вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" січня 2025 р. Справа№ 910/7673/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 28.01.2025:
від позивача: Сабадин А.В. - адвокат, посвідчення № 6332/10;
від відповідача: Середюк Т.А. - в порядку самопредставництва;
за апеляційною скаргою Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 (повний текст - 18.10.2024)
у справі № 910/7673/24 (суддя - Турчин С.О.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Зарочинцева Сергія Сергійовича
до Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС"
про визнання недійсним одностороннього правочину
1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи
Фізична особа-підприємець Зарочинцев Сергій Сергійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" про визнання недійсним одностороннього правочину у вигляді односторонньої відмови КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" від договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що зміст одностороннього правочину КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС", оформленого письмовим повідомленням від 04.06.2024 №053/05-2215 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 10.06.2024 договору №ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суперечить приписам ч.3 ст.291 ГК України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС", оформлений письмовим повідомленням від 04.06.2024 №053/05-2215 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 10.06.2024 договору №ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладеного з Фізичною особою-підприємцем Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем. Стягнуто з Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на користь Зарочинцева Сергія Сергійовича 3 028,00 грн судового збору та 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" 05.11.2024 (через Електронний суд) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило прийняти апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/7673/24 повністю та ухвалити постанову, якою відмовити Фізичній особі- підприємцю Зарочинцеву Сергію Сергійовичу в задоволенні позовної заяви. Судові витрати покласти на позивача.
08.11.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/7673/24. Розгляд справи було призначено на 10.12.2024.
20.11.2024 (через Електронний суд) від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу (був зареєстрований 21.11.2024), який в судовому засіданні 10.12.2024 в порядку ст. 263 ГПК України судом апеляційної інстанції було прийнято до спільного розгляду.
09.12.2024 (через Електронний суд) від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов детальний розрахунок судових витрат та заява про приєднання доказів в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
09.12.2024 (через Електронний суд) від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення судового засідання (було зареєстровано 10.12.2024). Клопотання мотивовано тим, що представник перебуває у відпустці 04.12.2024 по 17.12.2024, про що надано відповідні докази.
Розгляд справи відкладався, зокрема 10.12.2024 - на 28.01.2025.
У судове засідання 28.01.2025 з'явились представники обох сторін. Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове - про відмову в позові. Представник позивача в судовому засіданні 28.01.2025 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин, з метою забезпечення рівності сторін, враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції з урахуванням наступного. Так, скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийнято без повного врахування обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній сказі КП "Київтранспарксервіс" вказує, що відсутні підстави для визнання недійсним одностороннього правочину, оскільки позивачем порушено умови договору, та, на думку відповідача, п.п. 7.7.2. договору надає йому право достроково розірвати договір у в односторонньому порядку, у випадку повторного виявлення порушень умов договору - у будь-який момент незалежно від того, чи воно усунуте, шляхом направлення повідомлення про розірвання договору згідно з п. 7.8 договору.
Скаржник також вказує, що з огляду на те, що умовами договору передбачене право дострокового розірвання, то ст. 188 ГК України до спірних правовідносин не застосовується.
Водночас, апелянт зазначає, що додатковою угодою № 1 від 18.11.2020 внесено зміни до п. 7.7.2 договору та виключено право на дострокове розірвання договору в разі повторного порушення умов договору), було підписано неуповноваженою особою.
Щодо розміру правничої допомоги, стягнутої на користь позивача, скаржник вважає, що стягнуті судом з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн., не є співмірними з предметом позову та є надмірними.
А тому апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову повністю.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач у поданому відзиві (прийнятому в порядку ст. 263 ГПК України) вважає, що матеріали справи не містять доказів того, що додаткова угода № 1 від 18.11.2020 визнана недійсною в судовому порядку.
Отже, неведеною довіреністю підтверджується наявність повноважень у Донченка В.В. на підписання додаткової угоди до договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування. Укладений між сторонами договір є договором найму (оренди). Відповідна правова позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 березня 2024 року по справі № 910/1248/23: «оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму. Об'єднана палата відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №910/20720/16 та від 03.02.2020 у справі №910/6312/19, щодо застосування ст.901 ЦК до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування та зазначає, що такий договір за своєю правовою природою є договором найму».
Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у даному випадку вчинений відповідачем односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням від 04.06.2024 №053/05-2215 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 10.06.2024 договору №ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суперечать положенням ст. 291, ст. 188 ГК України, тому підлягає визнанню недійсним.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що судом першої інстанції встановлено, що згідно наявних у матеріалах справи актів про надання професійної правничої допомоги сторонами підтверджено, що адвокатське об'єднання надало за договором, а клієнт прийняв визначені послуги. Всього витрати на правову допомогу склали 45000,00 грн. Тоді як суд першої інстанції стягнув 15 000,00 грн.
З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з повним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає. Таким чином, позивачі просили апеляційну скаргу у даній справі залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Окрім цього, у відзиві позивач зазначив, ФОП Зарочинцев С.С. понесено витати на витрати на професійну правничу допомогу, а саме: написання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 8500,00 грн. Позивачем очікується понесення витрат на професійну правничу допомогу: участь в судовому засіданні - 4 500,00 грн. (одне судове засідання).
6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин
Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09.09.2019 між КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" та ФОП Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем укладено договір №ДНП-2019-09/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, просп. Ватутіна (Північний міст), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 255 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 28 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
В подальшому між сторонами погоджені та підписані додаткові угоди до договору: № 1 від 18.11.2020, № 2 від 17.02.2022, № 3 від 22.02.2022, № 4 від 02.06.2022.
Відповідно до п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 17.02.2022, сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, просп. Романа Шухевича (Північний міст) (надалі - майданчик для паркування), що включає 255 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 28 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.1.2, 2.1.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 18.11.2020) сторона-1 здійснює моніторинг та обстеження майданчику для паркування письмово попередивши сторону-2 та отримавши відповідну згоду та визначивши дату та строк обстеження від сторони-2; має право доступу на майданчик для паркування для здійснення моніторингу та обстеження даної території. Здійснює моніторинг та обстеження території майданчика для паркування. Виявлення за результатами моніторингу та обстеження території майданчику для паркування кількості об лаштованих місць для паркування, які не відповідають схемі організації дорожнього руху, є підставою для винесення змін до схеми організації дорожнього руху шляхом збільшення на відповідну кількість місць для паркування.
Згідно з п. 3.1 договору майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію.
Відповідно до додаткової угоди № 3 від 22.02.2022 сторони дійшли згоди внести зміни до п. 7.2 договору та викласти вказаний пункт у наступній редакції: "7.1. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання акту приймання-передачі майданчика в експлуатацію і діє до 08 вересня 2025".
Додатковою угодою № 4 від 02.06.2022 сторони дійшли згоди внести зміни до п. 7.1 та 7.2 договору, виклавши їх в наступній редакції:
- 7.1. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами;
- 7.2. Строк дії договору становить 3288 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію майданчика для паркування. Строк дії договору автоматично продовжується на період, на який введено чи продовжено строк дії воєнного стану в Україні, а в частині виконання зобов'язань - до їх повного виконання сторонами.
Відповідно до п. 7.7 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1) сторона -1 має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку: у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому у розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 3 (трьох) місяців підряд (7.7.1.); у випадку втрати стороною-1 права передачі паркувального майданчика в експлуатацію - з моменту втрати такого права.
09.09.2029 між позивачем та відповідачем складено та підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика, відповідно до якого сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик на 283 машиномісця за адресою: м. Київ, Деснянський район, просп. Ватутіна (Північний міст), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
В подальшому, листом від 20.03.2024 №053/05-1055 відповідач повідомив позивача, що 14.03.2024 співробітниками КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" здійснено обстеження паркувального майданчика за адресою: м. Київ, Деснянський район, просп. Романа Шухевича (просп. Ватутіна) (Північний міст) та складено акт. Також відповідач вимагав дотримуватись виконання умов договору та в найкоротший термін привести територію паркувального майданчика у відповідність до схеми ОДР та умов договору.
У акті обстеження паркувального майданчика від 14.03.2024 встановлено, що на паркувальному майданчику відсутні місця для інвалідів, та, відповідно, інформаційні таблички; відсутні дорожні знаки та дорожня розмітка. На території розміщені контейнери у кількості 20 шт, також демонтований МАФ та велика металева конструкція ззовні схожа на баржу. Згідно з таблицею 1 до додатку 5 Рішення КМР від 23.11.2011 №242/5629 (зі змінами та доповненнями) на паркувальному майданчику визначено 283 м/м, фактично можливо розмістити 320 м/м.
Також в подальшому позивачем отримано лист відповідача від 04.06.2024 №053/05-2215, в якому відповідач зазначає, що відповідно до п. 7.7 договору КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку та відповідно до п.п. 7.7.2. у випадку повторного виявлення порушень умов договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того, чи усунуте воно ФОП Зарочинцев С.С.. Відповідач повідомив про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку з 10.06.2024 та про зобов'язання звільнити паркувальний майданчик до 25.06.2024.
Водночас, на переконання позивача, зміст одностороннього правочину КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС", оформленого письмовим повідомленням від 04.06.2024 №053/05-2215 про одностороннє розірвання з 10.06.2024 договору №ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суперечить ч. 3 ст. 291 ГК України, згідно з якою на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо доводів скаржника в частині неправильного визначення судом першої інстанції правової природи договору (апелянт вважає, що даний договір є договором надання послуг, а не договором найму (оренди)), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Договір надання послуг передбачає, що одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК).
За змістом ст.901 ЦК договір про надання послуг передбачає наявність завдання від замовника, за яким виконавець надає замовнику послугу, що споживається в процесі вчинення дії чи здійснення певної діяльності. Предметом такого договору є послуга, результат якої є завжди немайновим, хоча може мати речову форму. Послуга невіддільна від джерела, тісно пов'язана з особою виконавця та процесом її надання.
Так, в цій частині на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію, викладену в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 15 березня 2024 року у cправі № 910/1248/23, згідно якої для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності.
На відміну від послуги, чітко визначеною метою договору оренди є набуття орендарем права користування майном, яке є похідним від права власності та носить матеріальний характер, проявляється у споживанні корисних властивостей речі.
Аналіз наведених положень закону, які визначають суть оренди та послуги, свідчить про те, що договір оренди відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом. Зокрема, послуга існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріального вигляду. В свою чергу, предметом оренди є майно, тобто об'єкт матеріального світу, що визначений індивідуальними ознаками і є неспоживною річчю, або майнові права, як особливий вид майна.
Оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, Верховний Суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму, оскільки останній не передбачає завдання замовника, не визначає процесу надання послуг КП "Київтранспарксервіс", наявність чи відсутність результату таких послуг, а визначає умови передання та користування майданчиком для паркування, визначає права та обов'язки сторін, які пов'язані із цим. При цьому наявність у договорі посилання на щомісячне підписання актів приймання-передачі наданих послуг не змінює правову природу характеру і умов використання відповідачем майна. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через безпідставність.
Щодо доводів про помилкове визнання одностороннього правочину недійсним, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є, відповідно, розірваним або зміненим.
Відповідно до положень ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.
Як правомірно зазначено судом першої інстанції, в оскаржуваному односторонньому правочині, оформленому листом від 04.06.2024 №053/05-2215, відповідач послався на п. 7.7 та п. 7.7.2 договору: згідно яких КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку у випадку повторного виявлення порушень умов договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того чи усунуте воно ФОП Зарочинцев С.С.
Разом з цим, сторонами укладено ряд додаткових угод до договору: № 1 від 18.11.2020, № 2 від 17.02.2022, № 3 від 22.02.2022, № 4 від 02.06.2022.
При цьому, в редакції додаткової угоди № 1 сторони узгодили п. 7.7.2 договору в новій редакції: сторона -1 має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку: у випадку втрати стороною-1 права передачі паркувального майданчика в експлуатацію - з моменту втрати такого права.
Таким чином, після погодження та підписання між сторонами додаткової угоди № 1 від 18.11.2020, у відповідача фактично відсутнє право на одностороннє розірвання договору у випадку повторного виявлення порушень умов договору, водночас передбачено виключний перелік підстав для такого розірвання. А тому, доводи скаржника про необхідність застосування положень про розірвання, що викладені в первісній редакції договору - відхиляються судом апеляційної інстанції через необґрунтованість.
Водночас, щодо доводів скаржника про підписання не уповноваженої особою додаткової угоди № 1, суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи з урахуванням наступного.
Вказана додаткова угода № 1 від 18.11.2020 скріплена печатками сторін та підписана зі сторони Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" начальником управління з закупівель та супроводу клієнтів Донченка В.В., який діяв на підставі довіреності № 18 від 29.07.2020.
Кожна сторінка додаткової угоди № 1 містить частину фрагменту печатки відповідача.
Відповідачем долучено до відзиву копію довіреності № 18 від 29.07.2020.
Зі змісту вказаної довіреності вбачається, що Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" в особі в.о. директора Свирида Анатолія Олексійовича, який діє на підставі розпорядження Київського міського голови від 13.04.2020 № 225 та Статуту, уповноважує начальника управління закупівель та супроводу клієнтів Донченка В.В. представляти інтереси КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" в підприємствах, організаціях, незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, перед фізичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів на закупівлю товарів, робіт і послуг та договорів про надання для експлуатації майданчика для паркування від імені довірителя.
Донченко В.В. у межах повноважень, передбачених довіреністю та чинним законодавством України надаються наступні права, зокрема, підписувати договори на закупівлю товарів, робіт і послуг та договори про надання для експлуатації майданчика для паркування від імені КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на будь-яку суму; підписувати додатки, додаткові угоди, протоколи до вищевказаних договорів, та інші документи. Таким чином, з наявної в матеріалах справи довіреності вбачається наявність у Донченка В.В. необхідного обсягу повноважень на підписання договорів, та додаткових угод до них, відповідно. Тоді як доводи апелянта про невизначення в довіреності такого виду договорів на які була уповноважена вказана особа - відхиляються судом апеляційної інстанції через необґрунтованість та надмірний формалізм.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, у випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч.4 ст.188 ГК).
Таким чином, судом першої інстанції правомірно було зазначено з урахуванням змісту п. 7.7 договору в редакції додаткової угоди № 1, з огляду на викладення п. 7.7.2 договору в новій редакції, що умовами договору були передбачено лише 2 підстави для його дострокового розірвання відповідачем в односторонньому порядку: у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому у розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 3 (трьох) місяців підряд; у випадку втрати стороною-1 права передачі паркувального майданчика в експлуатацію - з моменту втрати такого права.
Оскільки на вказані вище підстави відповідач не послався у своєму листі від 04.06.2024 №053/05-2215 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 10.06.2024 договору №ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019, то відсутні підстави для одностороннього розірвання договору.
Отже, судом першої інстанції було правомірно зазначено, що вчинений відповідачем односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням від 04.06.2024 №053/05-2215 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 10.06.2024 договору №ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суперечить положенням ст. 291, ст. 188 ГК України. А тому позов було правомірно задоволено судом першої інстанції, а інші доводи скаржника не спростовують встановленого у постанові.
Щодо доводів апелянта про необґрунтований розмір стягненої правової допомоги в розмірі 15 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копії: договору про надання професійної правничої допомоги № 23/Г від 14.06.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Вишневий і партнери", додатку № 1 до договору, наступних актів про надання професійної правничої допомоги: від 19.06.2024 на суму 9000,00 грн, від 01.08.2024 на суму 4500,00 грн, від 21.08.2024 на суму 4500,00 грн, від 17.07.2024 на суму 8000,00 грн, від 16.09.2024 на суму 10000,00 грн, від 19.09.2024 на суму 4500,00 грн, платіжних інструкцій від 01.10.2024 на суму 4500,00 грн, від 02.08.2024 на суму 4500,00 грн, від 18.07.2024 на суму 8000,00 грн, від 19.06.2024 на суму 9000,00 грн; від 23.09.2024 на суму 4500,00 грн, від 26.08.2024 на суму 4500,00 грн.
Водночас, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 45 000,00 грн не є пропорційним до предмета спору. З огляду на складність справи, обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, зважаючи на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, суд першої інстанції правомірно обмежив розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу до 15 000,00 грн. Саме в цій частині скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянтом доказів того, що надані позивачу послуги могли бути надані за вартість меншу, ніж 15 000,00 грн, надано не було, а сама лише формальна незгода із вказаною сумою - не є підставою для скасування рішення в цій частині. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через необґрунтованість в розумінні ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України.
Нормою ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень ст. 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками, зокрема: зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011 (925/1502/20).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону).
Водночас, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Суд апеляційної інстанції встановив, що як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження наданих послуг в суді апеляційної інстанції було надано копії договору про надання професійної правничої допомоги № 23/Г від 14.06.2024, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Вишневий і партнери", додатку № 3 до договору від 14.11.2024, акту про надання професійної правничої допомоги від 20.11.2024; платіжна інструкція № 3RVP-K6PP-D611-A7EE.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу позивачем було зазначено про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 13 000,00 грн.
Згідно наявних у матеріалах справи актів про надання професійної правничої допомоги сторонами підтверджено, що адвокатське об'єднання надало за договором, а клієнт прийняв наступні послуги:
- написання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 8500,00 грн.
- участь в судовому засіданні - 4 500,00 грн. (одне судове засідання).
Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача 13 000,00 грн витрат на професійна правничу (правову) допомогу.
Водночас, щодо обґрунтованості заявлених до стягнення адвокатських витрат в розмірі 13 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана сума, виходячи із фактично наданих послуг - є частково необґрунтованим розміром витрат на послуги адвоката.
Водночас, суд апеляційної інстанції, оцінюючи критерії обґрунтованості та пропорційності, з урахуванням об'єму роботи (наданих послуг) на стадії апеляційного перегляду, виходячи з критерію розумності розміру витрат на послуги адвоката, враховуючи конкретні обставини даної справи, дійшов висновку, що обґрунтований розмір витрат позивача на правничу допомогу є 10 000,00 грн. Вказаний розмір відповідає критерію пропорційності, розумності та справедливості. А тому заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню на суму 10000,00 грн. В решті подану заяву слід залишити без задоволення.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовної вимоги.
Таким чином, на підставі ст. 2, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Судовий збір
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесений судовий збір за розгляд справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 269, 270, ст. 275 - 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/7673/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/7673/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Заяву Фізичної особи-підприємця Зарочинцева Сергія Сергійовича про стягнення витрат на професійна правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" (01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, будинок, 6, ідентифікаційний код 35210739) на користь Фізичної особи-підприємця Зарочинцева Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 10 000,00 (десять тисяч) грн. В решті подану заяву залишити без задоволення.
5. Видачу наказу доручити місцевому господарському суду.
6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.02.2025.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич