вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" січня 2025 р. Справа№ 910/14174/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Хрипуна О.О.
секретаря судового засідання Антонюк А.С.,
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 20.01.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023
у справі №910/14174/23 (суддя Алієва І.В.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України
про стягнення 780 825,01 грн., -
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України про стягнення основного боргу в сумі 655 144,89 грн. за поставлену за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3022001 від 29.10.2018, але неоплачену теплову енергію, а також пені в сумі 59 232,28 грн., штрафу в сумі 32757,24 грн., 3 % в сумі 3 553,94 грн. та інфляційних втрат в сумі 30 136,66 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» послалось на неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної оплати за отриману теплову енергію згідно умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3020001 від 29.10.2018. Позивач зазначив про те, що розміру основного боргу підтверджений також укладеною між сторонами 27.03.2023 угодою № Р-3020001/2023/03 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 29.10.2018 № 3020001
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/14174/23 позовні вимоги задоволені частково; стягнуто з Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України (далі ДП Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі КП виконавчого органу Київради КМДА «Київтеплоенерго») заборгованість у розмірі 655 144,89 грн., пеню у розмірі 59 232,88 грн., штраф у розмірі 32 757,24 грн., 3 % річних у розмірі 3 553,94 грн., інфляційні втрати у розмірі 8 543,09 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 388,48 грн.; в іншій частині в задоволені позову відмовлено.
4. При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриману тепловою енергію не виконав, факт наявності заборгованості відповідача за договором не спростований, доказів їх сплати суду не надано як і будь яких заперечень на позов, у той час як розмір відповідно заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 655 144,89 грн. позивачем доведено у повному обсязі,з огляду на що позивач має право на стягнення як суми основного боргу, так і пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.
5. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були допущені помилки у розрахунках, так як позивачем не було враховано методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
6. Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/14174/23, 09.09.2024 ДП Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
7. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує на те, що суд з порушенням норм процесуального законодавства не надав оцінки за яких умов виник даний борг, за який час він виник так при яких умовах. Рішення суду написано виключно в односторонньому порядку і на користь позивача.
8. Апелянт зазначив, що сума основного боргу є накоплена і тягнеться ще з 2020 року, про що позивач замовчує, що станом на 2024 рік перевищує строк позовної давності. Дана обставина не досліджена судом першої інстанції взагалі.
9. Також апелянт послався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на документи по звірці боргу та обсягах використаної теплової енергії, які підписувались керівниками відповідача за різний період, що наявні в матеріалах справи, де реквізитах нічого не видно і не зрозуміло, хто підписав, фамілія, посада, є нерозбірливий підпис.
10. Більше того, суд першої інстанції не здійснюючи будь-яких арифметичних дій (прорахунків) погоджується із розміром штрафних/фінансових санкцій за несплату вказаного боргу, що, на думку відповідача, свідчить про надмірний формалізм про не можливість допущення якого не один раз наголошував у своїх рішеннях Верховний Суд.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
11. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2024 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: Яценко О.В. (головуючий суддя), ОСОБА_1., Яковлєв М.Л.
12. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Яковлєв М.Л., ОСОБА_1.) апеляційну скаргу Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України про стягнення 780 825, 01 грн. залишено без руху.
13. 24.09.2024 до суду надійшла заява Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України про сплату судового збору.
14. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2024 № 09.1-08/3549/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14174/23 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 про звільнення ОСОБА_1 , який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку.
15. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024 справа № 910/14174/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Яценко О.В., суддів Сибіги О.М., Яковлєва М.Л.
16. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2024 (головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України про стягнення 780 825, 01 грн.; розгляд апеляційної скарги Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23 призначено на 28.10.2024; витребувано справу № 910/14174/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України про стягнення 780 825, 01 грн. з Господарського суду міста Києва.
17. На виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 910/14174/23 10.10.2024 матеріали справи № 910/14174/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
18. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 (головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М.) розгляд апеляційної скарги Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/14174/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України про стягнення 780 825, 01 грн. відкладено на 25.11.2024.
19. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 (головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М.) оголошено перерву у справі № 910/14174/23 до 12 год. 00 хв. 16.12.2024.
20. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2024 № 09.1-08/4843/24, у зв'язку з перебуванням судді Сибіги О.М., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 16.12.2024 по 05.01.2025 включно, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14174/23.
21. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/14174/23 між суддями від 13.12.2024, для розгляду справи сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Яценко О.В., судді: Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.
22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2024 (головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Хрипун О.О.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23; розгляд апеляційної скарги Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23 призначено на 20.01.2025.
23. У зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 15.01.2025 по 20.01.2025, судове засідання у призначений час не відбулось, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 (головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Хрипун О.О.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23; розгляд апеляційної скарги Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23 призначено на 20.01.2025.
24. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 № 09.1-08/391/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7640/24 у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.
25. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2025 справа № 910/7640/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.
26. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 (головуючий суддя - Яценко О.В., судді: Гончаров С.А., Хрипун О.О.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/14174/23.
27. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції апелянтом було подано додаткові докази, а саме копії платіжних інструкції № 24 від 15.09.2023 на суму 100 000,00 грн., № 45 від 03.10.2023 на суму 50 000,00 грн., № 52 від 11.10.2023 на суму 30 000,00 грн., № 58 від 23.10.2023 на суму 40 000,00 грн., № 74 від 02.11.2023 на суму 8 000,00 грн., № 84 від 13.11.2024 на суму 20 000,00 грн. та платіжного доручення № 1 від 25.10.2024 на суму 10 000,00 грн.
28. Апелянт зазначив про те, що такі докази підтверджують часткову сплату ним заявленої у цій справі сумі заборгованості.
29. Щодо вказаних доказів колегія суддів зазначає про таке.
30. Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
31. За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
32. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
33. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
34. У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/17343/20, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено про наступне:
35. системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16);
36. так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи;
37. враховуючи висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 11.11.2021 безпідставно відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду та дослідження нових доказів, долучених до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУПН в м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, які (докази) в розумінні ст. 391 ГПК України можуть підтверджувати триваючий характер правопорушення та з об'єктивних причин не могли бути надані позивачем до місцевого господарського суду з огляду на ухвалення ним рішення від 24.06.2021, тобто до проведення зазначеної процесуальної дії;
38. натомість Верховний Суд зауважує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційний суд вибірково прийняв до уваги доказ (лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 № 867-173/125/52-2021, в якому зазначено про закриття 01.10.2021 кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148), наданий відповідачем безпосередньо до апеляційного суду.
39. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
40. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).
41. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
42. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
43. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
44. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
45. Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
46. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
47. Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
48. У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)
49. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
50. У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
51. Враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду всіх поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції доказів, оскільки такі докази можуть підтвердити або спростувати правові позиції сторін щодо порушення судом першої інстанції норм права при постановленні оскаржуваного рішення та, відповідно, встановити наявність або відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Позиції учасників справи
52. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Явка представників учасників справи
53. У судове засідання 30.01.2025 з'явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.
54. Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд апеляційної інстанції її задовольнити.
55. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
56. 29.10.2018 між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (абонент) укладено Договір № 3020001 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а відповідач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.
57. Відповідно до п. 2.2.1 Договору позивач зобов'язався постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляція - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
58. Згідно Додатку № 8 до Договору об'єкт відповідача до якого здійснюється опалення і гаряче водопостачання знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Софії Перовської, 6/11, загальною площею 3791, 90 кв.м.
59. Відповідно п. 2.3.1. Договору, відповідач зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
60. Згідно п. 2.3.2. Договору відповідач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.
61. Відповідно до п. 1 Додатку № 3 до Договору розрахунки з відповідачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженим Розпорядженням ВО КМР (КМДА) від 23.07.2018 № 1294, за кожну відпущену Гігакалорію без урахування ПДВ у розмірі 1553, 86 грн/Гкал.
62. Позивач зазначає, що відповідач не вносив плату за отриману теплову енергію у гарячій воді, в результаті чого у відповідача перед позивачем станом на 01.03.2023 утворилась заборгованість у розмірі 655 144, 89 грн.
63. 27.03.2023 між позивачем та відповідачем укладено Угоду № Р-3020001/2023/03 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 29.10.2018 № 3020001 (далі Угода).
64. Відповідно до Угоди відповідач визнає та підтверджує заборгованість перед позивачем за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 29.10.2018 № 3020001 станом на 01.03.2023 загальною сумою 655 144, 89 грн. з врахуванням ПДВ.
65. Згідно п. 2 Угоди, відповідач зобов'язався сплатити зазначену у п. 1. цієї Угоди суму заборгованості протягом квітня 2023 - вересня 2023 щомісячними сплатами згідно з Додатком 1 до цієї Угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором.
66. Звертаючись до суду з цим позовом позивач вказує, що в порушення умови Угоди, відповідач не вносив оплату за Угодою, з огляду на що позивач має право на стягнення як заборгованості у розмірі 655 144, 89 грн., так і нарахованих за несвоєчасну сплату пені в сумі 59 232,28 грн., штрафу в сумі 32757,24 грн., 3 % в сумі 3 553,94 грн. та інфляційних втрат в сумі 30 136,66 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
67. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
68. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
69. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
70. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
71. Частиною 1 ст. 275 ЦК України та ст.ст. 6, 7 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
72. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
73. Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198, споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
74. Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
75. Колегія суддів зазначає про те, що факт наявності заборгованості за Договором в сумі 655 144, 89 грн., визнаний сторонами в Угоді, яка за своєю правовою природою є договором та яка, в силу приписів чинного законодавства є обов'язковою для виконання сторонами. Вказаним спростовуютьсь твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів наявності у нього заборгованості в сумі 655 144, 89 грн.
76. Щодо посилань відповідача на часткове погашення ним суми заборгованості слід зазначити про таке.
77. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції апелянтом було подано додаткові докази, а саме копії платіжних інструкції № 24 від 15.09.2023 на суму 100 000,00 грн., № 45 від 03.10.2023 на суму 50 000,00 грн., № 52 від 11.10.2023 на суму 30 000,00 грн., № 58 від 23.10.2023 на суму 40 000,00 грн., № 74 від 02.11.2023 на суму 8 000,00 грн., № 84 від 13.11.2024 на суму 20 000,00 грн. та платіжного доручення № 1 від 25.10.2024 на суму 10 000,00 грн.
78. Колегія суддів зазначає про те, що за змістом п. 4 Угоди при проведенні оплат за вказаною угодою відповідач зобов'язується посилатися в реквізитах «призначення платежу» платіжного документа на № та дату укладення Угоди.
79. При дослідженні змісту наданих відповідачем платіжних інструкцій № 24 від 15.09.2023 на суму 100 000,00 грн., № 45 від 03.10.2023 на суму 50 000,00 грн., № 52 від 11.10.2023 на суму 30 000,00 грн., № 58 від 23.10.2023 на суму 40 000,00 грн., № 74 від 02.11.2023 на суму 8 000,00 грн. та платіжного доручення № 1 від 25.10.2024 на суму 10 000,00 грн. колегією суддів встановлено, що жоден з цих платіжних документів не містить посилання на Угоду. Колегія суддів окремо зауважує і на тому, що вказані документи не містіть і посилання на Договір. Отже, перерахування коштів за вказаними документи не свідчить про погашення спірної заборгованості.
80. Щодо платіжної інструкції № 84 від 13.11.2024 на суму 20 000,00 грн. колегія суддів зазначає про таке.
81. У призначенні платежу вказаної інструкції міститься посилання на те, що кошти перераховуються в рахунок погашення заборгованості по справі № 910/14174/23 грн. При цьому такі кошти були сплачені після винесення оскаржуваного рішення.
82. Апеляційний суд враховує висновки, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 916/3006/23, щодо можливості прийняття на стадії апеляційного розгляду справи доказів та закриття провадження у справі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі:
83. « 7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
84. 7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.
85. 7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
86. - предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
87. - при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
88. 7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України".
89. Крім того колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 09.08.2019 у справі № 910/12968/17, від 04.11.2019 у справі №916/313/18 зазначила, що, виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №130/1001/17, від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі №914/261/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 29.09.2021 у справі №166/1222/20, від 19.04.2023 у справі №909/615/15, від 27.07.2023 у справі №759/29344/21 від 15.09.2023 у справі №910/6804/23 тощо).
90. Отже, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду превалюють над висновками Верховного Суду.
91. Враховуючи, що при розгляді цієї справи колегією суддів не встановлено, що оскаржуване судове рішення в частині розгляду позовних вимог про стягнення з основного боргу не є у повній мірі законним та обґрунтованим, підстави його зміни з огляду на часткову сплату відповідачем після винесення такого рішення заборгованості, відсутні.
92. Що стосується застосування строків позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне:
93. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
94. Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 ЦК України).
95. Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
96. Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
97. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
98. Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
99. Скаржник зазначає, що сума боргу є накопленою і тягнеться ще з 2020 року, що станом на 2024 рік перевищує строк позовної давності, проте в силу ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, строк позовної давності застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а відповідачем не було зроблено заяви про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції до винесення рішення у даній справі.
100. Слід зазначити і про те, що заборгованість встановлена та підтверджена укладеною 27.03.2023 Угодою, в той час як відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦКУ, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а після переривання перебіг позовної давності починається заново.
101. До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.
102. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
103. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023.
104. Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
105. Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.
106. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
107. Отже, строк позовної даності, визначений статтею 257 ЦК України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.
108. Відтак, по-перше, визнанням боргу відповідач перервав перебіг позовної давності, по-друге, строк позовної давності був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану, а по-третє відповідачем не було зроблено заяви про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції до винесення рішення у даній справі, у зв'язку з чим твердження відповідача про сплив позовної давності не відповідає дійсності та не приймається судом апеляційної інстанції.
109. Стосовно необізнаності відповідача про наявність даної справи в суді першої інстанції.
110. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду відповідач не отримав, у зв'язку з відсутністю адресата.
111. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
112. Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження сторін, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
113. Відповідно до частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
114. Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
115. За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
116. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
117. Враховуючи наведене, сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись із вищевказаною ухвалою у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
118. Отже, місцевим судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача.
119. Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 59 232, 88 грн. та штрафу у розмірі 32 757, 24 грн.
120. Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
121. Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
122. Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
123. Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
124. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
125. Згідно п. 7. Додатку № 4 до Договору, абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня у розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
126. Відповідно до п. 8 Угоди про реструктуризацію, у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) Угоди остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов'язується оплатити. Також споживач зобов'язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним Угоди у розмірі 5 % від суми непогашеної заборгованості за Угодою.
127. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
128. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.
129. Перевіривши виконані позивачем розрахунки пені та штрафу колегія суддів встановила, що вони є арифметично вірними.
130. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 3 553,94 грн. 3 % річних та 30 136,66 грн. інфляційних втрат.
131. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
132. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
133. Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
134. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
135. Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
136. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
137. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
138. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 зазначив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
139. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
140. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
141. - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
142. - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
143. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
144. Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат обґрунтовано задоволені місцевим судом частково в сумі 8543,09 грн., у зв'язку з наступним розрахунком:
ПеріодІндекс інфляції
Травень 2023100.5
Червень 2023100.8
145. Індекс інфляції за весь період = (100.5 : 100) x (100.8 : 100) = 1.013040
146. Інфляційне збільшення = 655144,89 x 1,013040 - 655144,89 = 8 543,09 грн.
147. Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, колегія суддів зазначає, що місцевий суд обґрунтовано визнав його вірним.
148. За таких обставин, колегією суддів апеляційної інстанції визнається правильним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.
149. У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
150. Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
151. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
152. Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
153. Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
154. З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/14174/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
155. За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України відсутні.
Судові витрати
156. У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
157. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Готельний комплекс «Феофанія» Національної академії наук України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/14174/23 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.02.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді С.А. Гончаров
О.О. Хрипун