Унікальний номер справи 755/16672/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/2083/2025
Головуючий у суді першої інстанції В.П. Гончарук
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
22 січня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання: Комар Л.А.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані представником ОСОБА_3 ,
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2024 року, ухваленеу складі судді Гончарук В.П. в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва.
та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року, ухваленеу складі судді Гончарук В.П. в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва,
ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди заподіяної внаслідок ДТП, а також просила вирішити питання щодо відшкодування судових витрат.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 3 серпня 2023 відповідач, керуючи автомобілем «SKODA» держ.номер НОМЕР_1 по проспекту Броварський в м. Києві не дотримався вимог ПДР, не дотримався безпечної швидкості, дистанції внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «ВМV X3» держ. номер НОМЕР_2 під керуванням позивача.
Внаслідок даної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та була завдана майнова шкода.
ОСОБА_2 було визнано винним в скоєні даної дорожньо - транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 06.10.2023.
На момент ДТП цивільно - правова відповідальність відповідача була застрахована в ТДВ «СК «Альфа Гарант» з лімітом відповідальності страховика за спричинення матеріальної шкоди в розмірі 160 000 грн.
Згідно звіту №274-23 розмір вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу «ВМV X3» складає 671 053,11 грн., що складається з вартості відновлювального ремонту в розмірі 603 658,37 грн. та розміру втрати товарного виду автомобіля в розмірі 67 394,74 грн.
02 жовтня 2023 року ТДВ «СК «Альфа Гарант» виконало взяті на себе зобов'язання та виплатило позивачу 158 350 грн. страхового відшкодування за договором страхування №212594223 від 21.12.2022 р.
В свою чергу відповідач будь - яких дій спрямованих на відшкодування збитків спричинених позивачу пошкодженням внаслідок ДТП автомобіля не здійснював на огляд транспортного засобу не з'явився.
З врахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 516 703, 11 грн. та витрати пов'язанні з наданням правової допомоги.
Рішенням Дніпровського районноого суду м. Києва від 02.07.2024 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 512 703, 11 грн. матеріальної шкоди, 4 тис. грн. витрат по оплаті експертного дослідження, а всього стягнуто 516 703,11 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 167,3 грн. витрат по оплаті судового збору.
Додатковим рішенням Дніпровського районноого суду м. Києва від 08.10.2024 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допоогу в розмірі 50 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 , через свого представнка ОСОБА_3 , подано апеляційну скаргу, у якій відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скаги зазначено, що позивач обгрунтовуючи розмір матеріального збитку посилається на єдиний доказ, а саме на звіт, який було подано разом із позовною заявою.
Представник відповідача зазначив в суді першої інстанції про неналежність такого доказу через відсутність в звіті інформації про обізнаність оцінювача про кримінальну відповідальність.
10.04.2024 представником відповідача було подано клопотання про призначення у даній справі автотоварознавчої експертизи із заявою про поновлення строку на подання такого клопотання.
Однак Дніпровським районним судом м. Києва винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні такого клопотання мотивуючи своє рішення порушенням строків на заявлення такого клопотання. Не призначивши у справі відповідну експертизу, судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального права.
Представник зазначає, що в період часу з 14.03.2024 по 15.03.2024 було вжито заходів для самостійного проведення об'єктивної експертизи. Пошук здійснювався як в телефонному режимі, так і засобами електронного зв'язку - за допомогою електронної пошти, але експерти відмовляли у проведенні експертизи у зв'язку з тим, що відсутній доступ до автомобіля, тому в подальшому 11.04.2024 було направлено заяву, за місцезнаходженням позивача, де представник просила повідомити дату, час та місце в які спеціаліст відповідач та представник відповідача зможуть оглянути автомобіль ВМW Х3. На даний час відповідь не отримана.
Судом порушено прицип рівності та змагальності сторін.
На думку апелянта ініціюючи перед судом вимоги про стягнення вартості матеріального збитку позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відновлення тарнспортного засобу та вартості проведених ремонтних робіт.
Наданий позивачем звіт не містить інформації про вартість відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування ПДВ, приймаючи до уваги відсутність доказів про здійснення позивачем відновлювального ремонту ТЗ на вказану суму, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідча заявленої суми.
Не погоджуючись з додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.10.2024 ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, відповідач просить скасувати додаткове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Апелянт зауважує, що справа № 755/16672/23 не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
Предмет спору у цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
При визначенні суми відшкодування необхідно виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу адвоката, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Позивачем ОСОБА_1 через свого представника Зарубіна О.О. подано відзив на апеляційні скарги ОСОБА_2 .
Представник зазначає, що постановами Дніпровського районного суду м. Києва від 06.10.2023 у справі про адміністративне правопорушення № 755/13473/23 та від 07.11.2023 № 755/12169/23 вина відповідача ОСОБА_2 у скоєнні 03.08.2023 дорожньо-транспорної пригоди та заподіяння позивачу майнової шкоди повністю доведена.
Наданий позивачем звіт № 274-23 про розмір вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу BMV X, д.н.з. НОМЕР_2 , одержаний без порушення порядку, встановленого законом, та містить інформацію щодо предмету доказування - розміру матеріального збитку, завданого відповідачем позивачу. Тому, вказаний доказ є належним та допустимим.
Водночас надана представником відповідача суду апеляційної інстанції «Рецензія на звіт про експертну грошову оцінку, завданого власнику транспортного засобу, затверджена директором фізичної особи - підприємця « ОСОБА_4 » 20.05.2024 не відповідає вимогам ст.ст. 3,4,5,12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійно оціночну діяльність в Україні»
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлялась у відповідності до вимог закону, свого представника для участі в судовому засіданні не забезпечив. Будь - яких заяв, клопотань від відповідача на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Зарубін О.О. у судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_2 заперечив, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02.07.2024 та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08.10.2024 просив залишити без змін як законні та обґрунтовані.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилася про час та дату розгляду справи повідомлялась у відповідності до вимог закону. Будь - яких заяв, клопотань від позивача на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності позивача та відповідача, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи судом апеляційно інстанції.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 повідомлялась про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , - адвоката Зарубіна О.О. перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , подана представником ОСОБА_3., задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В судовому засіданні встановлено, що 03 серпня 2023 року відповідач керуючи автомобілем «SKODA» держ.номер НОМЕР_1 по проїжджій частині проспекту Броварський в м. Києві не дотримався вимог ПДР, не дотримався безпечної швидкості та дитанції внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «ВМV X3» держ. номер НОМЕР_2 під керуванням позивача.
Внаслідок даної ДТП механічні пошкодження були спричинені транспортним засобам вказаним вище та було заподіяно майнової шкоди.
Відповідача ОСОБА_2 було визнано винним у порушенні ПДР та в скоєні даної дорожньо - транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, відповідно до постанови Дніпровського районного суду м.Києва від 06.10.2023, яка була залишена без змін постановою Киїського апеляційного суду від 16.11.2023.
З чого вбачається, що вказана ДТП сталася саме з вини відповідача ОСОБА_2 .
На праві власності позивачу ОСОБА_1 належить автомобіль «ВМV X3» держ. номер НОМЕР_2 .
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 на момент ДТП на виконання вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» була застрахована у ТДВ «СК «Альфа- Гарант» з лімітом відповідальності Страховика за шкоду, завдану майну у розмірі 160 000,00 грн., розмір франшизи 1600 грн.
02 жовтня 2023 року ТДВ «СК «Альфа Гарант» виконало взяті на себе зобов'язання та виплатило позивачу 158 350 грн. страхового відшкодування за договором страхування №212594223 від 21.12.2022 з врахуванням франшизи в розмірі 1600 грн.
Згідно звіту №274-23 від 29 серпня 2023 року складеного ФОП ОСОБА_5 вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу «ВМV X3» держ. номер НОМЕР_2 складає 671 053,11 грн. з ПДВ та 584 503,11 грн. без ПДВ на запчастини.
Задовольняючи позов суд виходив з того, що відповідача ОСОБА_2 було визнана винним в скоєні даної дорожньо - транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, судом також взято до ваги звіт №274-23 від 29 серпня 2023 року складений ФОП ОСОБА_5 , яким визначено вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу складає «ВМV X3» держ. номер НОМЕР_2 .
Суд звернув увагу також на ту обставину, що до суду відповідачем чи його представником не було надано доказів того, що позивач чинить перешкоди, шляхом не надання транспортного засобу для проведення експертизи в порядку ст. 106 ЦПК України, також доказів, що автомобіль «ВМV X3» держ. номер НОМЕР_2 до 03 серпня 2023 року був учасником інших ДТП надано не було.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом положень статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо особа, яка завдала шкоди.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини 1-2 статті 367 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що у мотивувальній частині рішення суду слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Оскаржуючи рішення суду відовідач стверджує, що звіт № 274-23 є неналежним доказом, він суперечить вимогам закону. Однак, із таким твердженням апелянта колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну ночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону. Діяльність судових експертів, пов'язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про судову експертизу", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом щодо методичного регулювання оцінки такого майна.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення ціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі. Права, обов'язки та відповідальність суб'єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до п. 1.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092, (надалі - Методика) ця методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту.
Згідно п. 1.4 Методики ця методика застосовується з метою: визначення ринкової вартості КТЗ, їх складників у разі відчуження; визначення стартової ціни КТЗ для їх продажу на аукціоні чи за конкурсом; визначення вартості КТЗ як об'єкта застави; визначення вартості КТЗ у складі майна фізичних осіб для його декларування; визначення вартості КТЗ для страхування фізичними та юридичними особами; визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ; визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ; визначення вартості КТЗ для розв'язання майнових суперечок; визначення вартості арештованих, конфіскованих або визнаних безхазяйними КТЗ, їх складників у разі вимушеного їх продажу; визначення вартості КТЗ, його складників, що ввозяться на митну територію України; визначення вартості відокремленого КТЗ в складі основних засобів юридичних осіб; в інших випадках у разі визначення вартості відокремленого КТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету.
Вказана Методика не містить вимоги про обов'язкове попередження суб'єкта оціночної діяльності про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна.
Вказане правове положення викладене у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі № 753/21177/16-ц.
Наданий позивачем Звіт №274-23 про розмір вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу ВМУ ХЗ, д.н.з. НОМЕР_3 , одержаний без порушення порядку, встановленого законом, та містить інформацію щодо предмету доказування - розміру матеріального збитку, завданого позивачу. Тому, вказаний доказ є належним та допустимим.
Статтею 102 ЦПК України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерті не можуть бути питання права.
Статтею 103 ЦПК України встановлено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо: 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до вимог ст. 197 ЦПК України питання про призначення експертизи, виклик свідків, експертів, витребування та надання доказів вирішуються на підготовчому судовому засіданні або до судового розгляду по суті заявлених позовних вимог.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач посилається на те, що в ході судового розгляду цивільної справи судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
Однак таке твердження апелянта не відповідає дійсності.
Так, відповідач не скористався своїм правом щодо проведення експертизи в порядку визначеного ст. 106 ЦПК України для встановлення можливого збитку спричиненого транспортному засобу «ВМV X3» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, що мало місце 03 серня 2023 року, а також не надав суду докази, що у звіті № 274-23 містяться суперечності.
Як вбачається з матеріалів справи, вже під час судового розгляду представником відповідача було подано клопотання про проведення в рамках розгляду даної справи судової автотоварознавчої експертизи без обгрунтування необхідності проведення такої експетизи та наявності умов, встановлених ч. 1 ст. 130 ЦПК України. Крім того, строк на заявлення такого клопотання відповідачем було пропущено і доказів поважності причин пропуску такого строку відповідачем зазначено не було. Саме з цих підстав судом першої інстанції було відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи. Так, провадження у справі було відкрито судом 06.11.2023, копію ухвали про відкриття провадження ОСОБА_2 було отримано 16.11.2023, 22.01.2024 відповідачем було подано відзив на позовну заяву і клопотання про призначення експертизи відповідачем та його представником у відзиві не заявлялось. І лише 10.04.2024 відповідачем було заявлено клопотання про призначення у справі експертизи, а саме на стадіі розгляду справу вже по суті заявлених позовних вимог. За таких обставин суд першої інстанції законно та обгрунтовано не вбачав підстав для поновлення пропущеного відповідачем строку на заявлення клопотання про призначення експертизи.
Стаття 78 ЦПК України (Допустимість доказів) встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки нпо вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.
Наданий позивачем Звіт №274-23 є допустимим та належним доказом розміру матеріальної шкоди, заподіяної позивачу пошкодженням його автомобіля внаслідок дорожньо-транспортною пригодою, що сталась з вини відповідача 03.08.2023.
Надана представником відповідача суду апеляційної інстанції Рецензії на звіт про експертну грошову оцінку (розмір вартості матеріального збитку), завданого власнику транспорного засобу, (затверджена директором Фізичної особи - підприємця « ОСОБА_4 » 20.05.2024), не відповідає вимогам ст.ст. ст. 3, 4, 5, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вимогам пунктів 1.2, 1.4 Методики та правовій позиції Верховного Суду, наведеній в постанові від 19.09.2018 у справі № 753/21177/16-ц. Внаслідок цього вказана Рецензія не є належним та допустимим доказом розміру матеріального збитку, заподіяного позивачу дорожньо - транспортною пригодою, що сталась з вини відповідача 03.08.2023, і не спростовує висновків Звіту №274-23.
Крім того, клопотання про долучення вказаної Рецензії представник відповідача заявила в судовому засіданні під час судового розгляду без зазначення причин, з яких вказаний доказ не міг бути поданий до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 83 ЦПК України у випадку, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Таким чином, клопотання про долучення вказаної Рецензії представник відповідача заявила з грубим порушенням вимог ст. 83 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів звертає увагу, що додана до апеляційної скарги Рецензія без наданя доказів неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача та без клопотання про поновлення строку на подання доказів. Тому, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України вказаний доказ, який не був поданий до суду першої інстанції в установлений строк без поважних причин, не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції.
Частиною 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням печі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тому, твердження представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують реальний розмір збитків, якими, на його думку, є виключно докази вартості проведених ремонтних робіт, суперечить вимогам ст. 22 ЦК України.
Пунктом 7.4 спільного наказу Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.1 1.2003 № 142/5/2092, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395, «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» (надалі - Методика) встановлено, що середня ринкова ціна колісного транспортного засобу - величина, яка визначається статистичними методами, еквівалентна найбільш вірогідній вартості продажу (пропозиції до продажу), сукупності КТЗ визначеної моделі з відповідними строком експлуатації і пробігом на визначений момент часу в конкретному регіоні чи місцевості з дотриманням вимог, що відповідають поняттю "ринкова вартість".
Визначення Сер базується на довідкових цінових даних продажу ср на ідентичне (аналогічне) КТЗ.
Сер для КТЗ визначається на базі середньої ціни продажу (пропозиції) ідентичного КТЗ за такою формулою
Сер=Сд х К + М,
де: Сд -ціна КТЗ, який був у користуванні, з урахуванням строку його експлуатації, за інформацією з довідкової літератури, зокрема наведеної у переліку рекомендованих нормативно-правових актів, методичної, довідкової літератури та комп'ютерних баз даних з програмним забезпеченням (додаток 6). Якшо в довідковій літературі наводяться ціни продажу і ціни пропозиції, то згідно з принципом заміщення значення Сд повинно дорівнювати ціні продажу КТЗ;
К-коефіцієнт ринку регіону, який враховує відмінність поточних цін продажу та пропозиції до продажу у відповідному регіоні від цін з довідкової літератури. Значення коефіцієнта ринку регіону приймається рівним 1,0. Це значення може змінюватись відповідно до даних таблиці 3.2 додатка 1 до цієї Методики. Значення, відмінні від 1,0, мають бути обґрунтовані;
М- вартісний еквівалент суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів під час митного оформлення згідно з чинним законодавством.
Відповідно до пунктів 8.1 та 8.2 Методики для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. При цьому вартість матеріального збитку (У), завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності наведених в п. 8.2 умов.
Відповідно до пункту 8.5.12 Методики вартість складових частин КТЗ заданими іноземних джерел інформації, зокрема зазначених у додатку 6, коригується з урахуванням ввізного мита (якщо КТЗ виготовлено за межами України), податків, зборів і інших обов'язкових платежів.
Статтею 270 Митного кодексу України встановлено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правила оподаткування особливими видами мита встановлюються законами України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну", окремим законом щодо встановлення додаткового імпортного збору. Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються Податковим кодексом України з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом.
Статтею 377 Митного кодексу України встановлено, що товари за товарними позиціями 8701-8707, 8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД, які підлягають державній реєстрації, при ввезенні громадянами на митну територію України або надходженні на митну територію України на адресу громадян у несупроводжуваному багажі або вантажних відправленнях для вільного обігу, незалежно від їх вартості, підлягають письмовому декларуванню та митному оформленню в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з оподаткуванням ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України.
Згідно з УКТ ЗЕД код 8702 - Моторні транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, включаючи водія; код 8703 - Автомобілі легкові та інші моторні транспортні засоби, призначені головним чином для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів товарне: позиції 8702), включаючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та гоночні автомобілі.
Відповідно до ст. 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування ПДВ платником податку є, зокрема, будь-яка особа, яка ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.
Відповідно до ст. 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи. Якщо особи, не зареєстровані як платники податк>. ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.
Статтею 194 ПК України встановлено, що операції, зазначені у статті 185 цього Кодекс), крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.
Статтями 196, 197 та 195 ПК України не віднесено операції з ввезення на митну територію України транспортних засобів до операцій, що не є об'єктом оподаткування, а також до операцій, звільнених від оподаткування, а також до операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.
Таким чином, відповідно до вимог пунктів 7.4, 8.1, 8.2, 8.5 Методики визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, здійснюється з урахуванням ввізного мита (мита за повними ставками Митного тарифу України), акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України.
Представник відповідача не є фахівцем в галузі оціночної діяльності, тому його міркування про те, що «питания про стягнення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу із урахуванням ПДВ можливе лише в тому випадку, якщо транспортний засіб було відремонтовано у суб'єкта господарчої діяльності, який є платником ПДВ», не заслуговують на увагу і суперечать вимогам пунктів 7.4, 8.1, 8.2, 8.5 Методики, ст.ст. 270, 377 Митного кодексу України, ст.ст. 185, 194 ПК України, а також суперечать правовій позиції, викладеній, зокрема у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-6691 цс 15 та в постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 753/21177/16-ц.
Посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.04.2021 року № 826/7454/17, є безпідставним, оскільки вказана справа не є подібною до даної справи. Висновок Верховного Суду в справі № 826/7454/17 про відсутність підстав для сплати Страховиком (Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус») на користь потерпілої особи суми податку на додану вартість за придбані послуги з відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок настання страхового випадку транспортного засобу, якщо такі послуги придбані у особи, яка не є платником такого податку, не можуть бути застосовані в даній справі, оскільки відповідач не є страховою компанією, а предметом позову в дані справі є деліктне зобов'язання відповідача з відшкодування шкоди.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобв затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092, не передбачено обов'язку суб'єкта оціночної діяльності зазначати у Звіті про оцінку майна про попередження про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
Відповідно до вимог вказаного Закону України та Методики був підготовлений Звіт №274-23, який є належним та допустимим доказом і висновки якого матеріалами справи не спростовані.
Тому, твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що звіт не є належним та допустимим доказом в розумінні вимог ЦПК України, а отже суд першої інстанції не повинен був приймати такий доказ до уваги, суперечить вимогам ст.ст. 7, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пунктів 1.2, 1.4 Методики та правовій позиції Верховного Суду, наведеній в постанові від 19.09.2018 року у справі № 753/21177/16-ц.
Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції від 02.07.2024 є законним та обґрунтованим.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 02.07.2024 відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції від 02.07.2024 залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 , поданої представником ОСОБА_3. на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року колегія суддів зазначає наступне.
Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така Так, Позивачем була подана до суду першої інстанції відповідь на відзив від 30.01.2024 року, якою позивач, зокрема, просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу по даній справі. До вказаної відповіді на відзив представником позивача були додані копія Акту про обсяг наданої правничої допомоги від 29.01.2024 та докази направлення відповіді на відзив з додатками відповідачу (наявні в матеріалах справи).
Позивачем була подана до суду першої інстанції заява від 04.07.2024 про відшкодування витрат на правничу допомогу, копія якої разом із доданими документами була направлена відповідачу. Крім того, в тексті позовної заяви по даній справі, а також в судовому засіданні 02.07.2024, на якому була присутня представник відповідача, представник позивачки зробив заяву про те, що в порядку ст. 141 ЦПК України з метою стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу позивачем будуть надані відповідні докази понесення витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. (а.с. 240-241).
Таким чином, відповідач був обізнаний про ту обставину, що суд першої інстанції розглядатиме заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача судових витрат.
Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини «Хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття б Конвенції не заходить так далеко, що зобов'язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею б § 1 Конвенції були порушені. У цьому відношенні Суд вважає вражаючим, що, знаючи про труднощі з доставкою кореспонденції в минулому або принаймні, про твердження органів влади щодо цього, заявниця залишалася досить пасивною і не вжила жодних заходів, спрямованих на те, щоб надіслана їй кореспонденція дійшла до неї. Вона також не зверталася до судів із жодним запитом щодо стану провадження, хоча була велика ймовірність того, що інша сторона оскаржить рішення, ухвалене на користь заявниці. У зв'язку з цим Суд нагадує, що зацікавлена сторона зобов'язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження і справі». (Svdorenko v. Ukraine (dec.), по/ 73193/12, 18 February 2021).
З наведеного слідує, що твердження представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення про час та місце розгляду справи, причин неявки відповідача в судове засідання не з 'ясував, а розглянув справу за його відсутності, не заслуговує на увагу, оскільки відповідач, знаючи про стягнення з нього витрат на правничу допомогу, не проявив старанності у захисті своїх інтересів і не вжив необхідних заходів для ознайомлення з рухом провадження у справі.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до вказаних вимог ст. 137 ЦПК України позивачем була подана до суду першої інстанції заява від 04.07.2024 про відшкодування витрат на правничу допомогу, до якої були додані копія договору про надання правничої допомоги від 18.10.2023, копія Акту про обсяг наданої правничої допомоги від 03.07.2024, копія квитанції про оплату правничих послуг на суму 25000 грн., копія квитанції про оплату правничих послуг від 03.07.2023 на суму 25000 грн.
Таким чином, позивачем були надані суду першої інстанції докази укладення договору про надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена та підлягає сплаті.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 5 та 6 ст. ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не подав суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Внаслідок цього, твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що стягнуті судом першої інстанції понесені позивачем витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, суперечать вимогам ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст. 204, 526, 628, 629 ЦК України, ст. 137 ЦПК України, та є спробою в непередбачений цивільним процесуальним законодавством спосіб зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції додаткове рішення суду першої інстанції від 08 жовтня 2024 року залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України,
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2024 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 04.02.2025.
Судді
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О. І. Шкоріна