04 лютого 2025 рокуСправа №160/25774/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про зобов'язати вчинити певні дії,-
25.09.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Плужник Максим Валерійович звернувся через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 14.08.2024 року по день фактичної виплати (23.08.2024 року) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з двох місячного грошового забезпечення перед звільненням.
Також позивач просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України. Згідно із витягом з наказу № 187 від 14.08.2024 року полковника ОСОБА_1 начальника озброєння логістики ІНФОРМАЦІЯ_1 звільненого у запас за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.08.2024 року №244, вважати таким, що з 14.08.2024 року справи та посаду здав. З 14 серпня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Однак, в день звільнення відповідач не виплатив позивачу всі належні йому виплати, а саме не було виплачено повне грошове забезпечення. 23.08.2024 року позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 1537555,37 грн. Враховуючи, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, то відповідно до ст. 116,117 КЗпП України позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 28.10.2024 року. Також вказаною ухвалою суду відповідача зобов'язано надати додаткові докази.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
01.10.2024 року на адресу суду через підсистеми «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не відповідає, як нормам процесуального так і матеріального права з наступних підстав. Відповідно до наявних доказів встановлено, що безпосередньо до рапорту позивача і його особистого волевиявлення, наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.08.2024 року №244 полковника ОСОБА_1 начальника озброєння логістики ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено у запас за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Для реалізації даного наказу згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 187 від 14.08.2024 року, наказано виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 14.08.2024 року. Бажання продовжити військову службу на день виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 позивач не висловив, про що свідчить рапорт про здачу справ та посади. Після чого витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 187 від 14.08.2024 року надісланий до Військової частини НОМЕР_2 для проведення розрахунку та виплати грошового забезпечення позивачеві після звільнення, що безпосередньо підтверджено випискою з банку, яку долучив позивач до матеріалів справи. Також звертає увагу на ту обставину, що грошове забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 нараховується та виплачується Військовою частиною НОМЕР_2 , про що свідчить виписки з банківського рахунку позивача, які позивачем надано до позовної заяви. А відповідно якщо позивач вважає, що було порушено його право в частині отримання своєчасного розрахунку при звільненні, то відповідно має право звернутися до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_2 , яка відповідала за виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 . На підставі викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 . Розпочато спочатку розгляд справи та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 25.12.2024 року.
09.12.2024 року на адресу суду через підсистеми «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов письмовий відзив на позов, аналогічний за змістом тому, що вже надходив від Військової частини НОМЕР_1 01.10.2024 року.
11.12.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_2 надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог з наступних підстав. Позивача звільнено у запас за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 187 від 14.08.2024 року, позивача виключено зі особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 14.08.2024 року. Військовою частиною НОМЕР_1 до відзиву було долучено рапорт позивача про здачу справ та посади, згідно якого бажання продовжити військову службу на день виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 не висловив. Витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 187 від 14.08.2024 року надісланий до Військової частини НОМЕР_2 для проведення розрахунку та виплати грошового забезпечення позивачеві після звільнення, що безпосередньо підтверджено випискою з банку, яку долучив позивач до матеріалів справи. Ключовою підставою для здійснення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є саме вина роботодавця (військової частини). Аналізуючи спірні правовідносини, вина Військової частини НОМЕР_2 у здійсненні розрахунків при звільненні позивача із порушенням строків - відсутня, з огляду на таке. Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 , відповідно всі розрахунки при звільненні відбуваються Військовою частиною НОМЕР_2 на підставі наказу про виключення за списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , проте, такі накази не завжди вчасно доводяться до відома Військовій частині НОМЕР_2 для вчасного замовлення коштів для здійснення розрахунків при звільненні. Витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 187 від 14.08.2024 року надійшов до Військової частини НОМЕР_2 лише 20.08.2024 року за вх. № 3290. Відповідно, начальники відповідних служб, зокрема фінансово-економічної та речової служби Військової частини НОМЕР_2 після отримання витягу з наказу про виключення зі списків особового складу здійснює розрахунок грошових коштів при звільнення та вартості за неотримане речова майно, після чого подає заявку на фінансування. У межах компетенції, Військовою частиною НОМЕР_2 було здійснено усі необхідні дії для своєчасного розрахунку позивача при звільнені, проте кошти на здійснення такого розрахунку надходять не завжди вчасно внаслідок подання заявки на фінансування із запізненням у зв'язку з надходженням витягів з наказів про виключення зі списків військових частин які перебувають у відповідача на фінансовому забезпеченні - або у день виключення зі списків особового складу або після того. Вважає, що несвоєчасний розрахунок при звільненні було допущено не з вини Військової частини НОМЕР_2 , а внаслідок невчасного надання витягу з наказу про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим невчасно надійшло фінансування на підставі поданої заявки. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 в строк до 05.02.2025 року надати до суду довідку про розмір середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , складену відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати зі змінами та продовжено строк Військовій частині НОМЕР_2 для надання витребуваних доказів до 05.02.2025 року.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно із витягом з наказу командира Військової частини (по стройовій частині) №187 від 14.08.2024 року полковника ОСОБА_1 начальника озброєння логістики ІНФОРМАЦІЯ_1 звільненого у запас за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) наказом командувача Десантно- штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.08.2024 року № 244, наказано вважати таким, що з 14.08.2024 року справи та посаду здав. З 14 серпня 2024 року наказано виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Однак, в день звільнення відповідач не виплатив позивачу всі належні йому виплати, а саме не було виплачено повне грошове забезпечення.
Витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 187 від 14.08.2024 року надісланий до Військової частини НОМЕР_2 , в якої Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні, для проведення розрахунку та виплати грошового забезпечення позивачеві після звільнення.
23.08.2024 року позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 1537555,37 грн., що підтверджено випискою з банку від 23.08.2024 року.
Таким чином остаточний розрахунок відповідача з позивачем відбувся 23.08.2024 року.
Позивач, вважаючи, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2024 року по 23.08.2024 року, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (Закон № 2011-XI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абз. 1 ч. 1ст. 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (КЗпП України).
Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20).
Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, а тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей116та117 Кодексу законів про працю України, відтак доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності правових підстав для застосування положень КЗпП України є помилковими.
Так, відповідно до ч.1ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зіст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписамист.117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року № 2352-IX (Закон № 2352-IX) чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (Порядок № 100).
Згідно ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Таким чином, передбачений ч.1ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому, починаючи із 19.07.2022 року за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Матеріалами справи підтверджується, що позивача виключено із списків особового складу частини з 14.08.2024 року. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 23.08.2024 року.
Згідно ст. ст. 116,117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відтак, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2024 року по 23.08.2024 року, що становить 9 днів.
Так, згідно довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_2 від 27.01.2025 року №1/93 середньоденний заробіток позивача згідно довідки відповідача складає 2104,48 грн.
Враховуючи встановлені ст.117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 9 днів становить 18940,32 грн. (середньоденне грошове забезпечення 2104,48 грн. х 9 календарних днів).
Крім цього, суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Судом не приймаються до уваги доводи Військової частини НОМЕР_2 щодо відсутності вини в незабезпеченні вчасної виплати грошового забезпечення при звільненні, з посиланням на те, що наказ Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 187 від 14.08.2024 року надійшов до Військової частини НОМЕР_2 лише 20.08.2024 року за вх. № 3290, оскільки на підтвердження викладених обставин не надано жодних доказів.
Крім того, щодо посилання відповідача на те, що позивач уже звертався із вказаним позовом, а такому слід залишити позов без розгляду, також не беруться до уваги, оскільки ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року по справі №160/25307/24 повернуто позовну заяву позивачу з підстав підписання позовної заяви особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідача належить зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 9 днів в розмірі 18940,32 грн., без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає таке.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3 ст.132 КАС України).
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому суд зазначає, що у відзиві на позов відповідачі заперечили проти задоволення клопотання про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, у зв'язку з неспівмірністю та необґрунтованістю.
Дослідивши клопотання позивача про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
Так, 13.09.2024 року між адвокатом Плужником Максимом Валерійовичем (виконавець) (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001208 від 05.01.2017 року) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір №116/24 про надання правової допомоги.
Згідно пп. 1.1 вказаного договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику у відповідності до умов договору, правову допомогу з юридичних питань, які цікавлять замовника, а замовник зі свого боку зобов'язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити.
Згідно п. 3.1.1. сторони домовились, що вартість послуг складає з гонорару (винагороди) за виконанням послуг адвокатом. Гонорар (винагорода) сплачується Замовником у разі позитивного вирішення питання та визначається за домовленістю.
За результатами надання правових послуг сторонами 13.09.2024 року підписано акт №2 прийому-передачі виконаних робіт договору №116/24 від 13.09.2024 року та складено розрахунок витрат на правову допомогу, за яким загальна сума, що підлягає оплаті за надані послуги складає 5000 грн за складання адміністративного позову про стягнення середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні з Військової частини НОМЕР_3 .
13.09.2024 року позивачем здійснено оплату послуг адвоката Плужника М.В., що підтверджується квитанцією №2 від 13.09.2024 року.
Крім вищевказаних доказів до позовної заяви представником позивача додано також копію ордеру на надання правової допомоги серія АР №1192290 від 13.09.2024 року та копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серія ЗП №001208 від 05.01.2017 року, виданого на ім'я Плужника М.В.
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги, а також і зміст наданих послуг за вищенаведеним розрахунком наданих послуг, суд приходить до висновку, що визначення їх обсягу і розміру у загальній сумі 5000,00 грн. не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості, оскільки предмет позову не є складним з урахуванням наявної сталої правової позиції Верховного Суду з даного питання, тому сума за складання позовної заяви) є завищеною, а відповідно не є співмірною, тому, з урахуванням наявності заперечень відповідачів із розміром витрат на правничу допомогу, викладених у відзиві, що розцінюється судом як клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, такі судові витрати на правову допомогу підлягають зменшенню судом до 2000,00 грн.
Враховуючи викладене, на користь позивача слід стягнути з бюджетних асигнувань Дніпровської митниці витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів понесення судових витрат не пов'язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.
Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.
Разом із тим, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн. з бюджетних асигнувань відповідача.
Згідно ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 9 днів в розмірі 18940,32 грн., без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна