03 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/15866/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати середній заробіток за 481 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.03.2023 року по 22.07.2024 року включно шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації.
В обґрунтування позову вказано, що при звільненні зі служби Відповідачем не проведено з ним повного розрахунку, так як розмір грошового забезпечення нараховувався без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на відповідний рік. На виконання судового рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 року у справі №240/11014/23 повний розрахунок з Позивачем був проведений лише 22.07.2024 року. В зв'язку з цим Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 481 день шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку.
Ухвалою від 23.08.2024 року було відкрито провадження в даній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , направив до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує. Зазначає, що вимоги положень ст.ст.116 і 117 КЗпП України не можуть застосовуватися на відносини щодо виконання судового рішення. При звільненні зі служби Позивачу була виплачена вся сума належного грошового забезпечення. Спірні суми індексації грошового забезпечення були виплачені Позивачу на виконання судового рішення. По цій причині, на думку Відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку.
Крім того, як зазначено у відзиві на позов, ст.117 КЗпП України виплата середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні після 01.07.2022 року обмежується строком не більше шести місяців.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським, регулюються правовими нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII), що були чинні на день виникнення спору.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив службу в Військової частини НОМЕР_1 і відповідним наказом Відповідача від 30.03.2023 року №87 з 30.03.2023 року був звільнений зі служби.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач в квітні 2023 року звернувся до суду з позовом щодо проведення перерахунку та виплати йому грошового забезпечення із врахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на відповідний рік (2020-2023 роки).
Вказаний спір між цими ж сторонами був предметом судового розгляду в адміністративній справі №240/11014/23. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 року у цій же справі №240/11014/23 позов було задоволено і зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити Позивачу перерахунок з 29.01.2020 до 30.03.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток, соціальної відпустки, як одинокому батьку який виховує дитину-інваліда та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 відповідно, та на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане судове рішення набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 року.
На виконання вказаного судового рішення Відповідачем 22.07.2024 року Позивачу перераховано грошове забезпечення у відповідному розмірі.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за 481 день затримки з 30.03.2023 року по 22.07.2024 року включно шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації.
Суд зазначає, що за змістом ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовців.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України ( в редакції на час спірних відносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою Відповідачем при звільнення Позивача зі служби в органах поліції всіх сум грошового забезпечення.
При визначенні способу порушеного права Позивача суд враховує наступне.
Відповідно до позовних вимог Позивач просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 481 день затримки з 30.03.2023 року по 22.07.2024 року включно шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації.
Суд частково погоджується із доводами Відповідача, що спірні кошти не можуть вважатися заробітком Позивача і вони виплачені на виконання рішення суду.
Як вже зазначалося, при звільненні 30.03.2023 року Позивача зі служби спору щодо права Позивача на перерахунок та виплату йому грошового забезпечення із врахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на відповідний рік (2020-2023 роки) не існувало.
Такий спір виник лише після зверненням Позивача до суду щодо проведення такого перерахунку. Наявність права Позивача на перерахунок та виплату йому грошового забезпечення із врахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на відповідний рік (2020-2023 роки) встановлено лише судовим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 року у справі №240/11014/23, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 року.
Визначені в результаті перерахунку на виконання судового рішення кошти були виплачені Відповідачем 22.07.2024 року, що визнається сторонами по справі. Тобто затримка у виплаті таких коштів мала місце в період з 17.01.2024 року по 22.07.2024 року.
З огляду на припис ст.117 КЗпП України ( в редакції на час спірних відносин) щодо обмеження виплат працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд вважає справедливим поновлення порушеного права Позивача шляхом зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 17.01.2024 року по 22.07.2024 року, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до вимог ст.ст. 139-143 КАС України підстави для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 17.01.2024 року по 22.07.2024 року, але не більш як за шість місяців.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк
03.02.25