30 січня 2025 року м. Дніпросправа № 340/6654/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року (суддя Казанчук Г.П.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управлінням Державної податкової служби у Кіровоградській області від 30 березня 2023 року №0031410-2410-1126 про стягнення з ОСОБА_1 як фізичної особи - власника нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2021 рік, у розмірі 22551 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області прийнято податкове повідомлення - рішення, яким визначена сума податкового зобов'язання за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 22551 грн. Зазначене рішення позивач вважає протиправним, оскільки об'єкт нерухомого майна (свинарник) за який нарахований податок є спорудою, яка використовується ним, як ФОП, та ФОП ОСОБА_2 за договором про спільну діяльність.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що суперечить фактичним обставинам та приписам діючого законодавства. Так, позивач зазначає, що вказана нежитлова будівля, використовується ним, безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, а тому, на думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 28.01.2008, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 24450000000005080 (а.с.9).
Згідно договору купівлі продажу від 08.07.2015 придбав комплекс будівель загальною площею 1503,4 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.12-15).
Відомості про вказаний об'єкт нерухомого майна внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 428454535103 (а.с.10-11).
ГУ ДПС у Кіровоградській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.04.2023 №0080682-2410-1126, якими ОСОБА_1 визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 73290,75 грн. (а.с.6, надалі спірне рішення).
Правомірність та законність винесення спірного рішення є предметом спору, переданим на вирішення адміністративного суду.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема їх вичерпний перелік, порядок адміністрування, платники, компетенція контролюючих органів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України).
Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 згаданої статті Кодексу, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, чинного на час виникнення спірних правовідносин, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади за надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».
Відповідно до ДК 018-2000 клас 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.
Матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечується, що спірне нерухоме майно складається з комплексу: бондарки, контори, складу та вагової (а.с.88-100).
Колегія суддів зазначає, що позивач наполягає на тому, що об'єкт нерухомого майна, за який нарахований податок, позивач використовує як сільськогосподарський товаровиробник, що, на його думку, підтверджується договором про спільну діяльність від 04.01.2016 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
Водночас, сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу «будівлі сільськогосподарського призначення», не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «сільськогосподарське призначення», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки з його статусом (придатністю його застосування у сільськогосподарській діяльності, лісівництві та рибному господарстві), а насамперед з використанням будівлі з метою провадження сільськогосподарської діяльності.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для ведення сільськогосподарської діяльності, лісівництва та рибного господарства.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Зміст наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Вказане свідчить, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Тотожна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 23.11.2023 року у справі №120/1337/21-а, від якої не було здійснено відступу в передбаченому КАС України порядку, однак зазначені висновки суду касаційної інстанції залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Позивач вказує, що він звільнений від сплати податку на нерухоме майно, оскільки таке майно ним використовується як сільськогосподарським виробником. Доводячи цей факт позивач надає копію договору про спільну діяльність від 04.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 як ФОП та ФОП ОСОБА_2 (а.с.28-29), вказуючи що об'єкт нерухомого майна використовується для розведення свиней.
За договором про співпрацю від 04.01.2016, його метою є досягнення певної мети. В договорі зазначено, що кожна із сторін користується наявними площами будівель, для реалізації мети господарської діяльності, при цьому у договорі взагалі не конкретизована ні територія здійснення сторонами дій по співпраці, ні об'єкти нерухомого майна, не визначено які саме об'єкти нерухомого майна і кому вони належать на праві власності стороні.
У договорі про спільну діяльність взагалі не конкретизовано який же вид діяльності сторони будуть вести, не зазначено і про вирощування поголів'я свиней та інших свійських тварин, із залученням власних об'єктів нерухомого майна та засобів виробництва, відповідно до їх цільового використання. У договорі також не встановлено про розподіл доходів тощо.
Зазначеним договором лише встановлено, що ФОП ОСОБА_3 має поголів'я тварин. При цьому, жодного доказу наявності у позивача поголів'я тварин не має.
Також, наявність у позивача рухомого майна, яке може використовуватися в сільськогосподарській діяльності, не доводить його фактичне використання за цільовим призначенням.
Отже, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, яким підтверджується, що описані вище будівлі та приміщення майнового комплексу, які за своїм прямим призначенням можуть вважатися такими, що призначені для використання в сільськогосподарській діяльності, фактично використовувались (прямо чи побічно) позивачем у виробництві сільськогосподарської продукції, як про це стверджує позивач . Не надано позивачем і жодних доказів використання спірних будівель для здійснення сільськогосподарської діяльності .
За висновком Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 квітня 2023 року в справі № 380/2434/20, Суд зауважив, що за приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму, тоді як передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
В цій справі Верховним Суд надав оцінку подібним правовідносинам, які розглядаються в даній справі, та вказав, що позивачем не доведено жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком. Матеріалами справи не підтверджується, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником. Відтак, не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Колегія суду апеляційної інстанції виходить з того, що надані позивачем докази не містять інформації щодо предмета доказування, зокрема, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю. Лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника. Будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником (договорів, обладнання, наявності на зберіганні кормів, гербіцидів (в тому числі світлокопій чи будь-яких інших доказів) тощо) матеріали справи не містять і судом апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко