нормою частини сьомої статті 11-2 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Така норма встановлює, що суб'єкт управління державного унітарного підприємства зобов'язаний здійснювати моніторинг наявних або потенційних загроз національній безпеці України і у випадку виявлення зазначених загроз зобов'язаний вживати заходів для нейтралізації їх впливу на діяльність такого підприємства.
Міноборони зауважує, що зважаючи на незадовільні результати діяльності Агенції під керівництвом ОСОБА_4 , враховуючи відсутність співпраці та належної комунікації з боку представників держави у Наглядовій раді ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - Міноборони прийняло наказ від 24.01.2025 № 49 щодо їхньої заміни, про що було відразу повідомлено кожного з них та Агенцію.
Згідно з пунктом 102 Політики державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2024 № 1369, у період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 12 місяців з дня його припинення чи скасування, але не більше трьох років з дня набрання чинності Законом України від 22.02.2024 № 3587-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління", якщо інше не визначено законодавством, у разі застосування дворівневої структури управління на державному унітарному підприємстві у період неправомочності наглядової ради орган управління державного унітарного підприємства має право приймати рішення з питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради згідно із законом та/або статутом, до обрання нового складу наглядової ради.
Таким чином, у зв'язку з неправомочністю Наглядової ради, Міноборони набуло право приймати рішення, що належать до виключної компетенції Наглядової ради. Внаслідок чого до Міноборони перейшли повноваження, зокрема, призначати, звільняти, відсторонювати Директора, а також призначати ТВО Директора.
Міноборони зазначає, що вказані вимоги заяви про забезпечення позову за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Зупинення дії спірних наказів до моменту вирішення судом справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням не тільки дасть можливість їх фактично не виконувати, а й поставить під загрозу нормальне функціонування ДП МОУ "АОЗ", що може спричинити триваюче припинення (тривалу зупинку) діяльності суб'єкта господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.
У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому, у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, у разі задоволення якої не вимагатиметься примусового виконання судового рішення, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна за змістом правова позиція сформульована Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 року в справі № 910/1040/18.
У своїй заяві про забезпечення позову заявник не вказує за захистом яких порушених його прав чи інтересів (право на працю, заробіток, тощо) він має намір звернутися в подальшому з відповідним позовом та не наводить обґрунтувань яким чином не вжиття зазначених ним у цій заяві заходів може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення цих порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.
Окрім того, судом встановлено, що з такими ж самими вимогами про забезпечення позову, які заявлені у цій заяві, заявник вже звертався до суду із заявою про забезпечення позову (до подачі позову), ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 №910/1154/25 йому було відмовлено у задоволенні заяви.
За таких обставин, оцінивши доводи заявника та заперечення Міноборони, з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та пропорційності вимог заявника щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст.140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 ГПК України, суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Ухвалу підписано 05.02.2025.
Суддя Сташків Р.Б.