ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.02.2025Справа № 910/1143/25
Суддя Господарського суду міста Києва Мандриченко О.В., розглянувши, без виклику представників сторін,
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ";
про забезпечення позову.
У справі № 910/1143/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ";
до Антимонопольного комітету України;
про визнання недійсним та скасування рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" (далі також - позивач, заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Антимонопольного комітету України (далі також - відповідач, Комітет), в якому просить визнати недійсним та скасувати рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України у справі №77-р/тк від 10.12.2024 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі також - рішення № 77-р/тк).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення у справі № 77-р/тк від 10.12.2024 Тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України прийнято з порушення норм Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо порядку прийняття рішення, а також щодо строку давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" 04.02.2025 подало до господарського суду заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить: заборонити Антимонопольному комітету України виконання рішення у справі №77-р/тк від 10.12.2024 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" штраф у розмірі 4 905 000 гривень, до моменту набрання законної сили рішенням суду по даній справі; заборонити структурним підрозділам Національної поліції та органам прокуратури надсилати суб'єктам господарювання будь-які приписи та рекомендаційні листи щодо розриву договірних зобов'язань контрагентів ТОВ "ДСЗ" з посиланням на оскаржуване рішення ТАК АМКУ рішення прийняте у справі №77-р/тк від 10.12.2024 до моменту набрання законної сили рішенням суду по даній справі.
Заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" обґрунтована тим, що якщо не зупинити виконання рішення №77-р/тк, виникнуть додаткові ускладнення щодо виконання рішення суду, що полягає у стягнені з позивача штрафу у розмірі 4 905 000 гривень.
Крім того заявник вказує, що у даному випадку обраний позивачем захід забезпечення позову щодо заборони Антимонопольному комітету України виконання рішення у справі №77-р/тк від 10.12.2024 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" штраф у розмірі 4 905 000 гривень, є співмірним із позовними вимогами, з якими заявник звернувся до суду, та відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, а у випадку невжиття заявленого заходу забезпечення позову та в разі задоволення його позову, обраний позивачем спосіб захисту і поновлення порушених прав та інтересів буде неефективним та фактично унеможливить виконання судового рішення.
Розглянувши заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" про забезпечення позову, суд прийшов до висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 10 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов'язаних з предметом спору.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно з пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Частиною 4 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.
Виходячи з вказаного припису Закону України "Про захист економічної конкуренції", дія рішення №77-р/тк зупиняється автоматично у разі порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 05.02.2025 відкрито провадження у справі, а відтак, дія рішення №77-р/тк зупинилася, а у Комітету відсутні правові підстави для виконання вказаного рішення.
Крім того, відповідно до ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.
З огляду на наведене, норми ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачають автоматичне зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України.
Також, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження вчинення Антимонопольним комітетом України дій, направлених на примусове стягнення з позивача штрафу накладеного оскаржуваним рішенням.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги заявника про заборону структурним підрозділам Національної поліції та органам прокуратури надсилати суб'єктам господарювання будь-які приписи та рекомендаційні листи щодо розриву договірних зобов'язань контрагентів ТОВ "ДСЗ" з посиланням на оскаржуване рішення ТАК АМКУ рішення прийняте у справі №77-р/тк від 10.12.2024 до моменту набрання законної сили рішенням суду по даній справі суд вказує наступне.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Оскільки, предметом спору у даній справі є немайнові вимоги, у межах розгляду зазначеної заяви, суд досліджує чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Проте, подана заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить будь-яких обґрунтувань вказаної вимоги заявника та доказів того, що структурними підрозділам Національної поліції та органами прокуратури надсилалося суб'єктам господарювання будь-які приписи та рекомендаційні листи щодо розриву договірних зобов'язань контрагентів ТОВ "ДСЗ" з посиланням на рішення №77-р/тк.
А відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у вказаній частині.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження можуть призвести до незворотних наслідків.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Проте, за висновками суду, обставини, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову.
Відтак, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 136, 137, 140, ч. 2 ст. 232, ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" про забезпечення позову відмовити повністю.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку, встановленому чинним Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя О.В. Мандриченко