04 лютого 2025 року
м. Рівне
Справа № 562/3675/23
Провадження № 22-ц/4815/19/25
Головуючий у Здолбунівському районному суді
Рівненської області: суддя Кушнір О.Г.
Рішення суду першої інстанції
(вступна і резолютивна частини) проголошено:
о 17 год. 30 хв. 20 травня 2024 року
у м. Здолбунів Рівненської області
Повний текст рішення складено: 29 травня 2024 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Андрошулік І.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради Чернігівської області;
за участі: представника ОСОБА_2 - адвоката Януль-Сидорчук Христини Вікторівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Януль-Сидорчук Христини Вікторівни на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради Чернігівської області; про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні,
У жовтні 2023 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради Чернігівської області (далі - Служба у справах дітей); про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від відносин у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка - ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу між ними почалися непорозуміння щодо участі у вихованні дитини, що зумовило необхідність звернення до Служби у справах дітей з метою врегулювання відповідних прав і обов'язків. Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради позивачу встановлено порядок спілкування з малолітньою дочкою, однак це рішення поведінку відповідача не змінило, яка й надалі продовжувала створювати перешкоди в спілкуванні батька з дитиною, виїхала разом з дитиною за кордон.
Тому просив зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому у вихованні та вільному спілкуванні зі своєю дочкою - ОСОБА_3 .
Встановити йому для участі у вихованні та спілкуванні з дитиною такі способи участі:
- побачення кожну першу і третю п'ятницю місяця з 10.00 год. до неділі 21.00 год., кожну другу суботу місяця з 10.00 год. до 20.00 год., за місцем проживання позивача, без присутності матері;
- необмежене спілкування з дочкою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, в соціальних мережах, месенджерах, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дитиною без наявних перешкоджань і впливу з боку ОСОБА_2 ;
- 30 днів поспіль літніх канікул, щорічно, починаючи з двох останніх тижнів червня та перших двох тижнів липня, за місцем проживання позивача, з можливістю виїзду для відпочинку/оздоровлення на території України;
- половина весняних, осінніх та зимових канікул, за місцем проживання позивача, зокрема, для відпочинку і оздоровлення на території України;
- будь-які інші дні за бажанням дитини та за домовленістю з іншим з батьків, без присутності матері;
- день народження батька кожного року з 18.00 год. до 21.00 год., якщо дата припадає на робочий день, та з 10.00 год. - 21.00 год., якщо дата припадає на вихідний день;
- на Новий рік, Різдво, Великдень, інші державні та святкові дні, кожного парного року.
Зобов'язати ОСОБА_2 за два дні до зустрічі ОСОБА_1 із дочкою надати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, захворювання, лікування, а у разі настання таких змін повідомляти про це позивача особисто наступного дня з дня настання таких обставин.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року позов задоволено частково.
Визначено ОСОБА_1 такі способи участі у вихованні та спілкування з неповнолітньою дочкою - ОСОБА_3 :
- побачення кожну першу і третю п'ятницю місяця з 10:00 год. до неділі 21:00 год. та кожну другу суботу місяця з 10:00 год. до 20:00 год. за місцем проживання позивача за попереднім узгодженням з матір'ю дитини;
- необмежене спілкування з донькою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, в соціальних мережах, месенджерах, що не передбачають безпосереднього фізичного контакту між батьком та дитиною;
- спільний відпочинок та оздоровлення на території України в період весняних, осінніх та зимових канікул (половина кожних канікул), а також 30 днів підряд літніх канікул, щорічно, починаючи з двох останніх тижнів червня та перших двох тижнів липня, інші будь-які дні за бажанням дитини та за домовленістю з матір'ю дитини;
- спільне дозвілля в день народження батька кожного року з 18:00 год. до 21:00 год., якщо дата припадає на робочий день, та з 10:00 год. до 21:00 год., якщо дата припадає на вихідний день, а також кожного парного року на Новий рік, Різдво і Великдень за попереднім узгодженням з матір'ю дитини.
Зобов'язано ОСОБА_2 за два дні до зустрічі ОСОБА_1 з дочкою - ОСОБА_3 надати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, захворювання та лікування, а в разі настання таких змін повідомляти про це ОСОБА_1 особисто на наступний день з дня настання таких обставин.
У решті вимог позивачу відмовлено.
У поданій через свого представника - адвоката Януль-Сидорчук Х.В. апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, та помилковому визнанні обставин доведеними, які насправді доведеними не були, просить його змінити, виклавши резолютивну частину у такій редакції:
Позов задовольнити частково.
Визначити ОСОБА_1 такі способи участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 :
- побачення кожну першу і третю п'ятницю місяця з 10.00 год. до неділі 21.00 год. та кожну другу суботу місяця з 10.00 год. до 20.00 год. за місцем проживання відповідача і дочки або місцем проживання позивача, у разі повернення дочки в Україну, за попереднім узгодженням з матір'ю дитини;
- необмежене спілкування з дочкою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, в соціальних мережах, месенджерах, що не передбачають безпосереднього фізичного контакту між батьком і дитиною;
- спільний відпочинок та оздоровлення на території України в період весняних, осінніх та зимових канікул (половина кожних канікул), а також 30 днів підряд літніх канікул, щорічно, починаючи з двох останніх тижнів червня і перших двох тижнів липня, інші будь-які дні за бажанням дитини та за домовленістю з матір'ю дитини, після закінчення військового стану;
- спільне дозвілля в день народження батька кожного року з 18.00 год. до 21.00 год., якщо дата припадає на вихідний день, а також кожного парного року на Новий рік, Різдво і Великдень за попереднім узгодженням з матір'ю дитини, після закінчення військового стану.
Зобов'язати ОСОБА_2 за два дні до зустрічі ОСОБА_1 з дочкою - ОСОБА_3 надати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, захворювання та лікування, а у разі настання таких змін повідомляти про це ОСОБА_1 особисто на наступний день з дня настання таких обставин.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом пунктів 1, 2 ст. 3, ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, § 54 рішень Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04), у справі "А.V. проти Словенії" (заява №878/13), у справі "М.С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, ст.ст. 7, 141, 155, 158, 180 СК України, ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства".
Цими Конвенцією, рішеннями Європейського суду з прав людини, висновком суду Великої Палати Верховного Суду і нормами національного законодавства встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені в взяті до уваги інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже потім - права батьків.
Вважає, що обраний судом попередньої інстанції спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні дочки суперечить її інтересам, ним не враховано об'єктивні обставини, на які покликалася заявник у відзиві, зокрема відносини між батьком і дочкою, фактичне проживання матері з дитиною за кордоном, що унеможливлює виконання судового рішення.
Звертала увагу на те, що у грудні 2019 року позивач під впливом погроз і своєї агресивної поведінки змусив відповідача з дочкою змінити місце проживання з м. Вінниця на м. Здолбунів, що підтверджено відомостями Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області за 2019-2020 роки. Протягом часу проживання у м. Здолбунів ОСОБА_1 жодного разу не відвідав дитину, а також не брав участі у фінансовій допомозі і не забезпечував її матеріально. Під час проживання у м. Чернігів впродовж часу з 2020 року по 2022 рік позивач відвідав дочку лише двічі, підтримуючи також зв'язок за допомогою месенджера "Viber".
В зв'язку з повномасштабним вторгненням російського агресора в Україну з 12 березня 2022 року ОСОБА_2 разом з дочкою почали проживати у Республіці Польща, де дитина відвідує дитячий садок на постійній основі, а відповідач працює. Висновком психолога у м. Ополе (Республіка Польща) стверджується про необхідність обмеження спілкування батька з дитиною внаслідок поведінки позивача. Однак суд не прийняв цей документ як доказ, що вважає помилковим.
Щодо запропонованого ОСОБА_1 порядку спілкування з дочкою, то в зв'язку із воєнним станом в Україні вважає його неефективним в сучасних умовах, таким, що породжує реальні загрози для життя дитини, без урахування морального стану дитини та її інтересів. При цьому порядок участі батька у вихованні дочки, з чим погодився суд, є обтяжливим, нереалістичним з точки зору економічних витрат і не враховує потреб та способу життя ОСОБА_3 .
Тому фактично виконати рішення неможливо, у такому формулюванні призведе до подальших конфліктів сторін і не сприятиме налагодженню стосунків позивача з малолітньою дитиною. Крім того, покликалася на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх аліментних зобов'язань на утримання малолітньої дочки.
У поданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
До початку судового засідання 04 лютого 2025 року представником позивача - адвокатом Пединою О.А. подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки за станом здоров'я він не може брати участь у засіданні.
Колегія суддів не погоджується з наведеним клопотанням, виходячи з такого.
Так, зазначені представником ОСОБА_1 обставини є неповажними, адже жодних об'єктивних і переконливих доказів про наявність хвороби чи іншого стану здоров'я, який перешкоджав би брати участь у справі, він не надав. Тобто можливим є здійснення перегляду рішення суду першої інстанції за наявними у справі матеріалами без позивача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак не з'явився в судове засідання і не повідомив апеляційний суд про причини своєї неявки, а також його представника.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19)).
Оскільки колегія суддів не встановила неможливості розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 і його представника, ними реалізовано своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), доцільним є розгляд апеляційним судом справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 грудня 2011 по 30 червня 2021 рік, а від подружніх відносин ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка - ОСОБА_3 . Ці обставини ними не заперечуються та підтверджуються свідоцтвом про народження дитини і рішенням Здобунівського районного суду Рівненської області від 30 червня 2021 року, яким шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано.
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №464 від 05 серпня 2021 року "Про особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей" визначено ОСОБА_1 , який проживає в м. Вінниця способи участі у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 , що проживала разом з матір'ю ОСОБА_2 в м. Чернігів.
Цим рішенням встановлено такий порядок спілкування, а саме: щотижня в понеділок, середу, п'ятницю з 19:00 до 20:00 години спілкування в онлайн-режимі та кожну першу і третю суботу місяця з 10:00 до 19:00 години, повертаючи матері на денний сон, за умови, що спілкування має відбуватися зі згоди дитини, задовільного стану здоров'я дитини, попередження за добу матір про можливість спілкування з дитиною шляхом направлення їй смс-повідомлення, обов'язкового повернення дитини матері в обумовлений час, дотримання режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, установлених для дітей даного віку.
29 лютого 2023 року ОСОБА_2 повідомила Управління в справах дітей Чернігівської міської ради про те, що у зв'язку з наявним в Україні воєнним станом задля збереження життя та здоров'я дитини вона виїхала з країни, перебуває у Республіці Польща та не вбачає можливим виконання визначених рішенням виконавчого органу міського самоврядування №464 правил, про що листом від 17 травня 2023 року Чернігівська міська рада повідомила позивача, який вживав заходів до розшуку дитини.
Вважаючи, що між сторонами виникли та існують спірні правовідносини з приводу участі батьків у вихованні дитини і спілкування з нею, у жовтні 2023 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання не перешкоджати у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою, встановлення позивачу для участі у вихованні та спілкуванні таких способів участі:
- побачення кожну першу і третю п'ятницю місяця з 10.00 год. до неділі 21.00 год., кожну другу субботу місяця з 10.00 до 20.00 год., за місцем проживання ОСОБА_1 , без присутності матері;
- необмежене спілкування з дочкою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, в соціальних ммесенджерах, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком і дочкою без наявних перешкоджань та впливу з боку ОСОБА_2 ;
- 30 днів поспіль літніх канікул щорічно, починаючи з двох останніх тижнів червня та перших двох тижнів липня, за місцем проживання позивача з можливістю виїзду для відпочинку/оздоровлення на території України;
- половина весняних, осінніх та зимових канікул за місцем проживання позивача, зокрема для відпочинку та оздоровлення на території України;
- будь-які інші дні за бажанням дитини і за домовленістю із батьком, без присутності матері;
- день народження батька кожного року з 18.00 год. до 21.00 год., якщо дата припадає на робочий день, та з 10.00 год. до 21.00 год., якщо дата припадає на вихідний день;
- на Новий рік, Різдво, Великдень, інщші державні та святкові дні кожного парного року.
Зобов'язати ОСОБА_2 за два дні до зустрічі ОСОБА_1 із дочкою надати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, захворювання, лікування, а у разі настання таких змін повідомляти про це позивача особисто наступного дня з дня настання таких обставин.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із часткової доведеності та обгрунтованості вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 створено перешкоди в спілкуванні з дитиною, а причинами цього є глибокий розрив у взаєморозумінні між сторонами та факт перебування дочки за кордоном.
Тому існує правова необхідність у визначенні судом способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, адже визначений рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №464 від 05 серпня 2021 року спосіб не враховує життєві обставини, які змінилися, та виїзд дитини за кордон, де вона і перебуває з матір'ю, з невідомим часом повернення в Україну.
З метою налагодження належних довірливих відносин між батьком та дочкою необхідний час, протягом якого поступово має відбуватись налагодження спілкування та формування емоційної прив'язаності дитини. З огляду на це судовим рішенням має бути передбачена конкретна форма, час і широка автономність участі ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною, а тимчасове проживання дочки за кордоном у зв'язку з уведенням воєнного стану в Україні не суперечить її інтересам, сприятиме розширенню світогляду, позитивно позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку.
Отже, черговість перебування (побачень) дитини за місцем проживання батька у разі повернення доньки з-за кордону, спільний відпочинок і дозвілля в день народження ОСОБА_1 , на Новий рік, Різдво та Великдень за попереднім узгодженням з відповідачем забезпечуватиме розумний баланс на спілкування і виховання дитини між сторонами.
При цьому наявність судового рішення про вирішення спору щодо участі батька у вихованні дочки жодним чином не порушуватиме право ОСОБА_2 і дитини на перебування за кордоном і ця обставина має бути врахована вже при виконанні рішення суду, а не при розгляді справи по суті.
Щодо позову у частині зобов'язання відповідача не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною визнано неефективним способом захисту порушених прав, позаяк сімейне законодавство не передбачає покладення відповідного обов'язку на сторону, з якою проживає дитина, а порушені права позивача на спілкування з дочкою відновлюються шляхом визначення способу участі у вихованні дитини.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у ст. 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути наділена до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява №31111/04).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Згідно із ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Норми статей 18, 158, 159 СК України вказують, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є встановлення правовідношення; зміна правовідношення.
За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом (той, хто проживає з дитиною, чи той, хто проживає окремо) і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/19 (провадження № 61-6769св19).
У постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 686/2543/19 (провадження № 61-5731св20), від 15 липня 2021 року у справі № 565/1501/19 (провадження № 61-6567св21), від 31 березня2021 року у справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) зазначено, що батьки не позбавлені права у майбутньому змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати інтересам дитини. Також у разі виникнення підстав для твердження про настання негативних наслідків для дитини за результатами спілкування з батьком у випадку доведеності вказаного мати не позбавлена права порушити питання про зміну способу участі батька у вихованні дитини.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правводносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст.ст. 141, 153, 157 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти також мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у т.ч. й на рівномірний та однаковий підхід у вихованні батьками.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України"(заява № 31111/04) визначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення ЄСПЛ у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зокрема, ст. 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року у справі «Йогансен проти Норвегії»).
Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів також бере до уваги і те, що відповідно до вимог сімейного законодавства при вирішенні спорів цієї категорії є необхідним надання органом опіки і піклування свого письмового висновку.
Так, згідно із ч.ч. 4-5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Оскільки судом попередньої інстанції цих приписів закону виконано не було, 26 листопада 2024 року апеляційний суд з метою усунення відповідних процесуальних прогалин у з'ясуванні усіх обставин справи звернувся до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Здолбунівської міської ради Рівненської області і Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради.
З висновку Органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Здолбунівської міської ради від 20 грудня 2024 року №382, вбачається, що цей орган позбавлений можливості з'ясувати обставини, які призвели до виникнення спору між батьками у вихованні малолітньої ОСОБА_3 , адже дитина разом зі своєю матір'ю перебувають за кордоном у Республіці Польща (місто Ополе) і в подальшому не планують повертатися в Україну.
Заступник голови виконавчого комітету Вінницької міської ради листом від 27 грудня 2024 року №01/00/005/184308 повідомив про відсутність повноважень і правових підстав у виконавчих органах Вінницької міської ради для надання письмового висновку щодо розв'язання спору про участь ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною, оскільки дитина мешкає разом з матір'ю не на території Вінницької міської територіальної громади.
Як указувалося в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22), передбачена ч.ч. 4-5 ст. 19 СК України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами ч.ч. 4-5 ст. 19 СК України надання ним такого висновку є обов'язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв'язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.
З огляду на це і зважаючи на об'єктивні обставини, надання апеляційному суду письмового висновку органу опіки та піклування є унеможливленим, проте не створює перешкод у вирішенні спірних правовідносин.
Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.
Визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
Вирішуючи питання про встановлення такого способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, як регулярні особисті спілкування, та необхідність визначення особистого спілкування одного з батьків з дитиною (дітьми) у присутності іншого з батьків, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи, зокрема суд має врахувати, у першу чергу інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
При цьому наданий відповідачем висновок психолога від 13 лютого 2024 року суд правильно відхилив як належний і переконливий доказ, оскільки він не повністю враховує існуючі факти, є одностороннім та складений без вивчення усіх обставин у їх сукупності, а ґрунтується лише на результатах спілкування фахівця з дитиною в присутності матері.
Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.
Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Щодо доводів заявника про те, що в зв'язку із виїздом за кордон під час дії воєнного стану можливо фактично визнати тільки щотижневий спосіб спілкування батька з дочкою в онлайн-режимі з 18:00 до 19:00 за центральноєвропейським стандартним часом, то вони на увагу не заслуговують.
Так само не можна погодитися і з аргументами про те, що ухвалення судом рішення стосовно вирішення спору щодо участі батька у вихованні дитини порушує право відповідача та дочки перебувати за кордоном, адже ця обставина має бути врахована вже при виконанні рішення суду, а не при розгляді справи по суті.
Спростовуються правильністю висновків суду і твердження про недоведеність позовних вимог щодо перешкоджання в спілкуванні з дочкою. Цим обставинам суд уже дав відповідну правову оцінку при вирішенні правовідносин між сторонами.
З приводу незастосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, на чому вказувалося заявником, то правовідносини, які були предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду, та спірні права і обов'язки відрізняються між собою своїми характеристиками, правовою природою і обставинами справи, а тому не є подібними.
При цьому правильно судом застосовано вимоги пунктів 1, 2 ст. 3, ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, § 54 рішень Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04), у справі "А.V. проти Словенії" (заява №878/13), у справі "М.С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства".
Решта доводів апеляційної скарги також не заслуговують на увагу як необґрунтовані.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних відносин до застосування підлягають норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов частково.
Разом з тим Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про ведення воєнного стану в Україні" в Україні уведено правовий режим воєнного стану, який неодноразомо продовжувався і діє на час вирішення сімейного спору.
Згідно із ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Отже, обґрунтованим і доцільним є відстрочення виконання оскаржуваного рішення щодо визначеного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини на період дії в Україні воєнного стану та перебування дитини в цей час за кордоном.
Таке процесуальне рішення апеляційного суду відповідає положенням ст. 267 ЦПК України і приймається з метою убезпечення дитини від загрози її життю та здоров'ю, що є найголовнішою прерогативою.
При цьому правильним є визначення необмеженого спілкування батька з ОСОБА_3 особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, в соціальних мережах, месенджерах, що не передбачають безпосереднього фізичного контакту між ОСОБА_1 та дитиною без відстрочення виконання рішення місцевого суду.
Застосування правил ст. 267 ЦПК України при вирішенні справи повністю узгоджується із висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №569/14585/21.
Щодо клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі у зв'язку із набранням законної сили постановою районного суду м. Ополе (Республіка Польща) від 30 грудня 2024 року у справі №ІІІ Nsm 553/23 за заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення контактів у порядку Гаазької конвенції, то з ним погодитися не можна.
Так, заявником подано до апеляційного суду фотокопії постанови суду іноземної держави польською мовою та з перекладом українською мовою. При цьому судове рішення не легалізоване у встановленому законом порядку, а саме не проставлено апостилю всупереч Закону України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", постанов Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 №840 "Деякі питання забезпечення запровадження електронного сервісу з проставлення апостиля" і від 18.01.20023 №61 "Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів".
Тобто до уваги цей судовий документ не можна брати, а тому його наявність на час апеляційного перегляду не створює відповідних юридичних наслідків для національного судочинства.
Отже, провадження у справі закриттю з цих міркувань не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Підставою для зміни оскаржуваного рішення відповідно до пункту пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права стосовно незастосування положення про відстрочення на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном порядку виконання визначених способів участі батька у спілкуванні та вихованні дочки.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Януль-Сидорчук Христини Вікторівни частково задовольнити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року частково змінити, відстрочивши на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордономпорядок виконання визначених способів участі батька - ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме щодо
- побачень кожну першу і третю п'ятницю місяця з 10:00 год. до неділі 21:00 год. та кожну другу суботу місяця з 10:00 год. до 20:00 год. за місцем проживання позивача за попереднім узгодженням з матір'ю дитини;
- спільного відпочинку та оздоровлення на території України в період весняних, осінніх та зимових канікул (половина кожних канікул), а також 30 днів підряд літніх канікул, щорічно, починаючи з двох останніх тижнів червня та перших двох тижнів липня, інші будь-які дні за бажанням дитини та за домовленістю з матір'ю дитини;
- спільного дозвілля в день народження батька кожного року з 18:00 год. до 21:00 год., якщо дата припадає на робочий день, та з 10:00 год. до 21:00 год., якщо дата припадає на вихідний день, а також кожного парного року на Новий рік, Різдво і Великдень за попереднім узгодженням з матір'ю дитини;
- зобов'язання ОСОБА_2 за два дні до зустрічі ОСОБА_1 з дочкою - ОСОБА_3 надати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, захворювання та лікування, а в разі настання таких змін повідомляти про це ОСОБА_1 особисто на наступний день з дня настання таких обставин.
У частині необмеженого спілкування з дочкою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, в соціальних мережах, месенджерах, що не передбачають безпосереднього фізичного контакту між батьком та дитиною рішення суду першої інстанції залишити без змін, тобто без відстрочення порядку його виконання.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 04.02.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С.Шимків