ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.02.2025Справа № 916/5319/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №916/5319/23
За позовом Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури м. Одеси
в інтересах Держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України
та Одеської обласної державної (військової) адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Акціонерне товариство «Українська залізниця»
про стягнення 56840,55 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури м. Одеси (далі - прокурор) в інтересах Держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - позивач-1) та Одеської обласної державної (військової) адміністрації (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» (далі - відповідач) про стягнення 56840,55 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором на постачання продовольчих товарів від 12.03.2022 несвоєчасно поставив позивачеві-2 обумовлений товар, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення пені у розмірі 56840,55 грн, тоді як ні Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, ні Одеська обласна державна (військова) адміністрація, які були обізнані про порушення інтересів держави, не звернулись протягом розумного строку до суду з позовом.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 позов Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах Держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» про стягнення 56840,55 грн направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи №916/5319/23 між суддями справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В.
Відповідно до частини 6 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, спори між судами щодо підсудності не допускаються.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/5319/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та залучено до участі у справі Акціонерне товариство «Українська залізниця» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів.
30.01.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України надійшли пояснення, у яких позивач-1 зауважив, що позовну заяву підтримує в повному обсязі і в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують порушення відповідачем строку поставки товару, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення штрафних санкцій.
Також, 30.01.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, у якому відповідач просить зменшити заявлений до стягнення розмірі пені до 1 гривні, з огляду на повне виконання умов договору та заявки на поставку товару і незначний термін прострочення. Крім того, відповідач просить врахувати і обставини воєнного стану в Україні зумовленого повномасштабною військовою агресією Російською Федерації та постійні обстріли залізничної інфраструктури України, що призвели до несвоєчасної поставки товару.
01.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Суворовської окружної прокуратури м. Одеси надійшла заява про розгляд справи №916/5319/23 з повідомлення (викликом) представників учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в заявах, письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01. Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із вищевказаних справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії, а тому обставина відсутності відкритого розгляду не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Враховуючи наведені положення Господарського процесуального кодексу України та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви прокурора про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, адже останнім не наведеного жодних доводів необхідності призначення у даній справі судового засідання, а сама заява зводиться до цитування частині 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
28.02.2024 року через відділ діловодства суду від Суворовської окружної прокуратури м. Одеси надійшли заперечення на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» про зменшення розміру штрафних санкцій, у яких прокуратура зауважила на необхідності врахування тої обставини, що суд може зменшити розмір штрафних санкцій лише у виняткових обставинах та, що нарахований та заявлений до стягнення розмір пені був зумовлений неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки продовольчих товарів тривалого зберігання, які підлягали видачі населенню на територіях, на яких ведуться активні бойові дії. Разом з тим, неналежне виконання постачальником своїх договірних зобов'язань з поставки прямо впливає на функції держави з укріплення обороноздатності країни та суперечить інтересам суспільства в цілому.
12.03.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшли пояснення щодо позову у яких третя особа наголосила на простроченні відповідачем зобов'язань з поставки товару, у зв'язку з чим вимоги про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, є цілком законними, з огляду на умови договору та положення чинного законодавства. Водночас, третя особа зауважила, що сам по собі факт недотримання постачальником договірних зобов'язань перед державою, зокрема, в частині своєчасної та повної поставки товару в умовах воєнного стану суперечить суспільному інтересу.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №169 «Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (далі - Постанова №169) встановлено, що в умовах воєнного стану: оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі»; переліки та обсяги закупівель товарів, робіт і послуг визначаються: для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України - рішенням державних замовників у сфері оборони; для інших закупівель - рішенням органу управління державним майном суб'єкта господарювання державного сектору економіки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (далі - Постанова №185) встановлено, що в умовах воєнного стану Акціонерне товариство «Українська залізниця» уповноважується виступати, зокрема платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих та медичних товарів).
Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» від 03.03.2022 №193 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №193) з метою забезпечення належного функціонування Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця) в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», виділити Міністерству інфраструктурі 18006 млн. гривень для здійснення Укрзалізницею заходів з безперебійного функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану в частині закупівель палива та мастильних матеріалів, електроенергії, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, проведення першочергових аварійно-відбудовних робіт, виплати заробітної плати та на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих товарів, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання.
Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2022 №528 (далі - Порядок №528).
За умовами пункту 2 Порядку №528, головним розпорядником субвенції є Мінінфраструктури. Розпорядники субвенції за місцевими бюджетами визначаються рішеннями про такі бюджети відповідно до законодавства.
Пунктами 3 та 4 Порядку №528 встановлено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів на здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих і санітарно-гігієнічних товарів, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об'єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, укладених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (далі - договори), замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов'язаннями замовників за договорами - АТ «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця). Субвенція надається шляхом її перерахування Мінінфраструктури на рахунок Укрзалізниці, відкритий в державному банку, з подальшим спрямуванням Укрзалізницею на оплату грошових зобов'язань замовників перед постачальниками товарів (виконавцями робіт або надавачами послуг) відповідно до укладених договорів та рахунків постачальників товарів (виконавців робіт або надавачів послуг) за договорами.
На офіційному вебсайті АТ «Укрзалізниця» за посиланням: https://uz.gov.ua/about/procurement/ опубліковано проєкт договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/29 Ком.т).
За умовами пункту 11.2 договору на постачання продовольчих товарів (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до умов статті 634 Цивільного кодексу України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому.
Відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З урахуванням положень статті 634 Цивільного кодексу України, на виконання вимог наведених вище постанов Кабінету Міністрів України, між Акціонерним товариством «Укрзалізниця», як платником, Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією, як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром», як постачальником, було укладено тристоронній договір від 12.03.2022 шляхом приєднання до договору на поставку продовольчих товарів за бюджетною програмою 3101710 КЕКВ 2320 (далі - договір).
Згідно пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та доставити замовнику продовольчі товари (надалі - товар (-и)), перелік, кількість, ціни та умови поставки згідно з Інкотермс (у редакції 2010 року) яких зазначаються замовником у заявках (далі - заявка), а замовник зобов'язується прийняти вказаний товар, а платник зобов'язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору. Укладанням цього договору постачальник підтверджує, що товар належить постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено сторонами.
Відповідно до пункту 2.1 договору загальна ціна (вартість) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів.
За умовами пункту 2.2 договору оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 197 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 185»), на таких умовах: попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.
Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі товару та накладної (товаро-транспортної або залізничної), підписаних постачальником та замовником.
Усі підписання та погодження відповідних документів можуть здійснюватися засобами електронної пошти/у паперовому вигляді/повідомленням через месенджери (у вигляді фотокопії)/з використанням відповідних програмних комплексів (рішень), у тому числі шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису/електронного цифрового підпису.
Належним чином оформленим вважається рахунок, який за формою відповідає додатку 1 до цього договору, підписаний постачальником, скріплений печаткою (за наявності) та погоджений замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України.
Постачальник зобов'язується погодити із замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідні рахунки (на попередню оплату та на остаточний розрахунок), які надаються ним платнику та замовнику відповідно до умов цього договору.
Оплата рахунків, виставлених постачальником, здійснюється платником за умови їх погодження замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України в межах наявних бюджетних коштів на поточних рахунках платника та відповідно до черговості надходження таких рахунків до платника.
Постачальник зобов'язується здійснити реєстрацію податкової/их накладної/их на попередню оплату та партію поставленого товару в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку та у строки, визначені законодавством України, у разі якщо постачальник є резидентом України та має статус платника податків.
Згідно пункту 3.1 договору постачальник гарантує якість товару в цілому. Якість товару, що поставляється повинна відповідати нормативним документам, діючим в Україні стандартам і підтверджуватися супроводжуючими товари документами, передбаченими законодавством України.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв'язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв'язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.
Постачальник зобов'язаний розглянути заявку замовника у строк не більше 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту її отримання та надати письмове повідомлення про прийняття заявки повністю або частково (в якій частині) шляхом направлення постачальником сканованої копії рахунку, у порядку, визначеному п. 2.2 цього договору, після чого заявка вважається узгодженою. Повідомлення постачальника про прийняття заявки замовника (сканована копія рахунку на попередню оплату) направляється на ту електронну адресу замовника, з якої надійшла заявка, визначена пунктом 1.1 цього договору. Якщо постачальник не має можливості виконати поставку на умовах викладених у заявці, постачальник повинен письмово відмовити в заявці (із зазначенням причин такої відмови) та направити таку відмову замовнику за допомогою інтерактивного способу зв'язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв'язком (поштове відправлення) та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень у строк, що не перевищує 24 (двадцять чотири) години з моменту отримання відповідної заявки. У разі, якщо постачальник протягом 24 (двадцять чотири) годин з моменту отримання відповідної заявки замовника не вчинив або вчинив із запізненням дії визначені у цьому пункті вище, то така заявка замовника вважається не прийнятою постачальником та не узгодженою сторонами (пункт 5.3 договору).
За умовами пункту 5.4 договору товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.
Відповідно до пункту 5.5 договору датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку товару негайно передається замовником платнику у визначеному цим договором порядку.
Згідно пункту 5.6 договору поставка товару здійснюється постачальником за власний рахунок з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 328 «Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами тривалого зберігання в умовах воєнного стану». Поставка товару здійснюється постачальником у пункт призначення, визначений замовником у заявці. У разі вибору постачальником здійснення перевезення товару залізничним транспортом, постачальник зобов'язаний поставити товар на станцію навантаження власними силами, ціна за товар при цьому не змінюється. Навантаження товару відповідному перевізнику (який визначається постачальником за погодженням із замовником) здійснюється постачальником. Транспортні документи для подальшого перевезення товару готує постачальник.
Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття представником замовника партії товару в пункті призначення. Доказом прийняття партії товару є акт прийому-передачі та/або накладна (товаро-транспортна або залізнична) та/або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином (відповідно до вимог законодавства України та умов цього договору) та підписані уповноваженими особами (пункту 5.8 договору).
Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
Пунктом 10.1 договору встановлено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині взаєморозрахунків ? до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно пункту 11.1 договору сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики, пов'язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022.
Відповідно до умов статті 634 Цивільного кодексу України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього договору. Постачальник не має права змінювати умови договору, а лише може до них приєднатися (пункт 11.2 та 11.3 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, Одеська обласна державна (військова) адміністрація на виконання умов договору надала Товариству з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» заявку на придбання товару від 21.03.2022, у якій позивач-2 просив здійснити поставку - цукру, кількістю 271,2 тони, загальною вартістю 6102000,00 грн у тому числі ПДВ, місце поставки: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 29, дата поставки товару - 20.04.2022, умови оплати - 30% попередня оплата, 70% оплата по факту постачання.
Відповідачем на виконання умов договору було виставлено рахунок на оплату №1382 від 21.03.2022 на суму 6102000,00 грн з ПДВ, у тому числі: 30% - 1830600,00 грн, 70% - 4271400,00 грн.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» виконуючи обов'язки за постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» та за договором на поставку продовольчих товарів від 12.03.2022, сплатило на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» грошові кошти у розмірі 30% від вартості товару згідно рахунку №1382 від 21.03.2022, у сумі 1830600,00 грн, що підтверджується інформацією щодо оплачених рахунків та заявок Одеської обласної державної (військової) адміністрації та визнається відповідачем у справі.
На виконання договору відповідачем було поставлено позивачу-2 обумовлений товару, а саме: цукор, у кількості 271,2 тон, загальною вартістю 6102000,00 грн у тому числі ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №4934 від 30.03.2022 та актом прийому-передачі №4934 від 30.03.2022, які були підписані позивачем-2 лише 07.05.2022.
Відтак, оскільки фактична поставка обумовленого договором товару була здійснена лише 07.05.2022, що не заперечується сторонами, відповідач допустив порушення строків поставки товару на 17 днів, у зв'язку з чим на підставі пункту 6.1 договору нараховано пеню у розмірі 56840,55 грн, яка відповідачем не сплачена, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак, висловлене судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).
У той же час, суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (стаття 129 Конституції України).
Так, як вже зазначалося, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Господарського процесуального кодексу України вимагає вказувати в господарському позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.
Цим Указом Кабінету Міністрів України доручено невідкладно ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні та забезпечити відповідне фінансування. Також обласні, Київську міську державні адміністрації, органи місцевого самоврядування зобов'язано утворити ради оборони та забезпечити сприяння військовому командуванню у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану.
На виконання зазначеного Указу Президента України з метою гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України Кабінетом Міністрів України невідкладно прийнято низку підзаконних нормативно-правих актів, якими запроваджено спрощені механізми здійснення видатків з Державного бюджету України для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану.
Так, постановою №185 уповноважено АТ «Укрзалізниця» в умовах воєнного стану виступати, зокрема, платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави.
Згідно з п. 2 постанови № 193 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою забезпечення належного функціонування Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця) в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», виділити Міністерству інфраструктурі 18006 млн. гривень для здійснення Укрзалізницею заходів з безперебійного функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану в частині закупівель палива та мастильних матеріалів, електроенергії, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, проведення першочергових аварійно-відбудовних робіт, виплати заробітної плати та на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих товарів, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання.
Порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затвердженими постановою Уряду України від 03.05.2022 №528, головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України.
Положеннями п.п. 3-5 Порядку № 528, у свою чергу, передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов'язаннями замовників за договорами - АТ «Укрзалізниця». Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок АТ «Укрзалізниця», відкритий в державному банку. Кошти, використані АТ «Укрзалізниця» для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 328 «Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами в умовах воєнного стану» (далі - постанова № 328) встановлено, що на період дії воєнного стану з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави забезпечення населення територіальних громад областей та м. Києва, на території яких тривають активні бойові дії, продовольчими товарами тривалого зберігання, хлібом та хлібобулочними виробами нетривалого зберігання здійснюється безоплатно.
У підпункті 3 пункту 1 постанови № 328 зазначено, що на період дії воєнного стану для безоплатного забезпечення населення продовольчими товарами можуть використовуватися товари, закуплені за рахунок коштів державного бюджету, зокрема передбачених за програмою «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (бюджетна програма 3101710). Також вказаною постановою визначено обласні, Київську міську військові адміністрації одержувачами продовольчих товарів тривалого та нетривалого зберігання, закупівля яких здійснюється відповідно до вимог постанови № 185 (п.п. 3, 5 постанови №328).
Отже, як вбачається з аналізу вказаних рішень Кабінету Міністрів України, закупівля державою продовольчих товарів тривалого зберігання для безоплатної видачі населенню на територіях, на яких тривають активні бойові дії, є одним зі першочергових заходів задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану та є однією із найважливіших складових забезпечення інтересів національної безпеки і оборони.
Видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України). Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» договір поставки фінансувався державою за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка виділялася безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), отже державний інтерес у спірних правовідносинах полягає насамперед у забезпеченні належного виконання зобов'язань за договорами, які укладалися з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану та на фінансування яких державою виділялись бюджетні кошти у великому розмірі.
Водночас невиконання постачальником своїх договірних зобов'язань з постачання продовольчих товарів, пов'язані з виконанням державою своїх функцій, зокрема на укріплення обороноздатності в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, що беззаперечно порушує державні інтереси у спірних правовідносинах.
Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, які стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.
Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов'язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що у даній справі подання прокурором позову має на меті захист «інтересів держави».
Таким чином, звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення зазначених державних інтересів, оскільки стягнення відповідних коштів із постачальника до Державного бюджету України сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, а отже - і укріпленню держави в умовах збройної відсічі arpecopy. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Враховуючи наведене, у вказаному випадку має місце порушення інтересів держави у бюджетній сфері, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист.
На виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президентом України 24.02.2022 виданий Указ №68/2022 про утворення Одеської обласної військової адміністрації, статусу якої відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» набула Одеська обласна державна адміністрація.
Згідно з умовами договору Одеська обласна військова адміністрація є його стороною (замовником), до прав та повноважень якої належить: прийняття товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку (п. 1.1, 6.5, 9.3 договору).
Таким чином, Одеська обласна військова адміністрація є органом, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Суб'єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке є співпозивачем у справі.
Як зазначає прокурор, наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, в особі Одеської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, шляхом пред'явлення цього позову, ґрунтується на наявних порушеннях майнових інтересів держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту, оскільки ТОВ «Цукорагропром» неналежно (несвоєчасно) виконало взяті на себе договірні зобов'язання із поставки продовольчих товарів тривалого зберігання, що поставило під загрозу забезпечення належного задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, крім того, органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення не здійснюють захисту інтересів держави.
Суворовською окружною прокуратурою м. Одеси листом від 14.08.2023 за №53-6768вих-23 повідомлено Одеську обласну військову адміністрацію про необхідність вжиття заходів реагування та стягнення коштів до державного бюджету та захищення фінансових інтересів держави.
Згідно листа Одеської обласної військової адміністрації від 24.08.2023 №8391/4/04-46/8801/2-23 остання повідомила, що з метою проведення претензійно-позовної роботи скеровано звернення до АТ «Укрзалізниця» з метою отримання реквізитів рахунку для сплати постачальниками штрафних санкцій.
В подальшому, Суворовською окружною прокуратурою м. Одеси повторно скеровано запит до Одеської обласної військової адміністрації від 11.09.2023 №53-7551вих-23 щодо необхідності вжиття заходів реагування та стягнення коштів до державного бюджету та захищення фінансових інтересів держави.
Листом Одеська обласна військова адміністрація від 28.09.2023 №8390/4/01-46/10290/2-23 повідомила про скерування на адресу ТОВ «Цукорагропром» листа-претензії від 27.09.2023.
24..11.2023 Одеська обласна військова адміністрація листом № 1/01-46/12929/2-23 повідомила органи прокуратури про те, що інформація щодо розгляду листа-претензії від ТОВ «Цукорагропром» не надходила та не заперечує щодо представництва інтересів держави в інтересах Одеської ОВА щодо стягнення з ТОВ «Цукорагропром» коштів.
Крім того, Суворовською окружною прокуратурою м. Одеси листом від 14.08.2023 за № 53-6766вих-23 повідомлено Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України про необхідність вжиття заходів реагування та стягнення коштів до державного бюджету та захищення фінансових інтересів держави.
Згідно листа Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 21.08.2023 №13766/34/10-33, Міністерство зауважило, що у нього відсутні правові підстави для вжиття заходів щодо стягнення з ТОВ «Цукорагропром» пені.
В силу вимог п.п. 3-5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2022 № 528, ст. 634 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 222 Господарського кодексу України, а також п. 6.5 договору від 12.03.2022, проведення претензійно-позовної діяльності, з метою належного виконання зобов'язань за тристороннім договором, належить до виключної компетенції замовника, тобто Одеської ОВА, якою, з урахуванням вищевикладеного, належних заходів реагування, з метою стягнення нарахованих штрафних санкцій з постачальника ТОВ «Цукорагропром» не вжито, як наслідок, недоотримання коштів державного бюджету, а отже порушення фінансових інтересів держави, які мали бути захищені належною уповноваженою особою, якою такий захист у даному випадку не здійснено.
Аналогічно не вжито такі заходи і головним розпорядником субвенції - Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України.
З огляду на те, що прокурором в позові вказано, які саме інтереси держави порушено, та враховуючи нездійснення компетентними органами в розумний строк самостійного захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для подання даного позову.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.1 договору встановлено, що поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв'язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв'язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.
За умовами пункту 5.4 договору товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.
Позивач-2, керуючись пунктами 5.1 та 5.4 договору, у заявці на придбання товару від 21.03.2022 визначив строк поставки товару до 20.04.2022.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, відповідач повинен був поставити обумовлений договором та заявкою товар у строк до 20.04.2022 включно.
Втім, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач допустив прострочення поставки товару, а саме за видатковою накладною №4934 від 30.03.2022 та актом прийому-передачі №4934 від 30.03.2022 (дата фактичної поставки 07.05.2022) на 17 календарних днів.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
Відтак, оскільки відповідач допустив порушення строків поставки товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 6.1 договору, було нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 56840,55 грн.
Перевіривши наданий розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Разом з цим, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру неустойки до 1 гривні, у зв'язку з повним виконанням умов договору та незначним простроченням поставки товару.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 26.07.2022 у справі №922/2567/21, від 24.05.2022 у справі №910/12996/17. від 19.01.2022 у справі №924/462/21, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19 та від 10.09.2019 року в справі №904/4685/18.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Суд зауважує, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
В обґрунтування поданого клопотання, відповідач посилається на те, що ним у повному обсязі було виконано умови договору поставки та поставлено позивачу-2 обумовлений договором та заявкою товар у повному обсязі, при цьому відповідач наголосив, що строк прострочення не є значним, а своєчасній поставці заважали обставини повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України.
Дослідивши подане відповідачем клопотання, з урахуванням інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки зменшення штрафних санкцій можливе лише за умови доведення непереборності обставин, що унеможливили виконання зобов'язання, а також їхньої непередбачуваності на момент укладення договору, а враховуючи, що на дату укладення правочину воєнний стан уже діяв, а фактичні ризики щодо складності поставки товару були очевидними та прогнозованими, суд вважає посилання відповідача на такі обставини безпідставними.
Відповідач, як юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи закріплені в статті 6 Цивільного кодексу України, взяв на себе відповідні зобов'язання виконати роботи по договору в порядку та у строки встановлені ним, а тому об'єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за таким договором.
Крім того, відповідач, діючи як самостійний суб'єкт господарювання, мав усі можливості оцінити реальний стан справ на момент укладення договору та врахувати можливий вплив військових дій на виконання зобов'язань, відтак посилання на воєнний стан як підставу для невиконання обов'язку за договором в строк не відповідає принципам добросовісності. Відповідач не надав доказів того, що саме воєнний стан унеможливив своєчасну поставку товару, а посилання на обставини воєнного стану без конкретного доведення причинно-наслідкового зв'язку між ними та неможливістю виконання договору не може бути підставою для звільнення від відповідальності.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.
Вдповідачем не надано переконливих доказів, які б підтверджували наявність юридично значущих обставин для задоволення клопотання про зменшення розміру неустойки, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого клопотання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах Держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» про стягнення 56840,55 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 58; ідентифікаційний код 38234087) в дохід Державного бюджету України пеню у розмірі 56840 (п'ятдесят шість тисяч вісімсот сорок) грн 55 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 58; ідентифікаційний код 38234087) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3; ідентифікаційний код 03528552) судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 05.02.2025.
СуддяТ.В. Васильченко