№ провадження 11-кп/4809/169/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія-ч. 2 ст. 392 КПК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
04.02.2025 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
переглянула у письмовому провадженні, за апеляційною скаргою адвокатки ОСОБА_5 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_6 , ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.12.2024, якою продовжено стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 24 лютого 2025 року, із визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень.
У провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда перебуває судова справа №405/8676/24, кримінальне провадження №12024121010002455 від 17.09.2024 про обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК України.
У межах даного кримінального провадження, судом першої інстанції, за клопотанням прокурора, у порядку ст. 331 КПК України, розглянуто питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
Судом досліджено обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, зважено доводи клопотання прокурора, із якими суд погодився, а тому судом постановлено продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати, злочин, вчинення якого інкриміноване ОСОБА_6 , - тяжкий, корисливий, обвинувачений характеризований незадовільно: раніше судимий, і при наявності невиконаного попереднього вироку суду, вчинив нове кримінальне правопорушення, крмі того, у межах даного кримінального провадження, під час досудового розслідування оголошувався у розшук, оскільки не з'являвся на виклики слідчого.
Із судовим рішенням судді не погоджується сторона захисту, адвокатка ОСОБА_5 , яка здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_6 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у визначений період доби.
Свої вимоги мотивує наступними доводами.
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що ризики, заявлені прокурором, не ґрунтуються на належних доказах, є припущенням.
ОСОБА_6 не чинить спроб переховуватись від досудового розслідування, незаконно впливати на потерпілого, свідків (ці особи вже допитані), переховувати або знищити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки такі докази і документи вилучені та долучені до матеріалів кримінального провадження. При цьому, ОСОБА_6 визнає свою вину і надає показань, щиро кається.
Обвинувачений позитивно характеризований, має міцні соціальні зв'язки, відшкодував завдану кримінальним правопорушенням моральну шкоду.
Крім того. є хибним твердження суду про те, що обвинувачений (підозрюваний) ОСОБА_6 перебував у розшуку: він, у зв'язку із мобілізацією, направлений для виконання завдання та обов'язку із захисту держави.
Батьки обвинуваченого не заперечують, у разі застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, його проживання по місцю їх мешкання; співмешканка ОСОБА_6 також не заперечила можливого проживання ОСОБА_6 разом із нею у с. Первозванівка Кіровоградського району. На момент затримання ОСОБА_6 останній співмешкав із колишньою дружиною та її трьома неповнолітніми дітьми, у вихованні яких брав участь.
Викрадене майно - повернуте, цивільний позов не заявлявся.
Також зауважує, що ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04.12.2024 ОСОБА_6 звільнено від призначеного вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.08.2021 покарання, у зв'язку із втратою чинності законом, яким встановлена кримінальна протиправність діяння.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши виділені матеріали, зваживши доводи апеляційної скарги, колегією суддів зауважується про наступне.
Згідно із ч. 3 та ч. 4 ст. 422-1 КПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, розглядаються не пізніш як через три дні після їх надходження до суду апеляційної інстанції. Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
У даному провадженні учасники судового провадження про дату і час апеляційного розгляду повідомлені належним чином у встановлені строки та процесуальний спосіб.
Разом із тим, клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін до суду апеляційної інстанції - не надходили, в тому числі не скеровано таких клопотань стороною захисту, зокрема й обвинуваченим ОСОБА_6 .
Відтак, колегія суддів не убачає перепон для апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції без участі сторін кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова №4 від 25.04.2003р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ «W проти Швейцарії»).
У справі «Москаленко проти України» ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Вимог закону місцевий суд дотримався.
Суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Слід зважати, що процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були заявлені під час попереднього застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, не перестали існувати, й виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
У Ленінському районному суді м. Кіровограда триває судове слідство у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України
Відповідно до матеріалів клопотання, ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем ЗСУ по мобілізації, проходячи військову службу на посаді сапера 6 групи 12 роти 4 загону спецпризначення військової частини НОМЕР_1 , у званні солдат, у порушення Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Дисциплінарного статуту ЗСУ, Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», положень Конституції України та законів України, якими регульоване та встановлене непорушне право власності, за попередньою змовою із іншою особою, 16.05.2024, з території домоволодіння АДРЕСА_1 , відчинивши хвіртку воріт, незаконно заволоділи мотоциклом Viper ZS200N, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 26 134 гривні 23 копійки, квадроциклом Spark SP125-5, 2019 року випуску, об'єм двигуна 125 см 3, вартістю 20 718 гривень 39 копійок, належними ОСОБА_7 .
Підозру ОСОБА_6 повідомлено 26.07.2024, а у подальшому двічі її змінено. У межах даного кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, загальний термін якого не перебуває поза межами розумного.
Тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії корисливих умисних тяжких злочинів, карається позбавленням волі на строк до восьми років, інкримінується вчиненням у співучасті.
Беручи до уваги наведене, у разі застосування щодо обвинуваченого іншого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, є підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , усвідомлюючи тяжкість пред'явленого обвинувачення та міру покарання, що може йому загрожувати, зможе чинити спроби переховуватись від суду (зокрема на тимчасово окупованих та непідконтрольних Україні територіях) або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Також, відносно існування даного ризику - свідчить те, що ОСОБА_6 не з'являвся на виклики слідчого, оголошувався у розшук на стадії досудового розслідування.
Враховується й інформація про особу обвинуваченого (у відповідності до ст. 178 КПК України).
Обвинувачений ОСОБА_6 має місце реєстрації проживання та місце проживання (мешкав із батьками), неодружений і без утриманців (співмешкав із жінкою, спільних дітей із котрою не мав), наразі безробітний і не має постійного джерела доходу та кошту до існування (будучи призваним до лав ЗСУ за мобілізацією, самовільно залишив військову частину), досить сталих соціальних зв'язків не має, у минулому був засуджений за вчинення умисного корисливого кримінального правопорушення, але, у зв'язку із втратою чинності закону, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння, звільнений від призначеного вироком покарання.
При вирішенні питання продовження строку дії стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом належно аналізовано й взято до уваги всі обставини і можливі ризики.
Процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати, й виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою; є необхідним і доцільним подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 ; тримання обвинуваченого під вартою у конкретному випадку виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Доводи з приводу відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, - спростовуються наведеним вище.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 406, 407, 418, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвокатки ОСОБА_5 яка здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.12.2024, якою продовжено стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 24 лютого 2025 року, із визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень, - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4