04 лютого 2025 р. Справа № 520/11583/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Сагайдак В.В.) від 10.10.2024 року по справі № 520/11583/24
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, ФОП ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0425871-2417-2020-UA63120170000093573, від 03.07.2023, (отримане 12.12.2023) про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 332943 грн, за 2022 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0425869-2417-2020-UA63120170000093573, від 03.07.2023, (отримане 12.12.2023) про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 24930,75 грн, за 2022 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0022967-2417-2020-UA63120170000093573, від 01.02.2024, про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 3471 грн, за 2022 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0433235-2417-2020-UA63120170000093573, від 01.04.2024, про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 3036 грн, за 2021 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0433236-2417-2020-UA63120170000093573, від 01.04.2024, про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 40977 грн, за 2021 рік;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0646116-2417-2020 датоване 20.12.2022, надіслане 26.04.2024, про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2136 грн, за 2021 рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що винесені контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Вказує, що вона сільськогосподарським товаровиробником, а тому будівлі току, овочесховища та будинок рибака є будівлями сільськогосподарського призначення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 року по справі № 520/11583/24 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0425871-2417-2020-UA63120170000093573, від 03.07.2023, (отримане 12.12.2023) про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 332943 грн, за 2022 рік.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0425869-2417-2020-UA63120170000093573, від 03.07.2023, (отримане 12.12.2023) про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 24930,75 грн, за 2022 рік.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0022967-2417-2020-UA63120170000093573, від 01.02.2024, про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 3471 грн, за 2022 рік.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0433235-2417-2020-UA63120170000093573, від 01.04.2024, про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 3036 грн, за 2021 рік.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0433236-2417-2020-UA63120170000093573, від 01.04.2024, про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 40977 грн, за 2021 рік.
Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0646116-2417-2020 датоване 20.12.2022, надіслане 26.04.2024, про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2136 грн, за 2021 рік.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПО: 43983495, місцезнаходження: 61057, Харківська область, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 46) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4053,57 грн (чотири тисячі п'ятдесят три гривні).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що до фізичних осіб - сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відносять фізичних осіб - підприємців, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснюють операції з її постачання. Вказує, що для набуття статусу сільськогосподарського товаровиробника ФОП потрібно займатися виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сировини та здійснювати операції з її постачання. Оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування, платником єдиного податку 2 групи та проводить свою діяльність (лише виробництво), то Позивач не охоплюється вказаним визначенням податковим законодавством сільськогосподарського товаровиробника та помилково вважає себе сільськогосподарським товаровиробником, а сама лише наявність у нього на праві власності об'єкта нерухомості, що призначений для використання у с/г діяльності, не є підставою для звільнення його від сплати податку відповідно до положень підпункту «ж» підпункту 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 року по справі № 480/5218/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 р. призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення № 0425871-2417- 2020-UA63120170000093573, № 0425869-2417-2020-UA63120170000093573 від 03.07.2023 та № 0022967-2417-2020-UA6312170000093573 від 01.02.2024, відповідно до яких позивач повинна сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 332943 грн, 24930.75 грн та 3471 грн за 2022 рік.
Крім того, 01.04.2024 податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення № 0433235-2417-2020-UA63120170000093573, № 0433236-2417-2020- UA63120170000093573, № 0646116-2417-2020, відповідно до яких позивач повинна сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 3036,40 грн. та 40977,6 грн та 2136,00 грн за 2021 рік.
Позивач отримала відповідь від ГУ ДПС у Харківській області, відповідно до якої податкові повідомлення обґрунтовані тим, що, на їх думку, позивач має єдиний вид діяльності прісноводне рибальство КВЕД 03.12.
Майном, яке в даному випадку підлягає оподаткуванню є виробничий будинок критого току, загальною площею 3414,8 метра, виробничий будинок - овочесховище, загальною площею 255,7 метра та будинок рибака з надвірними будівлями, загальною площею 35,6 метра.
Як зазначає позивач, ці споруди використовуються нею у сільськогосподарській діяльності, що не було враховано контролюючим органом.
Не погодившись з винесеними контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника, а тому має право на пільгу, передбачену пунктом “ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, запроваджено місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3. ст. 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Положеннями п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктом "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до вимог п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев"ять підкласів, у тому числі "будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості" (код 1251.7).
Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (п.п. "ґ" п.14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
З матеріалів справи судом встановлено, що видами діяльності позивача за КВЕД є: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 03.12 прісноводне рибальство; 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ФОП ОСОБА_1 на праві власності належить наступна нежитлова нерухомість: виробничий будинок критого типу, загальною площею 3414,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; виробничий будинок - овочесховище загальною площею 255,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; будинок рибака з надвірними будівлями на земельній ділянці сільської ради, загальною площею 35,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Як зазначає позивач, зазначені об'єкти нерухомого майна вона використовує у провадженні сільськогосподарської діяльності.
Крім того, судом встановлено, що позивачем використовується земельна ділянка за видом цільового призначення "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".
Відповідно до пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Верховний Суд у постанові від 18 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, висловив правову позицію згідно якої, системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від (а) до (л) ) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами (е) та (і) , на відміну від пункту (є). Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (д), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу (е), сільськогосподарський товаровиробник (ж), громадські організації інвалідів та їх підприємства (з), релігійні організації (и)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (ґ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (і), будівлі промисловості (є) тощо).
Тобто, як закон, так і Верховний Суд у вказаній постанові не обумовлюють застосування положень абзацу «ж» статті 266.2.2. ПК України щодо звільнення від оподаткування окремих видів нерухомого майна сільгоспвиробників обов'язковим отримання доходу від використання такого майна в господарській діяльності.
В межах спірних правовідносин відповідач наполягає на тому, що позивачем не надано доказів на підтвердження його статусу як сільськогосподарського товаровиробника, що б давало можливість застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, а наявність у нього об'єкту нерухомості не є підставою для застосування до спірних відносин пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.
Також посилається на те, що для застосування вказаного пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України необхідно виділяти дві умови: 1) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 2) об'єкт нерухомості (будівля, споруда), який використовується ним у сільськогосподарській діяльності.
При цьому відповідач зазначив, що будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо використовує об'єкти нерухомості (будівля, споруда) у сільськогосподарській діяльності (обладнання, наявності на зберіганні сільськогосподарської продукції, зазначених різного роду інсектецидів та гербіцидів (в тому числі світлокопій чи будь-яких інших доказів) тощо) та є сільськогосподарським товаровиробником (підтвердження доказами вирощування та переробку на власних чи орендованих потужностях, та яким чином здійснює операції з постачання) позивачем до суду не було надано.
В свою чергу, позивачем до суду надано пояснення щодо того, що:
виробнича будівля «критого току» призначена для зберігання сільськогосподарської продукції, у зв'язку з чим вона має велику площу, тільки дві цегляні стіни, інші дві складаються з решіток, що створює своєрідну вентиляцію. У цій будівлі вона зберігає вирощену сільськогосподарську продукцію (на підтвердження чого надано фотознімок);
виробнича будівля «овочесховище» являє собою споруду, яка знаходиться під землею, що дозволяє підтримувати там більш меншу однакову температуру і взимку і влітку. У ній позивач зберігала різного роду інсектециди та гербіциди, щоб уникнути їх псування внаслідок розмерзання, перегрівання, розкрадання тощо (на підтвердження чого надано фотознімок);
будівля «Будинок рибака», являє собою невеличку споруду, яка розташована безпосередньо поряд з орендованою водоймою, в якій позивач зберігає бури, лопати тощо, які застосовуються для запобігання мору риби в зимовий період та розмивання дамби під час весняних паводків. Також вона там зберігає невелику кількість вирощеного зерна для годівлі риби (на підтвердження чого надано фотознімок).
Надаючи оцінку наведеним вище доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Враховуючи те, що позивач є власником об'єктів житлової нерухомості, а саме: виробничого будинку критого току, що розташований - АДРЕСА_2 ; виробничого будинку-овочесховище на земельній ділянці сільської ради, що розташоване: АДРЕСА_3 ; будинок рибака з надвірними будівлями на земельній ділянці сільської ради, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , позивачем надані пояснення щодо функціонального призначення цих об'єктів при здійсненні нею підприємницької діяльності, а також те, що позивач має у власності земельні ділянки за видом цільового призначення "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", у позивача не виникло обов'язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, оскільки позивач фактично є сільськогосподарським товаровиробником.
Колегія суддів зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень положеннями частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача.
В свою чергу, відповідач в межах спірних правовідносин не довів, що будівлі нерухомості, які належать позивачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення. Так, здійснюючи донарахування податку контролюючий орган не довів наступне: чим він керувався при визначенні позивачу розміру податкового зобов'язання, який документ щодо класифікації будівель і споруд використав, чому на стадії податкового адміністрування (контролю) не отримав інформацію щодо класифікації будівель від компетентної установи, що вказує на не дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень пунктів 1, 2, 3, 5, 6, 8 частини другої статті 2 КАС України при прийнятті рішень.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності, не є об'єктами оподаткування, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При вирішенні спірних правовідносин судом також встановлено, що при зверненні до суду першої інстанції вимоги позивача заявлені до ГУ ДПС у Харківській області, але в прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області і судом першої інстанції позовні вимоги задоволено саме у такий спосіб. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення прийняті ГУ ДПС у Харківській області, а не ГУ ДФС у Харківській області.
Зазначена обставина на правомірність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог не впливає, а фактично є лише опискою, яка може бути виправлена в порядку ст. 253 КАС України.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 року по справі № 520/11583/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов