Справа № 420/37091/24
03 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхованого стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.11.2024 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.11.2024 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 13.11.2024 р. № 155250029988 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з заявою від у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого Законом № 1058-IV. До страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, період роботи з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р., згідно трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.08.1987 р., оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58. Позивач вважає відмову протиправною, так як вважає, що працівник не є відповідальним за заповнення трудових книжок. Отже, позивач вважає, що у відповідача не було законних підстав не зараховувати спірний період до його страхового стажу. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача-2 протиправним, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 03.12.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
11.12.2024 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято відповідачем-2 у зв'язку з відсутністю необхідних документів та необхідної кількісті страхового стажу, а саме: 31 рік. Страховий стаж позивача становить 28 років 07 місяців 07 днів. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 10.08.1987 р. серії НОМЕР_1 з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р., оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу. Враховуючи, що трудова книжка позивача заповнена з порушенням вимог Інструкції № 58, законні підстави для зарахування до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності, а відтак й для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону № 1058-IV. Вважає, що рішення відповідача-2 не суперечить чинному законодавству України, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
16.12.2024 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що Головним управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 13.11.2024 р. № 155250029988 відмовлено позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу роботи. Згідно розрахунку стажу із необхідного страхового стажу - 31 рік, у позивача підтверджено лише 28 роки 07 місяців 07 днів страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії. За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 ід 10.08.1987 р., оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття на робот, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58. Також зазначає, що Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду в Миколаївської області.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, 06.11.2024 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за рішенням якого від 13.11.2024 р. № 155250029988 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із недостатнім страховим стажем.
За наданими документами та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 28 років 07 місяців 07 днів.
До страхового стажу не зараховано не зараховано період роботи з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р., згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 10.08.1987 р., оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58. Також наявна інформація про державну реєстрацію на ведення підприємницької діяльності з 19.08.2009 р. по 11.07.2014 р.. Страховий стаж за період ведення підприємницької діяльності обчислено за даними наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про нарахування доходу та сплату страхових внесків
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 10.08.1987 р. містить наступні записи про спірний період трудової діяльності позивача: № 6-9 з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р. трудова діяльність на посаді керівника відділу інженерно-обчислювальної техніки Спільного підприємства "МАГІ і К ЛТД".
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком та не зарахування спірного періоду до страхового стажу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно ст.1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Приписами ч.2,3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, позивачу як особі, яка в 2024 році досягла віку в 60 років для призначення пенсії, необхідно мати страховий стаж не менше 31 року.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Приписами ч.1 ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637).
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, який визначає особливості ведення трудових книжок є Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 10.08.1987 р. містить запис № 6 про прийняття позивача на посаду керівника відділу інженерно-обчислювальної техніки. Запис внесено на підставі наказу від 01.11.1995 р. № 29-к. Разом з тим, в останньому відсутня назва підприємства, що, на думку відповідачів, є правомірною підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу позивача.
Суд не поділяє думку відповідачів та наголошує, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Водночас, на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а, від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ в Миколаївській області не врахувало, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що трудова книжка позивача містить записи про трудову діяльність позивача в період роботи з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р., які акуратно виконані, завірені печатками, а також відображають підстави для їхнього внесення, а отже вказаними доказами достовірно підтверджено трудову діяльність позивача в Спільному підприємстві "МАГІ і К ЛТД" у вищевказаний період.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачі не ставлять під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.
При цьому, ані суд, ані відповідачі не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача загалом та вищевказаних записів окремо, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.
Поряд з цим, в силу положень ч.1 ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем-2 дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у трудовій книжці за спірний період.
За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні означеного спірного періоду трудової діяльності до пільгового стажу, відповідач-2 діяв протиправно.
Таким чином, відповідачем-2 під час прийняття рішення від 13.11.2024 р. № 155250029988, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач-2 допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 зарахувати спірний період трудової діяльності до страхового стажу та повторно розглянути заяву від 06.11.2024 р., суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, оскільки спірне рішення по суті питання за принципом екстериторіальності розгляду заяв приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, як органом, до виключних повноважень якого належить призначення пенсії заявника, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхованого стажу позивача період роботи з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р. та повторно розглянути заяву позивача від 06.11.2024 р. про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Аналогічна правова позиція щодо належного відповідача у подібних спірних правовідносинах викладена в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2024 р. у справі № 420/19586/24.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв'язку з неправильним визначенням належного відповідача в зобов'язальній частині позовних вимог, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача-2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) від 13.11.2024 р. № 155250029988 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до страхового стажу період роботи з 01.11.1995 р. по 23.10.1997 р. та повторно розглянути заяву від 06.11.2024 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко