03 лютого 2025 р. Справа № 520/12764/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, повний текст складено 16.10.24 у справі №520/12764/24
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (далі по тексту також - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо затримки в проведенні розрахунку і виплати ОСОБА_1 компенсації за дні невикористаних відпусток та середнього заробітку за час затримки розрахунку;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в розрахунку грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за 6 місяців (з урахуванням винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації чи в анти терористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду та з урахуванням середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) у розмірі 1431,26 грн. на день звільнення з військової служби) і стягнути зазначену суму на користь позивача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, з огляду на його необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що висновки Верховного Суду у справах №0940/1532/18 та № 822/2663/15, на які посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, не спростовують можливості стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні. Просить урахувати, що Верховний Суд у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 підтвердив безсумнівну необхідність встановлення обов'язку нарахування та виплати відповідачами-роботодавцями, з вини яких допущено прострочення виплат при звільненні особи, середнього заробітку за 6 місяців без будь-яких обмежень, виходячи з оновленої редакції норми ст.117 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), за період прострочення після відповідної дати.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
У письмових поясненнях у справі позивач наводить правові позиції Верховного Суду, які просить врахувати під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України з липня 2009 року по січень 2020 року, за останнім місцем служби з 22.10.2018 по 28.01.2020 на посаді прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону в складі Військової прокуратури об'єднаних сил та перебував у статусі військовослужбовця відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» по день звільнення.
Наказом виконувача обов'язків військового прокурора об'єднаних сил від 22.01.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону та органів прокуратури з 28.01.2020 та виключено зі списків особового складу військової прокуратури.
Оскільки в день звільнення (28.01.2020) з ОСОБА_1 не було проведено розрахунку у повному обсязі, він звернувся за захистом порушених прав до суду з відповідним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №520/16195/23, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо невключення до грошової компенсації за дні невикористаної відпустки грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду; зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки з урахуванням грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду відповідачем 13.04.2024 здійснено нарахування відповідної суми грошових коштів та сплачено ОСОБА_1 19 162,66 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 11.04.2024 за №337 (а.с.45).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі №520/14383/21, зокрема, зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 по 04.07.2021 на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.
ОСОБА_1 позовні вимоги у цій справі мотивує тим, що відповідачем, як на його думку, має бути нараховано та виплачено також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.07.2021 по 12.04.2024, але не більше як за шість місяців, з урахуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 1431,26 грн.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата ОСОБА_1 на підставі судового рішення у справі № 520/16195/23 різниці виплат з урахуванням раніше виплачених сум, не є сумою, яку має бути виплачено працівнику при звільненні у розумінні вимог статті 116 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, законодавством покладено на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 за № 2352-ІХ (далі по тексту - Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, ст.117 КЗпП України викладено у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.
Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом в постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних, так і неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 28.01.2020 - дата звільнення позивача.
За матеріалами справи, обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №520/16195/23 (залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024).
На виконання зазначеного судового рішення відповідачем було нараховано позивачу грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки з урахуванням грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, та здійснено її виплату 13.04.2024.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати належних сум грошового забезпечення за період з 28.01.2020 (дати звільнення позивача зі служби) по 13.04.2024 (дату остаточного розрахунку).
Період з 28.01.2020 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
За змістом позовної заяви спірними у цій справі є нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.07.2021 по 12.04.2024, але не більше як за шість місяців, з урахуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 1431,26 грн.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якими законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (пункт 8 Порядку №100).
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно матеріалів справи днем звільнення позивача зі служби є 28 січня 2020 року, а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є листопад і грудень 2019 року.
Період листопад - грудень 2019 року становить 61 календарний день (30 + 31).
Грошове забезпечення позивача у листопаді 2019 року склало 46 737,04 грн., у грудні 2019 року - 40 569,61 грн. відповідно до розрахункового листа на виплату грошового забезпечення за 2019 рік (а.с.30).
Середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) складає 1431,26 грн. (46 737,04 грн. + 40 569,61 грн.) : 61 день = 1 431,26 грн.
Отже, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (183 календарних дні) становить 261 920,58 грн. (1 431,26 грн. х 183 день), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 05.07.2021 по 12.04.2024, але не більше ніж за шість місяців, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в розрахунку грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 05.07.2021 по 12.04.2024, але не більше ніж за шість місяців, у сумі 261 920,58 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі №2340/3023/18 зазначено: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц та є обов'язковою для врахування на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України».
Колегія суддів звертає увагу, що з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є помилковим.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій у сумі 13 900,00 грн. та 6 000,00 грн. відповідно, колегія суддів зазначає наступне.
Так, приписами статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, частиною сьомою статті 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Як встановлено з матеріалів справи, на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду: договір про надання правової (правничої) допомоги від 02.10.2021, додаткові угоди від 20.04.2024 та від 17.10.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.10.2021, акти про надання правової (правничої) допомоги від 17.10.2024 та від 07.12.2024.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Так, згідно з актом про надання правової (правничої) допомоги від 17.10.2024 адвокатом під час розгляду справи у суді першої інстанції виконані роботи (надані послуги) з аналізу матеріалів справ № 520/14383/21 та №520/16195/23, що слугували підставою виникнення спору вартістю 1300,00 грн.; з вивчення та аналізу нормативно-правової бази, що регулює спірні правовідносини вартістю 1300,00 грн.; з вивчення судової практики, що регулює спірні правовідносини вартістю 1300,00 грн.; з підготовки позовної заяви вартістю 6000,00 грн.; з підготовки письмових пояснень від 05.07.2024 вартістю 2000,00 грн.; з підготовки письмових пояснень від 18.09.2024 вартістю 2000,00 грн.
Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, колегія суддів зазначає, що такі види правничої допомоги як: «аналіз матеріалів справ № 520/14383/21 та №520/16195/23», «вивчення та аналіз нормативно-правової бази», «вивчення судової практики», «складання позовної заяви» не є окремими послугами та охоплюються послугою «підготовка та складання позовної заяви».
Письмові пояснення у справі від 05.07.2024 та від 18.09.2024 подані позивачем не на вимогу суду чи у зв'язку поданням відзиву на позовну заяву відповідачем, а фактично усувають неповноту доводів позивача, викладених у позовній заяві.
Оскільки відповідні витрати є складовою витрат на підготовку позовної заяви, водночас, враховуючи, що ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання, а справа відноситься до категорії справ незначної складності, що розглянута судом в порядку письмового провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, підлягають частковому задоволенню на суму 6000,00 грн.
Згідно з актом про надання правової (правничої) допомоги від 07.12.2024 під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції адвокатом виконані робити (надані послуги) зі складення апеляційної скарги у справі №520/12764/24 вартістю 6000,00 грн.
З приводу наведеної обставини колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги щодо вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань у апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Водночас, колегія суддів враховує, що змістовна частина апеляційної скарги становить дві сторінки та переважно складається з викладення правових позицій Верховного Суду.
Окрім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Зазначене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі №520/7431/19.
Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, визначений судом апеляційної інстанції за аналогічні послуги в суді першої інстанції, колегія суддів уважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складення апеляційної скарги завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Колегія судів уважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у сумі 3 000,00 грн. (6000,00 грн.: 2).
Враховуючи наведене вище, стягненню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені останнім під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, у сумі 9 000,00 грн. (6 000,00 грн. + 3000,00 грн.).
Враховуючи те, що рішенням суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено, колегія суддів, беручи до уваги приписи ст.139 КАС України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат зі сплаті судового збору, понесених позивачем під час розгляду справи, у загальній сумі 3028,00 грн. (1211,20 грн. за подання позову та 1816,80 грн. за подання апеляційної скарги) та стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 грн.
Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі №520/12764/24 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 05.07.2021 по 12.04.2024, але не більше ніж за шість місяців.
Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 05.07.2021 по 12.04.2024, але не більше ніж за шість місяців, у сумі 261 920 (двісті шістдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн. 58 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9000 (дев'ять тисяч) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський