Справа №303/7920/24
2/303/1613/24
04 лютого 2025 року м.Мукачево
в особі: головуючого судді Монич В.О.
за участю секретаря судового засідання Галамба Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, -
Представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Позовні вимоги мотивує тим, що 11.08.2023 року близько 00 годин 10 хвилин водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки «Peugeot Expert», д/н НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою М-06 сполученням «Київ-Чоп» зі сторони Ужгорода в напрямку м. Мукачево, на 786 кілометрі + 561 метрів здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїжджу частину дороги з права на ліво по відношенню до руху транспортного засобу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.
За фактом ДТП матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023070000000238.
Постановою від 28 червня 2024 року слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції Сабов В.В. кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023070000000238 від 11.08.2023 року, закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Проте, відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відтак, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Згідно ч.2 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Оскільки ОСОБА_2 проживала із загиблим однією сім'єю, у зв'язку із його смертю їй спричинена значна та непоправна шкода, яка проявилася у моральній шкоді, вже перенесених нею моральних стражданнях та тих нескінченних стражданнях, що будуть переслідувати її довготривалий час, перенесених нею моральних переживань, які продовжують тривати по даний час і ніколи не закінчаться та пов'язаних з цим істотними вимушеними змінами у її життєвих стосунках.
Таким чином, в результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього ОСОБА_2 було завдано шкоди, у зв'язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача, у розмірі та з підстав викладених нижче.
Відповідно до частини 1 статті 1187 Цивільного кодексу України: «Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких даної справи на стадії досудового врегулювання даного спору, не досягли очікуваного результату і спір в звірів, службових собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб».
Згідно ч. 5 статті 1187 цього Кодексу особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до роз'яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
03.12.2024 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, який він мотивував наступним.
Постановою від 28 червня 2024 року слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції Сабов В.В. кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023070000000238 від 11.08.2023 року, закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Враховуючи вище наведене, підтверджено відсутність ознак складу кримінального правопорушення (злочину) водія, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а однією з причин настання ДТП стало недотримання пішоходом ПДР України, зокрема п. 4.4.4.7 та 4.1.4 (а.б), оскільки відповідач не мав технічної можливості зупинити керований мною транспортний засіб до місця наїзду та відповідно уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 , який різко змінив напрямок свого руху.
Згідно ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.
Звертаючись до суду із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, позивач ОСОБА_2 на підтвердження перебування її на утриманні загиблого ОСОБА_4 надала рішення Мукачівського міськрайонного суду від 09.04.2024 року та акт підписаний старостою Ракошинського старостату, які є неналежними доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні будь- які документи, які б підтверджували, що позивач ОСОБА_2 потребувала постійного стороннього догляду, матеріального та медичного забезпечення з боку сторонніх осіб.
На момент скоєння та розгляду даного ДТП будь-яких претензій та відомостей про позивачку не було та не надходило.
21.01.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, яку мотивував наступним.
За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювана шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.
Згідно ч.2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Таким чином, коло осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи визначено частиною другою статті 1168 ЦК Україні
В той же час, як ст.1200 ЦК України, на яку посилається відповідач, стосується відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника.
У даній справі заявлено позовні вимоги лише щодо відшкодування моральної шкоди, вимог про відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника у даній справі заявлялося.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.10.2024 року, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 11.08.2023 року близько 00 годин 10 хвилин водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки «Peugeot Expert», д/н НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою М-06 сполученням «Київ-Чоп» зі сторони Ужгорода в напрямку м. Мукачево, на 786 кілометрі + 561 метрів здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїжджу частину дороги з права на ліво по відношенню до руху транспортного засобу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.
За фактом ДТП матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023070000000238.
Постановою від 28 червня 2024 року слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції Сабов В.В. кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023070000000238 від 11.08.2023 року, закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
З оглянутого судом свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 11).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте, із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Вказаним Законом визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 даного Закону, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 даного Закону).
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова ВП ВС від 14.12.2021 року у справі №147/66/17, провадження №14-95цс20; від 03.10.2018 року у справі №760/15471/15-ц, провадження №14-316цс18).
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу «Peugeot Expert», д/н НОМЕР_1 була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова Група «Оберіг» (а.с. 56).
Разом з в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався з заявою про стархове відшкодування.
Страховик товариство з додатковою відповідальністю «Страхова Група «Оберіг» до участі у справі в якості співвідповідача не залучався, клопотань про його залучення не заявлялося.
Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року в справі №372/51/16-ц, провадження №14-511цс18, зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, як вказано у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц.
Отже, за приписами закону позивач самостійно визначається з колом осіб, які є відповідачами у справі.
За змістом норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі.
При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі, як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Частиною четвертою статті 12 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик відповідача, який не був залучений до розгляду даної справи, позивач не надав доказів, які б підтверджували недостатність страхового відшкодування, що є необхідним для вирішення даного спору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Розмір страхового відшкодування, виплачений чи невиплачений страховиком, безпосередньо впливає на визначення справедливого та розумного розміру моральної шкоди, яка є предметом розгляду даної справи.
Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає що позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 1200, 1167, 1166, 1169, 1187 ЦК України суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Представника позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_3 .
Головуючий В.О. Монич