вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2025 р. Справа№ 911/1363/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024
у справі №911/1363/24 (суддя Сокуренко Л.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Мет»
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
про стягнення 218 564,03 грн
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торг Мет» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 218 564,03 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 121/6 від 30.01.2024 в частині оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 211 560,00 грн основного боргу, 423,12 грн інфляційних втрат, 5 384,38 грн пені, 1 196,53 грн 3% річних.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Мет» основного боргу у розмірі 211 560,00 грн, пеню у розімірі 5 384,38 грн, інфляційні втрати у розмірі 423,12 грн, 3% річних у розмірі 1 179,19 грн та судового збору у розмір 3 278,20 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції посилаючись на встановлені факти та вимоги правових норм, а також враховуючи, що відповідач не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених останнім не надав, дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 211 560,00 грн.
Крім того, зробивши власний перерахунок пені, суд зазначив, що прострочення зобов'язання з оплати продукції почалось 21.03.2024, а тому суд встановив, що сума пені за наслідком підрахунку складає більшу суму, ніж заявлено позивачем до стягнення. Водночас, враховуючи ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягненні пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі в сумі 5 384,38 грн.
Також, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням встановленої судом дати виникнення прострочення зі оплати товару, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійсненої поставки, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 423,12 грн, а позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 1 179,19 грн.
Крім того, суд зазначив, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність у даному випадку тих виключних обставин, з якими положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України пов'язують можливість зменшення розміру санкцій, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У разі, якщо суд дійде до висновку про обґрунтованість позовних вимог, просить зменшити розмір 3% річних, пені та інфляційних втрат на 99%.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке полягає у незастосуванні закону, який підлягає застосуванню та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
Апелянт зазначає, що внаслідок істотної зміни обставин (ракетних обстрілів рф на енергосистему України та завданих пошкоджень енергосистемі), які унеможливлювали виконання зобов'язань ПАТ «Центренерго» за договором, зацікавлена сторона не могла усунити причини після їх виникнення, які від неї вимагаються.
Крім того, апелянт вказує на наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних на 99%, в обґрунтування яких останній посилається на тіж самі підстави, що і у відзиві на позовну заяву.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, направленому до суду 01.10.2024 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, при цьому в процесі розгляду справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права, тому апеляційна скарга є безпідставною і в її задоволенні має бути відмовлено та залишено рішення суду першої інстанції без змін.
Так, позивач вказує, що в матеріалах справи відсутні докази зміни договору, зокрема, в частині порядку оплати поставленого товару, за взаємною згодою сторін або за рішенням суду внаслідок настання істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Із наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що зміна обставин щодо неможливості вчасної оплати поставленого товару у зв'язку із припиненням роботи Зміївської ТЕС є істотною, належних та допустимих доказів на підтвердження зміни обставин до матеріалів справи не додано.
Позивач також зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що він звертався до позивача з повідомленнями про настання обставин, що унеможливлюють належне виконання умов договору, зокрема, про зупинення роботи Зміївської ТЕС з 22.03.2024 внаслідок завданих пошкоджень, у строк, передбачений п. 10.2 договору та до дати направлення позивачем вимоги про
сплату заборгованості № 11/042-01 від 11.04.2024. І що обставина зупинення роботи Зміївської ТЕС та неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку.
Також позивач наголошує, що відповідачем не доведено наявність у даному випадку тих виключних обставин, з якими положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України пов'язують можливість зменшення розміру санкцій, у зв'язку із чим судом вірно зроблено висновок про відсутність підстав для зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Тому позивач вважає доводи скаржника, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим вважає, що підстави для зміни або скасування рішення господарського суду Київської області від 08.08.2024 відсутні.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів: Гаврилюк О.М., Суліма В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24 залишено без руху до надання доказів сплати судового збору у розмірі 3 933,84 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 відмовлено у у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про розстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24.
16.09.2024 від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» надійшла заява про усунення недоліків разом з платіжною інструкцією №2737 від 13.09.2024 на суму 3 933,84 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
27.11.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/1363/24.
З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного документу до електронного кабінету сторін, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №911/1363/24 розглядалась протягом розумного строку.
Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
30.01.2024 між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (далі-покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг Мет» (далі-постачальник) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/6 (далі-договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно із умовами договору.
Пунктом 1.2 передбачено, що покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.
За змістом п. 1.3 договору, найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатках до договору.
Умови цього договору викладені сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору (п. 1.5 договору).
Згідно з пп. 2.1, 2.2 договору, ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в додатку до договору.
Відповідно до п. 2.5 договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком до договору.
Пунктами 3.1-3.3 договору сторонами обумовлено, що постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно з додатком до договору. Місце, строк (графік) поставки продукції визначається в додатках до договору. Фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 5.3 договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції. В разі, якщо фактична передача продукції і дата підписання акта приймання-передачі продукції не співпадають до підписання акта приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.
Згідно з пп. 5.4-5.6 договору, постачальник несе всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції, до моменту її поставки (п. 5.3 договору). Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору. Ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) продукції переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору.
Відпуск продукції здійснюється на підставі оригіналу відповідної довіреності на отримання товарно-матеріальної цінності, оформленої покупцем на свого представника (п. 5.7 договору).
Пунктом 5.8 договору передбачено, що при поставці продукції постачальник зобов'язаний надати покупцю необхідні приналежності та наступні оригінали документів: - рахунку-фактуру; - відповідних товаросупроводжувальних накладних; - іншої документації на продукцію згідно умов договору.
Відповідно до п. 5.11 договору, покупець має право не приймати та не оплачувати продукцію, поставлену без його письмової заявки.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний, зокрема: - своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлену продукцію; - приймати поставлену продукцію згідно з актом приймання-передачі продукцію
Згідно з п.7.3 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний, зокрема: - забезпечити поставку продукції у строки (графік), встановлені цим договором; - забезпечити поставку продукції, якість якої відповідає умовам, встановленим договором.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в додатку до договору (п. 12.1 договору).
Невід'ємною частиною цього договору є додаток № 1 до договору (п. 14.1 договору).
У матеріалах справи наявний додаток № 1 до договору, у пункті 1 якого сторонами узгоджено найменування, асортимент, кількість, ціну товарів (продукції): 44110000-4 Конструкційні матеріали (ізолятори електричні), лот 3, які наведені у таблиці.
Відповідно до п. 2 додатку № 1 до договору, загальна вартість продукції з ПДВ складає 211 560,00 грн.
У пункті 3 додатку № 1 сторонами узгоджено умови розрахунків: до 30 днів з дати підписання акта приймання-передачі продукції.
Постачальник здійснює поставку продукції залізницею (автомобільним транспортом) на умовах поставки (склад Зміївської ТЕС), відповідно до Правил «Інкотермс 2010» за реквізитами вантажоодержувача: 63460, смт, Слобожанське, Чугуївського р-ну, Харківської обл., код вантажоодержувача: 4479; станція призначення: Лиман Південної залізниці, код 444002 (п. 4 додатку № 1).
Відповідно до змісту додатку № 1, строк поставки: протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки у період з дати укладення договору по 31.12.2024.
Документи, що надаються при поставці (окрім передбачених п. 5.8 договору): - оригінали або копії, завірені підписом відповідальної особи та печаткою постачальника сертифікатів якості (відповідності) на продукцію або рішення органу з сертифікації про те, що продукція не підлягає обов'язковій сертифікації на території України.
У пункті 8 додатку № 1 до договору визначено строк дії договору: по 31.12.2024, а в частині розрахунків до повного їх виконання сторонами.
У пункті 13.11 додатку № 1 до договору визначений порядок та вимоги надання постачальнику письмової заявки.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що належним чином виконав зобов'язання за договором, поставивши на користь відповідача товар, обумовлений додатком № 1 до договору, на загальну суму 211 560,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі від 19.02.2024 на суму 211 560,00 грн, видатковою накладною № 4 від 16.02.2024 на суму 211 560,00 грн та товарно-транспортною накладною № Р04 від 16.02.2024.
Судом першої інстанції встановлено, що зазначений вище акт приймання-передачі підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Видаткова та товарно-транспортна накладна також підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтиском печатки позивача без будь-яких зауважень та заперечень.
Повноваження особи, яка підписала видаткову та товарно-транспортну накладну від імені відповідача підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю № 054 від 16.02.2024 на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей за договором № 121/6 від 30.01.2024, яка станом на дату підписання накладних була чинною.
Крім того, позивач зазначив, що постачальником в передбачений законодавством строк виконано обов'язок з реєстрації відповідної податкової накладної на вищевказану поставку товару ПН №7 від 16.02.2024, що також підтверджується відповідною квитанцією про реєстрацію податкової накладної № 1 від 19.03.2024.
Як зазначив позивач, враховуючи погоджені сторонами в п. 3 додатку № 1 до договору строки оплати, останній строк належного виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого 19.02.2024 товару сплинув 20.03.2024.
Проте, як стверджує позивач, відповідач зобов'язання за договором та додатком № 1 до нього в частині здійснення оплати поставленого товару не виконав належним чином та не оплатив товар на суму 211 560,00 грн, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 211 560,00 грн.
За ствердженням позивача, відповідно до ст. 222 ГК України та умов п. 11.1 договору, ТОВ «Торг Мет» направляло на офіційну електронну адресу відповідача претензію № 11/042-01 від 11.04.2024, в якій вказувало на порушення відповідачем умов договору та вимагало сплати наявної заборгованості (лист наявний в матеріалах справи).
У відповідь на лист позивача № 11/042-01 від 11.04.2024, відповідач направив лист № 23/2517 від 29.05.2024 щодо оплати за договором № 121/6 від 30.01.2024, у вказаному листі відповідач визнав, що станом на 28.05.2024 його заборгованість перед позивачем за договором № 121/6 від 30.01.2024 складає 211 560,00 грн. Проте, відповідач у листі послався на ту обставину, що теплоелектростанції, які є відокремленими підрозділами відповідача (Зміївська та Трипільська ТЕС) у березні та квітні 2024 року піддавалися неодноразовим ракетним обстрілам, після чого повністю зупинили свою діяльність. Зазначені обставини стали для відповідача обставинами непереборної сили, про що позивач повідомлявся. Разом з цим відповідач у листі повідомив позивача, що заборгованість буде погашена за наявності достатнього фінансування (лист відповідача долучений до відповіді на відзив).
Проте, як зазначає позивач, його вимога зі сплати заборгованості залишилась без задоволення.
Звертаючись до суду позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати поставленого товару, та просив стягнути з відповідача 211 560,00 грн основного боргу, а також нараховано та заявлено до стягнення 423,12 грн інфляційних втрат, 5 384,38 грн пені, 1 196,53 грн 3% річних.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом першої інстанції встановлено, що сторонами у додатку № 1 узгоджено строк поставки: протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки у період з дати укладення договору по 31.12.2024.
Відповідно до п. 5.3 договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання акта приймання-передачі продукції не співпадають до підписання акта приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.
Згідно з пп. 5.4-5.6 договору, постачальник несе всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції, до моменту її поставки (п. 5.3 договору). Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору. Ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) продукції переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору.
Відповідно до п. 5.7 договору, відпуск продукції здійснюється на підставі оригіналу відповідної довіреності на отримання товарно-матеріальної цінності, оформленої покупцем на свого представника.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, на виконання договору, поставив на користь відповідача обумовлений додатком № 1 до договору товар на загальну суму 211 560,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі від 19.02.2024 на товар - Ізолятор ПС-70Е обсягом 410 шт на суму 211 560,00 грн, видатковою накладною № 4 від 16.02.2024 на суму 211 560,00 грн та товарно-транспортною накладною № Р04 від 16.02.2024, які підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.
Суд також враховав, що в матеріалах справи відсутня письмова заявка покупця на поставку товару Ізолятор ПС-70Е обсягом 410 шт на суму 211 560,00 грн. Водночас, обсяги та вартість поставленого товару, зазначеного в акті приймання-передачі товару від 19.02.2024, відповідають обсягам та вартості, зазначеним у підписаному сторонами додатку № 1 до договору.
Разом з тим, згідно з п. 5.11 договору, покупець має право не приймати та не оплачувати продукцію, поставлену без його письмової заявки.
Проте, заперечень відповідача щодо поставки позивачем товару на суму 211 560,00 грн за актом приймання-передачі від 19.02.2024 матеріали справи не містять та відповідачем у заявах по суті спору не висловлено.
Акт приймання-передачі підписаний між сторонами 19.02.2024, з урахуванням п. 5.3 договору, тому датою поставки позивачем відповідачу товару на суму 211 560,00 грн є 19.02.2024.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач зобов'язання за договором виконав належним чином.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Судом було встановлено раніше та узгоджено сторонами в п. 2.5 договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком до договору.
У пункті 3 додатку № 1 сторонами узгоджено умови розрахунків: до 30 днів з дати підписання акта приймання-передачі продукції.
Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства, умов п. 3 додатку № 1 до договору та з урахуванням дати підписання сторонами акта приймання-передачі (19.02.2024), строк здійснення відповідачем оплати за поставлений товар за актом приймання-передачі від 19.02.2024 є таким, що настав 20.03.2024.
Проте, станом на дату розгляду даної справи, в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару на суму 211 560,00 грн, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в сумі 211 560,00 грн. Протилежного відповідачем суду не доведено, доказів здійснення оплати вказаної суми до суду не надано.
При цьому, судом першої інстанції вірно було відхилено посилання відповідача на обставину того, що зупинка роботи Зміївської ТЕС з 22.03.2024 внаслідок завданих пошкоджень, є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору та які ПАТ «Центренерго» не могло усунути після їх виникнення, що унеможливило виконання зобов'язань ПАТ «Центренерго» за договором, оскільки позивач належним чином виконав зобов'язання за договором, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 19.02.2024. Отже, з моменту підписання акта-приймання передачі всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції перейшли до покупця (п.п.5.4-5.6 договору).
Відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Отже, істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, є підставою для зміни або розірвання договору за згодою сторін або за рішенням суду.
Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази зміни договору, зокрема в частині порядку оплати поставленого товару, за взаємною згодою сторін або за рішенням суду внаслідок настання істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Протилежного матеріали справи не містять.
Із наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що зміна обставин щодо неможливості вчасної оплати поставленого товару у зв'язку із припиненням роботи Зміївської ТЕС є істотною, належних та допустимих доказів на підтвердження зміни обставин до матеріалів справи не додано.
Доказів того, що відповідач звертався до позивача з повідомленнями про настання обставин, що унеможливлюють належне виконання умов договору, зокрема, про зупинення роботи Зміївської ТЕС з 22.03.2024 внаслідок завданих пошкоджень, у строк, передбачений п. 10.02 договору та до дати направлення позивачем вимоги про сплату заборгованості № 11/042-01 від 11.04.2024 матеріали справи не містять та відповідачем до суду не надано.
Колегія суддів зазначає, що істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, не є підставою для звільнення сторін від зобов'язань за укладеним між ними договором.
Водночас, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що обставина зупинення роботи Зміївської ТЕС та неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку.
Також колегія суддів звертає увагу, що строк здійснення відповідачем оплати поставленого за актом приймання-передачі від 19.02.2023 товару є таким, що настав 20.03.2024, тобто до настання обставини зупинення роботи Зміївської ТЕС 22.03.2024.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
З огляду на вищевказане, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 211 560,00 грн.
Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 423,12 грн інфляційних втрат, 5 384,38 грн пені, 1 196,53 грн 3% річних.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 9.6 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.
Позивач за прострочення строків оплати поставленого товару, керуючись умовами п. 9.6 договору, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 384,38 грн, розраховану на суму основного боргу за загальний період прострочення з 20.03.2024 до 27.05.2024.
Перевіривши розрахунок пені позивача, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивачем при здійсненні розрахунки невірно визначено період прострочення, а саме його початок.
За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як було встановлено судом раніше, враховуючи умови п. 3 додатку № 1 до договору та дату підписання сторонами акта приймання-передачі (19.02.2024), строк здійснення відповідачем оплати за поставлений товар за актом приймання-передачі від 19.02.2024 є таким, що настав 20.03.2024. Отже відповідач повинен був здійснити оплату поставленого товару у строк до 20.03.2024 включно.
З огляду на зазначене, прострочення зобов'язання з оплати продукції почалось 21.03.2024.
Так, з урахуванням встановленої судом дати виникнення прострочення з оплати товару, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійсненої поставки, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, суд першої інстанції вірно встановив, що сума пені за наслідком підрахунку складає більшу суму, ніж заявлено позивачем до стягнення.
Враховуючи зазначене, а також те, що відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити за межі позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягненні пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі в сумі 5 384,38 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 423,12 грн інфляційних втрат та 1 196,53 грн 3% річних, розраховані на суму основного боргу за загальний період прострочення з 20.03.2024 до 27.05.2024.
Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням встановленої судом першої інстанції дати виникнення прострочення з оплати товару, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійсненої поставки, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 423,12 грн, а позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 1 179,19 грн.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних на 99%, колегія суддів зазначає таке.
В обґрунтування підстав для зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99% відповідач посилається на те, що ПАТ «Центренерго» наразі здійснює свою господарську діяльність в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії. Як зазначив відповідач, до складу ПАТ «Центренерго» входить три теплові електростанції: Зміївська ТЕС, Трипільська ТЕС, Вуглегірська ТЕС, які у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 24.02.2022 неодноразово піддавалися ракетним обстрілам та припиняли функціонування. Так, внаслідок окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС з 23.05.2022, яке триває до цього часу. Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго» зазнавала більше 50-ти ракетних обстрілів та внаслідок завданих пошкоджень також зупиняла свою роботу. В подальшому, робота станції та виробництво електричної енергії відновлювалось за рахунок власних коштів товариства, проте через ракетну атаку російської федерації на енергосистему України та внаслідок завданих пошкоджень з 22.03.2024 Зміївська ТЕС зупинила свою роботу. Крім того, як зазначив відповідач, Трипільська ТЕС (Київська область) також неодноразово зазнавала серйозних ракетних обстрілів, внаслідок чого пошкоджена її інфраструктура, що спричинило спочатку зупинення функціонування, а після проведеного ремонту було запущено лише часткову генерацію. Однак, внаслідок ракетної атаки 11.04.2024 Трипільська ТЕС зупинила генерацію електричної енергії. Отже, як зазначив відповідач, внаслідок вказаних ракетних атак, станом на сьогодні ПАТ «Центренерго» втратило 100% генерації електричної енергії, на підтвердження чого відповідач долучив до відзиву на позовну заяву перелік майна ПАТ «Центренерго», яке було пошкоджено та знищено внаслідок ракетних обстрілів підприємства у 2023 році. Крім того, згідно з поясненнями відповідача, відповідно до звіту про фінансові результати за 2023 рік (додається) валовий збиток товариства становить 910 378 000,00 грн, на підтвердження чого відповідач долучив звіт про фінансові результати за 2023 рік. Отже, як зазначає відповідач, ПАТ «Центренерго» не лише зазнало майнових втрат (збитків) у вигляді знищення та пошкодження майна, а також недоотримало чималу частину грошових коштів за невироблений обсяг електроенергії; несе значні втрати на придбання природного газу, використання якого є дорожчим за вугілля. Крім того, відповідач посилається на те, щ згідно зі наказами Міністерства енергетики України від 14.09.2022 № 313 та від 14.11.2022 № 385 Зміївська ТЕС та Трипільська ТЕС ПАТ «Центренерго» включені до переліку споживачів природного газу, які не належать до категорії побутових споживачів і виконують життєво важливі функції для забезпечення обороноздатності України. Відповідач також несе значні витрати на виконання функцій безпосередньої обороноздатності держави, виконуючи завдання та вказівки безпосередньо Міністерства оборони України. Враховуючи наведене вище, відповідач наголошує на тому, що ПАТ «Центренерго» є ключовим та стратегічно важливим підприємством для суспільства, що забезпечує потреби в енергетиці, вносить вагомий вклад в обороноздатність держави у боротьбі з агресором та працює фактично не для задоволення власних комерційних інтересів, а виключно на потреби нашої держави у такий надважкий час. Отже, на думку відповідача, ситуація, в якій опинилось ПАТ «Центренерго», виконуючі критично важливі функції в інтересах держави, в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України є обставинами, що вказують як на тяжкий майновий стан ПАТ «Центренерго», так і на особливо важливий статус ПАТ «Центренерго» у період військового стану, тому занадто великі штрафні санкції (пеня) та 3% річних, які можуть бути стягнуті за результатом розгляду даної справи, призведуть до наслідків у вигляді необхідності витрачання коштів не на відновлення критичної інфраструктури, забезпечення безперервного електроживлення України, виплату заробітних плат співробітникам, а на оплату вказаних штрафних санкцій, що у свою чергу вплине на життєдіяльність та обороноздатність України.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 4 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Як встановлено судом першої інстанції та з цим погоджується колегія суддів, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 № 83 та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії ПАТ «Центренерго» та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії військового стану, введеного 24.02.2022 на території України, у відповідності до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшим продовженням строку його дії.
Разом з цим, договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/6 був укладений між позивачем та відповідачем 30.01.2024, тобто договір укладений між сторонами під час дії на території України правового режиму воєнного стану, про що відповідач був обізнаний.
Також судом вірно зазначено, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару за актом приймання-передачі від 19.02.2024 та подальше прострочення виконання такого обов'язку виникли раніше обставин (зупинення роботи Зміївської та Трипільської ТЕС), викладених відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, як на підставу зменшення розміру неустойки та інших нарахувань, заявлених до стягнення.
Судом першої інстанції правильно враховано, що загальна сума заборгованості за договором складає 211 560,00 грн, а позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 5 384,38 грн в розмірі однієї облікової ставки НБУ. Тобто заявлений позивачем до стягнення розмір пені визначено відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та складає менше 3 % від суми основного зобов'язання, що свідчить про не значний розмір заявленої до стягнення пені.
Одним з завдань застосування санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені (в даному випадку на 99 %) фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Крім того, судом вірно зазначено, що з моменту виникнення прострочення з оплати товару (21.03.2024) до дати розгляду даної справи (31.07.2024) відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на врегулювання спірної заборгованості.
Колегія суддів наголошує також на тому, що військова агресія Російської Федерації проти України є об'єктивними обставинами, в яких доводиться існувати як відповідачу у справі, так і позивачу.
Стосовно можливості зменшення 3% річних, а також інфляційних втрат колегія суддів зазначає, що за змістом статей 536, 625 Цивільного кодексу України нарахування на суму боргу інфляційних втрат та відсотків річних входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, у зв'язку з чим заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України і ст. 230 Господарського кодексу України.
Посилання відповідача на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 , від 21.01.2021 у справі №927/704/19 та від 23.0.3.2021 у справі № 921/580/19 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними за фактичними обставинами.
З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність у даному випадку тих виключних обставин, з якими положення ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України пов'язують можливість зменшення розміру санкцій, у зв'язку із чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24 слід залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/1363/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №911/1363/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім