ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.02.2025Справа № 910/14507/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи
за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма»
про визнання недійсним договору в частині та стягнення коштів податку на додану вартість,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма» про визнання недійсним пункту 3.1. розділу 3 «Ціна договору» Договору про закупівлю товарів від 18.05.2022 № 48Г/05-22, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення сплаченої суми коштів податку на додану вартість у розмірі 8 263,33 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що включення до вартості обумовленого договором про закупівлю товарів від 18.05.2022 № 48Г/05-22 товару податку на додану вартість та подальша його сплата на користь відповідача не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та положенням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178. У зв'язку із зазначеним, позивач вказує на наявність підстав для визнання недійсним договору в частині включення до ціни товару вказаного податку та стягнення з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України сплаченої на виконання договору суми коштів податку на додану вартість у розмірі 8 263,33 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 відкрито провадження у справі № 910/14507/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
Зазначена ухвала була отримана відповідачем 02.12.2024, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічні положення закріплені у ч. 2 ст. 178 вказаного Кодексу.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиви на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
18.05.2022 між Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма» (постачальник) укладено договір про закупівлю товарів № 48Г/05-22 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого відповідач зобов'язується поставити позивачу товар, який визначений у Специфікації, що додається до цього договору (додаток №1) який є невід'ємною його частиною, а позивач прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору його ціна становить 49 580,00 грн, у тому числі ПДВ 8 263,33 грн.
Ціна на товар, який пропонує поставити постачальник за Договором, включає податки і збори, що сплачуються або мають бути сплачені, витрати на транспортування, страхування, навантаження, розвантаження, сплату митних тарифів, усіх інших витрат (п. 3.2. Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору позивач проводить оплату товару за фактом його постачання на підставі підписаних сторонами видаткових накладних, шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок позивача, в 10-ти денний банківський термін з дати отримання товару.
Строк поставки товару: протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідачем заявки позивача (п. 5.1 Договору).
Підтвердженням передачі товару замовнику вважається підписання ним та постачальником накладних (п. 6.5. Договору).
Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року включно або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до договору (п. 11.1 Договору).
Відповідно до Специфікації (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування продукції, кількість та ціну за одиницю товару з урахуванням ПДВ, а також загальну суму з ПДВ - 49 580,00 грн, в т. ч. ПДВ - 8 263,33 грн.
На виконання вказаного Договору відповідач поставив позивачу обумовлений сторонами товар на зазначену суму, що підтверджується видатковою накладною № 9467 від 19.05.2022 на суму 49 580,00 грн з ПДВ (сума ПДВ - 8 263,33 грн).
Позивач розрахувався за придбаний товар у повному обсязі на суму 49 580,00 грн з ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 2583 від 24.05.2022.
Однак, в подальшому, листами від 14.12.2022, від 13.04.2023, від 23.01.2024 позивач звертався до відповідача з проханням повернути зайво сплачену суму податку на додану вартість на загальну суму 8263,33 грн, з огляду на те, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
Листом від 05.01.2023 № 1 відповідач залишив вимогу позивача щодо повернення сплачених коштів податку на додану вартість без задоволення.
У зв'язку з тим, що відповідачем у добровільному порядку не було повернуто сплачені позивачем кошти ПДВ у розмірі 8263,33 грн, останній звернувся із даним позовом до суду, у якому вказує, що сума коштів податку є безпідставно набутою відповідачем, адже включення ПДВ до загальної вартості поставленого за Договором товару та подальша його сплата не відповідає підпункту «г» підпункту 195.1.2. п. 195.1. ст. 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
Таким чином, предметом даного спору є визнання недійсним пункту 3.1 Розділу 3 «Ціна договору» Договору про закупівлю товарів від 18.05.2022 № 48Г/05022, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення з відповідача на користь позивача 8 563,33 грн. безпідставно отриманих коштів.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору (ст.ст. 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 189 Господарського кодексу України).
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).
За положеннями ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Так, п. 3.1. Договору до договірної ціни було включено податок на додану вартість, з урахуванням якого замовником товару (позивачем) було сплачено відповідачу кошти.
Податок на додану вартість визначено у підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) як непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України).
Водночас, за положеннями підпункту г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (надалі - Постанова).
Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної Постанови до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052 (надалі - Положення про ДСНС) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Згідно п. 1 Положення про Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, затвердженого наказом ДСНС України від 04.02.2013 № 3 (у редакції наказу ДСНС від 21.02.2022 № 132), Головне управляння державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб. Головне управління підпорядковується ДСНС.
Суд зазначає, що у воєнний час Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС) активно залучається до виконання оборонних завдань, зокрема участі в забезпеченні безпеки населення, реагуванні на надзвичайні ситуації, пов'язані з військовими діями, а також захисту стратегічних об'єктів та інтересів держави. Така діяльність прямо відповідає цілям, зазначеним у Постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, і підпадає під її дію.
Зокрема, відповідно до Постанови, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, які використовуються ДСНС для виконання її завдань у рамках оборонної діяльності, оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Таким чином, діяльність ДСНС у період воєнного стану, яка відповідає цілям оборони України, підпадає під регулювання Постанови, а включення податку на додану вартість до ціни обумовленого Договором товару суперечить вимогам законодавства.
При цьому норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов'язковим, а не правом платника податку.
Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому. оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.
Судом встановлено, що договір № 48Г/05-22 від 18.05.2022 укладено між сторонами після прийняття постанови КМУ №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
При цьому, пункт 3.1 Договору містить положення про те, що сума договору включає в себе податок на додану вартість в розмірі 8263,33 грн.
Таким чином, оскільки замовником товару за Договором виступає Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, наведений пункт 3.1 договору суперечить постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість не за нульовою ставкою.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.
Як передбачено ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За умовами ст. 217 Цивільного кодексу України, які регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин, передбачено, що закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 по справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 по справі № 910/12764/20.
Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).
Згідно правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Отже, суд дійшов висновку про те, що зміст п. 3.1. Договору в частині включення ПДВ до ціни Договору суперечить положенням Податкового кодексу України, постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання цього пункту недійсним в оспорюваній частині.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 8 263,33 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи, що відповідач отримав від позивача кошти за товар із урахуванням ПДВ у розмірі 8 263,33 грн, при тому, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми коштів як безпідставно отриманих, є обґрунтованими та правомірно заявленими позивачем, позаяк неповернення відповідачем означеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з положеннями ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати недійсним пункт 3.1 договору №48Г/05-22 від 18.05.2022, укладеного між Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 13, ідентифікаційний код 38620155) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма» (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 28/2, Н/П №43, ідентифікаційний код 32250025) в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма» (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 28/2, Н/П №43, ідентифікаційний код 32250025) на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 13, ідентифікаційний код 38620155) 8 263 грн. 33 коп. податку на додану вартість.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма» (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 28/2, Н/П №43, ідентифікаційний код 32250025) на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 13, ідентифікаційний код 38620155) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 056 грн. 00 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 05.02.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко