Справа № 619/79/15-ц Номер провадження 22-ц/814/39/25Головуючий у 1-й інстанції Калиновська Л.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
23 січня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю прокурора Вороненко А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 03 листопада 2020 року, постановлене суддею Калиновською Л.ВВ. (повний текст складено 12 листопада 2020 року),
у справі за позовом виконуючого обов'язки керівника Дергачівської місцевої прокуратури Борисенко С.В. в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Малоданилівської селищної ради (об'єднаної територіальної громади), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, відділ містобудування, архітектури та цивільного захисту Дергачівської районної державної адміністрації, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельні ділянки, записів про його реєстрацію, витребування земельних ділянок,
У грудні 2014 року прокурор Дергачівського району Харківської області звернувся в суд із чотирма позовними заявами, заявленими до відповідачів, провадження за якими об'єднано ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 22.04.2016.
В обґрунтування підстав позовів зазначає, що за результатами перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів 04.10.2014 до ЄРДР внесено відомості за №42014220280000029 за ч.2 ст.364 КК України та розпочато досудове розслідування стосовно колишніх посадових осіб районного відділу земельних ресурсів.
Установлено, що рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського району від 02.03.2010 передано у власність 12 фізичним особам 12 земельних ділянок, загальною площею 2,0 га, для індивідуального житлового будівництва та обслуговування житлового будинку.
Після прийняття указаних рішень Малоданилівською селищною радою Дергачівського району фізичні особи оформили державні акти, які зареєстровані у визначеному законом порядку. Відповідним земельним ділянкам під час приватизації присвоєні кадастрові номери: 6322055903:00:000:0112, 6322055903:00:000:0115, 6322055903:00:000:0114, 6322055903:00:000:0113, 6322055903:00:000:0110, 6322055903:00:000:0106, 6322055903:00:000:0104, 6322055903:00:000:0109, 6322055903:00:000:0108, 6322055903:00:000:0105, 6322055903:00:000:0111, 6322055903:00:000:0116.
Указані рішення винесені на підставі висновків управління Держкомзему у Дергачівському районі про те, що 12 земельних ділянок, загальною площею 2,0 га, відносяться до земель запасу та нікому не надані у власність або користування.
Разом із тим, в ході перевірки та досудового розслідування достовірно встановлено, що безоплатна передача зазначених земельних ділянок призвела до фактичного вилучення з постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу (на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 20.01.2015 №16 змінено назву на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») 2,0 га земель лісогосподарського призначення.
ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувало вилучення указаних земель із свого постійного користування. Крім цього, зміна цільового призначення земель із категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не проводилася. Вказане свідчить про незаконне вибуття з власності держави без належного дотримання процедури вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» в порядку статті 149 ЗК України.
Так, рішенням ХLІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02.07.2009 надано дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки, розташованої у с.Лужок, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, серед яких: ОСОБА_2 - площа 0,1910 га; ОСОБА_4 - площею 0,1825 га; ОСОБА_3 - площею 0,1476 га; ОСОБА_6 - площею 0,15 га.
У подальшому рішенням LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02.03.2010 та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, видано державні акти на право власності на земельну ділянку, зокрема: ОСОБА_2 - щодо земельної ділянки площею 0,1910 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0106), серії ЯЛ №101842; ОСОБА_4 - щодо земельної ділянки площею 0,1825 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0109) серії ЯЛ №101840; ОСОБА_3 - щодо земельної ділянки площею 0,1476 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0114) серії ЯЛ №101839; ОСОБА_6 - щодо земельної ділянки площею 0,15 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0104) серії ЯЛ №101841.
Водночас за результатами проведеної прокуратурою району перевірки встановлено, що спірні земельні ділянки відповідно до інформації посадових осіб ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» перебувають у кварталі №33 Дергачівського лісництва, відносяться до земель лісового фонду, переданих у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Погодження на заміну цільового призначення чи вилучення вказаних земельних ділянок посадовими особами держлісгоспу не надавалося.
Крім того, земельні ділянки з зазначеними кадастровими номерами відносяться до земель лісогосподарського призначення та розташовані на території земель, які перебувають у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують право на раніше надані землі.
Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 06.11.2009 №634 Данилівському дослідному держлісгоспу надано в постійне користування земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 3,3047 га, урочища «Бор Чернея».
Крім цього, указаній земельній ділянці площею 3,3047 га присвоєно кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31.01.2006.
Проведеним дослідженнями Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» із залученням відповідних спеціалістів у сфері топогеодезичних вишукувань установлено, що координати поворотних точок спірних земельних ділянок перебувають в межах земельної ділянки площею 3,3047 га, кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що передана у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Під час досудового розслідування за вказаними фактами проведена перевірка Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області, якою підтверджено викладені обставини.
Прокурором зазначено, що наявність протиправного рішення Малоданилівської селищної ради, державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, виданих всупереч встановленому законом порядку, порушено інтереси держави як власника щодо реалізації передбаченого частиною першою статті 319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для втручання органів прокуратури.
При цьому порушені інтереси держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», як постійного землекористувача, та Державного агентства лісових ресурсів України, у сфері управління якого перебуває ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Наведене є підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі зазначених юридичних осіб. Про порушення законних інтересів держави і законодавства прокуратурі району стало відомо лише після завершення перевірки у порядку нагляду за додержанням законодавства та після внесення відомостей про злочин до ЄРДР.
Із підстав викладеного прокурор просив суд визнати недійсним рішення LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02.03.2010, державні акти на право власності на земельну ділянку, видані відповідачам, записи про їх реєстрацію та витребувати у відповідачів земельні ділянки.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 03.11.2020 позов виконуючого обов'язки керівника Дергачівської місцевої прокуратури Борисенко С.В. в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» - задоволено.
Визнано недійсними та скасовано рішення Малоданилівської селищної ради LIV сесії V скликання від 02.08.2010 про передачу у приватну власність земельних ділянок: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Визнано недійсними та скасовано державні акти на право власності на земельні ділянки серії: ЯЛ №101839, ЯЛ №101840, ЯЛ №101841, ЯЛ №101842.
Скасовано запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, площею 0,1825 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0109, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_5 (№ НОМЕР_2 ).
Скасовано запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, площею 0,191 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0106, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_5 (№ НОМЕР_3 ).
Скасовано запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, площею 0,1476 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0114, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_5 (№ НОМЕР_3 ).
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельні ділянки площею 0,1825 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0109, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,191 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0106, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та площею 0,1476 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0114, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0104, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_1 (№5323234).
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0104, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто солідарно з Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області сплачений судовий збір у сумі 7 684,00 грн.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки належать до земель Державного лісового фонду, тоді як факт їх вилучення з володіння держави без зміни цільового призначення відбувся всупереч вимогам законодавства, волі власника та їх постійного користувача. Відтак, порушене право підлягає захисту в межах заявлених позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_1 оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги указує на відсутність у справі беззаперечних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка розташована на території земель, які до 2010 року перебували у користування Данилівського державного лісгоспу. При цьому судом першої інстанції не досліджувалося питання про те, чи перетинаються, якщо так, то в якій частині, земельні ділянки, на які посилався позивач.
Вважає, що районним судом помилково враховано при постановленні оскаржуваного рішення результати дослідження Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс». Наголошує, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 у Державному земельному кадастрі не зареєстрована, а тому для відповідачки не зрозумілими є висновки суду щодо перебування земельної ділянки площею 0,1572 га в межах земельної ділянки площею 3,3047 га ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції».
Посилаючись на рішення селищної ради від 02.07.2009 та 02.03.2010, якими надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та її безоплатну передачу у приватну власність, вважає помилковими висновки районного суду щодо незаконного вибуття спірних земельних ділянок із власності держави без належного дотримання процедури їх вилучення з постійного користування ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» в порядку статті 149 ЗК України.
Доводить правомірність набуття нею, ОСОБА_1 , права власності на спірну земельну ділянку, саме із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що серед іншого, підтверджує змістом листа першого заступника начальника ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України.
Зазначає, що поза увагою районного суду залишилася відповідь Комісії з реорганізації відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області від 13.07.2015, за змістом якого не визначено наявність на території Малоданилівської селищної ради (в районі с.Лужок) земель, що знаходяться у постійному користуванні Данилівського державного лісгоспу УкрНДІЛГА.
Звертає увагу, що оформлення права користування спірною земельною ділянкою проходило паралельно лісгоспом та селищною радою. Тоді як, право оформлення користування у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» виникло на підставі розпорядження голови Харківської ОДА від 06.11.2009 №634.
Просить врахувати, що прокурор не зміг повідомити суду результати розгляду кримінальної справи №37100092, у межах якої 11.02.2011 було вилучено декілька томів рішень селищної ради та де наразі вони перебувають.
Наполягаючи на правомірності рішення селищної ради від 02.03.2010, вважає, що у суду першої інстанції були відсутніми підстави для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі такого рішення органу місцевого самоврядування.
Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення в суд із цим позовом, який слід обраховувати з 2010 року, дати ухвалення рішень селищної ради, прийнятих із порушенням законодавства. Підстав для обрахування строку позовної давності від 2014 року (дати внесення відомостей про злочин до ЄРДР) відповідачка не вбачає, оскільки порушення законодавства при передачі у власність спірної земельної ділянки не були прихованими і такими, які не можна було виявити державі в особі своїх уповноважених органів до компетенції яких належить здійснення розпорядження земельними ділянками, а також контролю у сфері земельних відносин.
Як на порушення норм процесуального права посилається на те, що в основу рішення було покладено докази, подані позивачем з порушення норм процесуального закону, а саме, за день до постановлення рішення по суті спору без їх попереднього направлення учасникам судового процесу.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21.12.2020 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 21.12.2020.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19.10.2021 зупинено апеляційне провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №359/3373/16.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31.01.2022 відновлено апеляційне провадження у справі.
Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21.03.2023 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
16.10.2023 та 29.10.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшли письмові пояснення прокурора, подані у порядку статті 43 ЦПК України, у прохальній частині яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30.11.2023 частково задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 ; призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса».
05.06.2024 цивільна справа №619/79/15-ц повернута до апеляційного суду без виконання, оскільки відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не проведено оплату експертизи.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.07.2024 відновлено апеляційне провадження у справі та призначено її до судового розгляду.
22.10.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», за змістом якої, посилаючись на судові рішення, постановлені у справах №619/77/15 та №619/76/15, вважає доведеним факт приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.
У суді апеляційної інстанції прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності оскаржуваного судового рішення.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Судом першої інстанції установлено, що розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 06.11.2009 №634 Данилівському дослідному державному лісгоспу за рахунок земель лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства та проведення науково-дослідних робіт надано у постійне користування земельну ділянку площею 3,3047 га, за межами населених пунктів Дергачівської міської ради Харківської області.
Рішенням XLIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02.07.2009 надано дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, а саме: ОСОБА_2 - площею 0,1910 га, ОСОБА_4 - площею 0,1825 га, ОСОБА_3 - площею 0,1476 га, ОСОБА_6 - площею 0,15 га в с.Лужок, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02.03.2010 указаним особам передано безоплатно у приватну власність відповідні земельні ділянки. У подальшому, на підставі рішень селищної ради та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, видано державні акти на право власності на земельну ділянку, зокрема: ОСОБА_2 - щодо земельної ділянки площею 0,1910 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0106), серії ЯЛ №101842; ОСОБА_4 - щодо земельної ділянки площею 0,1825 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0109) серії ЯЛ №101840; ОСОБА_3 - щодо земельної ділянки площею 0,1476 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0114) серії ЯЛ №101839; ОСОБА_6 - щодо земельної ділянки площею 0,15 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0104) серії ЯЛ №101841.
Також встановлено, що указані особи продали, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 набули у власність зазначені вище земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Коробець О. М.
04.10.2014 до ЄРДР внесено відомості за №42014220280000029 за ч.2 ст.364 КК України та розпочато досудове розслідування стосовно колишніх посадових осіб районного відділу земельних ресурсів. Зокрема, прокуратурою району під час перевірки встановлено, що 11 земельних ділянок на території с.Лужок Малоданилівської селищної ради Дергачівського району загальною площею 2 га були передані фізичним особам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Разом з тим, встановлено, що вказані земельні ділянки передані з масиву земель 33 кварталу Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу, якому присвоєно кадастровий номер 6322010100:27:000:0004. При цьому безоплатна передача земель відбулася без надання дозволу на вилучення вказаних земель з постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу та без зміни цільового призначення земель із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови. Безоплатна приватизація земельних ділянок відбувалася на підставі висновків колишніх посадових осіб відділу Держкомзему Дергачівського району. Вартість незаконно переданих земельних ділянок складає 1 238 053,00 грн. Внаслідок зловживання владою, колишніми посадовими особами відділу Держкомзему Дергачівського району інтересам держави завдано тяжкі наслідки. Погодження документації із землеустрою призвело до заподіяння інтересам держави збитків у розмірі 1 238 053,00 грн. внаслідок того, що указані земельні ділянки загальною площею 2 га незаконно вибули з власності держави./а.с.18 т.1/
За результатами проведеної у 2014 році прокуратурою району перевірки встановлено, що спірні земельні ділянки відповідно до інформації посадових осіб ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» перебувають у кварталі №33 Дергачівського лісництва, відносяться до земель лісового фонду, переданих в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Погодження на заміну цільового призначення чи вилучення вказаних земельних ділянок посадовими особами держлісгоспу не надавалося. Окрім того, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та розташовані на території земель, які перебувають у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, є документами, що підтверджують право на раніше надані землі.
Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації №634 від 06.11.2009 Данилівському дослідному держлісгоспу надано в постійне користування земельну ділянку площею 3,3047 га урочища «Бор Чернея». Окрім цього, вищевказаній земельній ділянці площею 3,3047 га ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» присвоєний кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31.01.2006.
Проведеними дослідженнями Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» із залученням відповідних спеціалістів у сфері топогеодезичних вишукувань встановлено, що за результатами суміщення земельні ділянки, кадастрові номери: 6322055903:000:000:0104, 6322055903:000:000:0105, 6322055903:000:000:0106, 6322055903:000:000:0108, 6322055903:000:000:0109, 6322055903:000:000:0110, 6322055903:000:000:0111, 6322055903:000:000:0112, 6322055903:000:000:0113, 6322055903:000:000:0114 та 6322055903:000:000:0115, знаходяться в межах ділянки лісогосподарського призначення, кадастровий номер 6322010100:27:000:0004 ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив із того, що безоплатна передача спірних земельних ділянок призвела до фактичного вилучення з постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу (на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України №16 від 20.01.2015 - змінено назву на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») земель лісогосподарського призначення.
ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувала вилучення вказаних земель із свого постійного користування. Окрім цього, зміна цільового призначення земель категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не проводилася. Вказане свідчить про незаконне вибуття з власності держави без належного дотримання процедури вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» в порядку статті 149 ЗК України.
Установивши викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з огляду на наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2010 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої у справі №359/3373/16-ц від 23.11.2021, власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Із огляду на характер спірних правовідносин для витребування нерухомого майна вимога не є ефективним способом захисту позовні вимоги: про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (постанова ВП ВС у справі №922/614/19 від 11.02.2020); про визнання недійсним державного акту, яке також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, що відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16; та про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем (постанова ВП ВС у справі №183/1617/16 від 14.11.2018). Тому в задоволенні цієї частини позову слід відмовити.
Разом із цим, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні земельні ділянки є державною власністю, перебували у кварталі № НОМЕР_4 Дергачівського лісництва, відносилися до земель лісового фонду та знаходилися за межами населеного пункту Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, а відтак, вибули з володіння власника без його згоди.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, оскільки не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які б підвереджували повноваження Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області на прийняття оскаржуваних рішень щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебувала у державній власності.
При цьому апеляційний суд враховує, що спірні земельні ділянки не були включені до меж с.Лужок, які і на даний час належним чином не затверджені, а тому не могли мати цільове призначення для будівництва та обслуговування житлових будинків.
Крім того, згідно із загальнодоступними відомостями з Публічної кадастрової карти України, розміщеної на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спірні земельні ділянки, є залісеними. Такі відомості є загальновідомими, а тому не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України).
Тому набувши право власності на спірні земельні ділянки відповідачка, проявивши розумну обачність, не могла не знати про незаконність набуття таких земельних ділянок. Відтак її дії не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18).
Апеляційним судом не встановлено обставин, які б спростовували заліснення спірних земельних ділянок та невідповідність відомостей з Публічної кадастрової карти України фактичному стану ані на цей час, ані на час отримання у власність спірних земельних ділянок (2010 рік).
Враховуючи пункт 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЛК України, та що згідно з планово-картографічними матеріалами, спірна земельна ділянка є лісовою ділянкою державної власності, правом розпорядження якою мають органи державної влади, орган місцевого самоврядування не наділений такими повноваженнями і не має права вирішувати долю вказаної земельної ділянки.
Доводів на спростування викладеного апеляційна скарга не містить, як і доказів на підтвердження накладення меж спірних земельних ділянок із земельною ділянкою з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004.
Частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом частини п'ятою наведеної норми суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, серед іншого, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
У межах заявленого спору, провадження за яким триває із 2014 року, судами першої та апеляційної інстанції вжито вичерпних заходів, які сприяли учасникам судового процесу, зокрема відповідачам, в реалізації їх процесуальних прав. Так, за клопотанням представників відповідачів Романенко М.В. та Платковської О.В. апеляційним судом у справі призначалася судова земельно-технічна експертиза, яка не була проведена внаслідок бездіяльності самих відповідачів, які ухилилися від обов'язку її оплати.
За правилами статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Із огляду на викладене та враховуючи сталу позицію Верховного Суду, зокрема, сформовану у справі №910/18036/17 від 02.10.2018, за змістом якої в цивільному процесі діє стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, колегія суддів визнає надані прокурором докази більш вагомими та переконливими у своїй сукупності. Натомість відповідачка несе ризик настання наслідків, пов'язаних із неналежною реалізацією її процесуальних прав та обов'язків.
Як вбачається з позовної заяви, прокурор прохав витребувати спірні земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_1 із підстав, визначених ст.ст.387, 388 ЦК України.
Правила частини 1 статті 388 ЦК України передбачають, що коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Державне агентство лісових ресурсів України, якому належало право розпорядження спірними земельними ділянками, не було стороною договорів купівлі-продажу, згоду на відчуження земель не надавало, у зв'язку з чим, відповідні земельні ділянки вибули з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Таким чином, враховуючи раніше наведені висновки суду, спірне майно може бути витребувано у останнього набувача, зокрема, ОСОБА_1 .
Щодо правомірності втручання в право заявниці на мирне володіння майном
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis пунткти 166 - 168 рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанов Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Можливість віндикації майна, його витребування від набувача, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна у добросовісного набувача. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.
У справі, що переглядається, віндикація майна, його витребування в особи, яка порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування у цій справі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
З огляду на викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.
У силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц та від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).
Крім того, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (провадження № 14-31цс22) наявний висновок, що згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Відповідач у справі - ОСОБА_1 (покупець спірних земельних ділянок), у якої вилучається спірне майно, не позбавлена можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Таким чином, оскільки в цьому процесі жодна із сторін не ініціювала питання щодо стягнення компенсації за витребування у добросовісного набувача майна, зазначена обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сторони не позбавлені можливості в подальшому вирішити вказане питання.
Ініціювання спору про стягнення компенсації за вилучене майно також не можна розцінювати як надмірний тягар для ОСОБА_1 у розумінні статті 6 Конвенції, яка набуваючи у власність спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу, могла та повинна була проявити розумну обачність при купівлі залісненої земельної ділянки.
Крім того, з урахування характеру спірних правовідносин, установлених обставини та застосованих правових норм, колегія суддів не вбачає невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачки критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Інших доводів на спростування підставностиі витребування спірного нерухомого майна апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_1 не містить та зводиться до загального цитування норм права безвідносно до фактичних обставин цієї справи. Порушень норм процесуального закону, які за правилами статті 376 ЦПК України є обов'язковими для скасування судового рішення, апеляційним судом не установлено, як і підстав вважати пропущеним строк позовної давності, що суперечить характеру спору та не становило предмет дослідження суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню; рішення районного суду слід скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позову з вище наведених мотивів.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України з Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області підлягає стягненню сплачений судовий збір по 1 746,38 грн. із кожного.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 03 листопада 2020 року- скасувати.
Позовні вимоги виконуючого обов'язки керівника Дергачівської місцевої прокуратури Борисенко С.В. в інтересах держави в особі Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» та Державного агентства лісових ресурсів України - задовольнити частково.
Витребути з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельні ділянки площею 0,1825 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0109, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,191 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0106, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та площею 0,1476 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0114, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0104, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області сплачений судовий збір по 1 746,38 грн. із кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31.01.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак