04 лютого 2025 р. Справа № 480/10021/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2024, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, по справі № 480/10021/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
треті особи Міністерство оборони України , Генеральний штаб Збройних Сил України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2), треті особи: Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ протягом періоду з 16.10.2022 по 30.11.2022 в розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 в межах повноважень нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ протягом періоду з 16.10.2022 по 30.11.2022 в розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 по справі №480/10021/23 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , треті особи: Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 по справі №480/10021/23 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно того, що завдання, які ним виконувались у спірний період не є підставою для отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн, оскільки відповідно до п. 1 Окремого доручення Міністра № 912/з/29 під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів слід також розуміти виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями. Згідно з наданими довідками, рапортами та витягами з бойових розпоряджень позивач проводив інженерне обладнання рубежів розгортання та районів зосередження загальновійськового резерву № НОМЕР_3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зоні відповідальності батальйонного району оборони військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , а отже приймав безпосередню участь у виконанні спеціальних завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги позивача, відповідачами подано до суду апеляційної інстанції письмові відзиви, в яких вони просили залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також відзиву на апеляційну скарг, в межах оскарженої частини рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 24.02.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.19).
Згідно з довідки про доходи від 10.10.2023 за спірний період позивачу нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода, визначена постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 у розмірі 30000 грн щомісяця (а.с. 133).
Вважаючи, що відповідачами протиправно додаткова винагорода за період з 16.10.2022 по 30.11.2022 виплачувалась не в повному обсязі, а саме не в розмірі 100000 грн з розрахунку на місяць, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що завдання, які виконувались позивачем у спірний період не надають підстав для отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів з приведеними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XIІ). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Так, абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XIІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022 та №58/2023 від 06.02.2023, строк дії воєнного часу продовжувався, який діє і на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту - постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. та до 100 000,00 грн.
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.
Постановами Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022, № 350 від 22.03.2022, № 400 від 01.04.2022, № 754 від 01.07.2022, № 793 від 07.07.2022, № 1066 від 27.09.2022, № 1146 від 08.10.2022 до вказаної постанови № 168 від 28.02.2022 внесені відповідні зміни та доповнення.
Постановою № 168 (в редакції, чинній у спірний період з 24.05.2022 по 31.12.2022) встановлено, що у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, вони набувають права на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовці Збройних Сил отримують додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн.
Тобто, сам факт виконання позивачем у спірному періоді обов'язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов, визначених Постановою № 168, не покладає на відповідача обов'язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу збільшеної до 100 000 грн додаткової грошової винагороди.
Таким чином, з 24.02.2022 у військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Підставою для нарахування та виплати такої винагороди є відповідний наказ командира.
Аналіз наведених норм права дозволяє колегії суддів дійти висновку, що на період дії воєнного стану (який було запроваджено Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, та в подальшому строк дії якого в Україні було продовжено), військовослужбовці мають право на виплату додаткової винагороди та додаткової винагороди у збільшеному розмірі.
При цьому, у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, вони набувають права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовці Збройних Сил отримують додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 гривень.
З наведеного слідує, що сам факт виконання позивачем у спірному періоді обов'язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов визначених Постановою №168, не покладає на відповідача обов'язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000,00 грн.
07 липня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 793 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168", згідно якою були внесені відповідні зміни до Постанови № 168, зокрема п. 2-1 якої встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Отже, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України було видано Окреме доручення № 912/з/29 від 23.06.2022.
Відповідно до п. 13 Окремого доручення Міністра № 912/з/29 вважаються такими, що не застосовуються з 01.06.2022 телеграми Міністра оборони України від 02.03.2022 №248/1196 (крім пункту 5), від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529.
Пунктом 1 Окремого доручення Міністра № 912/з/29 встановлено, що під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдання з ведення руху оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
Пунктом 2 Окремого доручення Міністра № 912/з/29 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
- 100000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
- 30000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби).
Згідно з пунктом 3 Окремого доручення Міністра № 912/з/29 райони ведення бойових дій слід визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави -відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України слід визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Генеральному штабу Збройних Сил України довести до військ затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України перелік органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, що мають право видавати довідки про підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або заходах відряджених до цих органів військовослужбовців за формою, наведеною в додатку №4 до цього доручення.
За приписами пункту 4 Окремого доручення Міністра № 912/з/29 визначено, що у разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №2 до цього доручення.
Отже, військовослужбовець Збройних Сил набуває право на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
При цьому, обов'язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, що здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини. Окрім того, для відряджених військовослужбовців їх безпосередня участь може підтверджуватися відповідною довідкою за формою, визначеною Окремим дорученням Міністра № 912/з/29.
Колегією суддів встановлено, що стверджуючи про наявність у ОСОБА_1 права на отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, останній зазначає про те, що у період з 16.10.2022 по 30.11.2022 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення).
На підтвердження вказаних обставин, позивач надав суду, зокрема, копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2022 №222, копії рапортів командира ЗВР № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », копії довідок військової частини НОМЕР_4 від 31.10.2022 № 1593 та від 30.11.2022 № 2418 (а.с.22-31).
За змістом наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2022 №222 позивач зобов'язаний був висунутись у район зосередження №33 (н/п Люджа) з 16.10.2022 до окремого розпорядження. Підставою для прийняття цього наказу визначено бойове розпорядження командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 116ОТУ Суми 4689 дск ОКП-Суми від 27.09.2022 (а.с. 22).
Відповідно до витягів із бойових розпоряджень командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 27.09.2022 № 116/ОТУ ІНФОРМАЦІЯ_1 /4689 та командира НОМЕР_6 об ТрО від 16.10.2022 №71, командиру ЗВРез № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » наказано забезпечити висування у район зосередження № НОМЕР_7 ( АДРЕСА_1 ) першого мінометного взводу у повному складі, до складу якого входив зокрема, розвідник-далекомірник відділення управління мінометної батареї солдата ОСОБА_2 , для інженерного обладнання рубежів розгортання у зоні відповідальності 8 осб, 29 осіб та 82 осіб. (а.с.118-119).
Згідно з рапортами командира ЗВР № 3 ОТУ «Суми» майора ОСОБА_3 , солдат ОСОБА_1 у період з 16.10.2022 по 31.10.2022 проводив підготовку рубежів розгортання (а.с. 28), а у період з 01.11.2022 по 30.11.2022 готував рубежі розгортання та райони зосередження (зворотній бік а.с 25). Одночасно, у рапортах вказувалось на те, що у районах проведення інженерних робіт противник активних дій не застосовував.
У довідці Військової частини НОМЕР_4 від 31.10.2022 № 1593 зазначено, що солдат ОСОБА_1 у період з 16.10.2022 по 31.10.2022 проводив інженерне обладнання рубежів розгортання та районів зосередження загальновійськового резерву № НОМЕР_3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зоні відповідальності батальйонного району оборони військової частини НОМЕР_4 (а.с. 23), а у довідці від 30.11.2022 № 2418 зазначено, що позивач у період з 01.11.2022 по 30.11.2022 приймав безпосередню участь у виконанні спеціальних завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_5 (а.с. 29).
Слід зазначити, що військовослужбовець набуває право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн на місяць за умови підтвердження безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, втім із розрахунку пропорційно часу участі у виконанні бойових завдань, виходячи із специфіки покладених на підрозділ, у якому він проходив службу, завдань.
Втім необхідно враховувати, що перебування позивача у спірний період на військовій службі, виконання обов'язків, пов'язаних із її проходженням, не є автоматичною підставою для нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі 100 000 грн без дотримання умов, встановлених Постановою Кабінету Міністрів № 168.
Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що у період з 16.10.2022 по 31.10.2022 ОСОБА_1 проводив інженерне обладнання рубежів розгортання та районів зосередження загальновійськового резерву № НОМЕР_3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_4 , а у період з 01.11.2022 по 30.11.2022 готував рубежі розгортання та райони зосередження у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_5 .
За доводами апеляційної скарги позивача, зазначені дії підпадають під визначення безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачене п. 1 Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29, відповідно до якого під вказаним терміном, у тому числі, розуміється виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.
У той же час, слід враховувати, що безпосереднім завданням, яке виконувалось позивачем у період з 16.10.2022 по 31.10.2022 та з 01.11.2022 по 30.11.2022, було готування рубежів розгортання та районів зосередження у зоні відповідальності військових частин НОМЕР_5 , НОМЕР_4 .
Доказів виконання позивачем інших бойових (спеціальних) завдань не надано, позивачем про такі обставини не зазначалось.
Крім того, як зазначено у наданих рапортах командира ЗВР № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » майора ОСОБА_4 (а.с.24-25, 26-28 том 1) у спірний період у районах проведення інженерних робіт противник активних дій не застосовував.
Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт перебування військовослужбовця у визначених районах та здійснення певних робіт із забезпечення діючих угрупувань військ не є достатньою підставою для отримання збільшеного розміру додаткової винагороди, оскільки необхідний встановлений факт виконання такою особою безпосередньо бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення військ, у тому числі із урахуванням функціонального призначення підрозділу.
У ході судового розгляду встановлено, що у спірний період позивачем виконувались виключно роботи з готування рубежів розгортання та районів зосередження.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що завдання, які виконувались позивачем у період з 16.10.2022 по 31.10.2022 та з 01.11.2022 по 30.11.2022 не входять до переліку завдань, визначених п. 1 Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2023, виконання яких надає підстави для отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн.
Водночас, колегія суддів зауважує, що довідка від 31.10.2022 №1593, на яку позивач вказує, як на доказ його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, не є достатнім доказом в розумінні Окремого доручення №912/з/29, оскільки як слушно зазначено відповідачами у їх відзивах на апеляційну скаргу, вказану довідку було видано Військовою частиною НОМЕР_4 , до якої позивач не був відряджений. Тоді як виходячи з приписів Окремого доручення №912/з/29, довідка про участь в бойових діях чи заходах видається військовою частиною, в якій військовослужбовець проходить службу або до якої останній відряджений. Однак, як свідчать матеріали справи особовий склад ЗВР № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якому також проходив службу у спірний період позивач, були саме направлені до Військової частини НОМЕР_4 для виконання інженерних робіт в районі відповідальності цієї частини, а не відряджені. Таким чином, за приписами Окремого доручення №912/з/29 Військова частина НОМЕР_4 не наділена повноваженнями видати довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, втім із розрахунку пропорційно часу участі у виконанні бойових завдань позивача в складі ЗВР № 3 ОТУ «Суми».
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, а отже законність рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та відсутність підстав для його скасування.
Інші доводи на, які посилався заявник апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 по справі № 480/10021/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій