Справа № 588/702/18 Номер провадження 11-кп/814/550/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
30 січня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченихОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12017200270000487 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 жовтня 2023 року,
Цим вироком ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, працюючий машиністом тепловозу регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця», несудимий,
визнаний винуватим та засуджений за ч.3 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України на 3 місяці арешту.
На підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнений від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Боромля Тростянецького району Сумської області, мешканець АДРЕСА_2 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, працюючий машиністом тепловозу регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця», несудимий,
визнаний винуватим та засуджений за ч.3 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України на 3 місяці арешту.
На підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнений від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Постановлено стягнути з обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в розмірі 1341,73 грн, з кожного.
Згідно з вироком, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнані винуватими у вчиненні незакінченого замаху на кримінальне правопорушення за таких обставин.
В грудні 2017 року, точна дата досудовим розслідуванням не встановлена, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 домовилися заволодіти чужим майном - дизельним паливом з потягів, розташованих на території ВП «Локомотивне депо Смородине» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця», заздалегідь підготувавши необхідні інструменти та порожні пластикові каністри.
Реалізуючи свій злочинний умисел, 12 грудня 2017 року у темний час доби ОСОБА_8 спільно із ОСОБА_9 , маючи при собі необхідний інструмент та порожні пластикові каністри, проникли на неогороджену територію виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» за адресою: вул. Гришина, 4, м. Тростянець Сумської області, де на коліях відстою знаходився дизель-поїзд ДР1А-296/262.
Скориставшись відсутністю сторонніх осіб, ОСОБА_8 спільно із ОСОБА_9 відчинили бокові пасажирські двері поїзда, через які проникли до машинного відділення та з використанням інструменту втрутилися в мережу подачі палива дизель-поїзда, звідки вчинили крадіжку дизельного пального, що належить виробничому підрозділу «Моторвагонне депо Люботин» регіональної філії Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» в кількості 398,35 літрів вартістю 10333,20 гривень.
Після цього ОСОБА_8 та ОСОБА_9 помістили викрадене дизельне пальне в шістнадцять пластикових каністр, з яких п'ятнадцять винесли до дверей, що ведуть назовні з поїзду, а одну залишили в його пасажирській частині.
Близько 23 години ОСОБА_8 та ОСОБА_9 побачили працівники Тростянецького ВП ГУ НП в Сумській області, які здійснювали заходи з профілактики злочинності, чим завадили закінчити розпочатий обвинуваченими злочин.
Таким чином, ОСОБА_8 за попередньою змовою із ОСОБА_9 вчинили незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна, проте з причин, що не залежали від їх волі, не вчинили усіх дій, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки працівники поліції припинили їх протиправні дії.
В апеляційних скаргах захисник в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просить скасувати вирок суду та ухвалити нове рішення, яким визнати їх невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.
При цьому зазначає, що обвинувачені були затримані 12 грудня 2017 року, проте орган досудового розслідування не здійснив належного процесуального оформлення їх затримання, яке тривало до 13 грудня 2017 року.
Не погоджується з висновком суду про допустимість протоколу огляду місця події від 12 грудня 2017 року та наголошує, що слідча дія проведена за участі обвинувачених, які перебували в кайданках, проте не мали можливості скористатись своїми правами, що є істотним порушенням прав і свобод людини.
Крім того, стверджує про недопустимість цього протоколу, оскільки він містить ознаки іншої слідчої дії - обшуку локомотиву, а тому вважає, що слідчий чи прокурор мали звернутись до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку.
У зв'язку з наведеним вважає недопустимими усі речові докази, що зібрані під час вказаної слідчої дії, а також протоколу огляду предметів (каністр) від 11 січня 2018 року, що також були вилучені під час огляду місця події 12 грудня 2017 року.
Вказує про наявність ознаку «інсценування» кримінального правопорушення, оскільки працівники правоохоронних органів без будь-яких підстав прибули до депо та направились до дизель-потягу, не звернувшись до чергового для з'ясування питання чому там світиться світло.
Стверджує про недопустимість протоколу огляду місця події від 13 грудня 2017 року, що проведений в період часу з 04 години 05 хвилин до 04 години 35 хвилин в приміщенні Тростянецького відділу поліції за участі ОСОБА_9 , оскільки фактично було проведено обшук, під час якого вилучено його взуття.
Зазначає про недопустимість протоколу отримання зразків пальців для експертизи від 13 грудня 2017 року, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на той час були незаконно затриманими.
Стверджує, що акт перевірки оборотного депо від 15 грудня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки до суду не надано оригінал вказаного документа.
Вказує про недопустимість висновку експерта №19/119/6-1/14е від 11 січня 2018 року, оскільки дослідження проведено по об'єктам, що були зібрані з порушенням вимог Закону.
Також вважає недопустимим висновок експерта №19/119/11-1/19е від 03 травня 2018 року, оскільки товарознавча експертиза призначена по об'єму палива, яке було вилучено під час проведення огляду місця події від 12 грудня 2017 року.
Стверджує про недопустимість протоколу огляду речей від 13 грудня 2017 року та 20 березня 2018 року, оскільки у ньому зазначено, що підставою для проведення даної слідчої дії є повідомлення про вчинення крадіжки, що суперечить вимогам ст.214 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених та їх захисника на підтримання доводів апеляційних скарг, міркування прокурора про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України, за наведених у вироку обставин встановлена на підставі належних і допустимих доказів, безпосередньо досліджених під час судового розгляду, оцінених відповідно до ст.94 КПК України.
При цьому суд першої інстанції ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку.
Суд навів переконливі аргументи на обґрунтування своїх висновків, тому колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також про недопустимість доказів такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження і вимогах закону з огляду на таке.
Фактичні обставини виявлення у дизель-потязі ДР1А-296/262 на території «Локомотивне депо Смородине» 15 пластикових каністр приблизним об'ємом по 20 л, повністю заповнених дизельним паливом, а також перебування на місці події обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у позаробочий час ніким із учасників провадження не заперечуються.
Доводи апеляційної скарги захисника про «інсценування» події кримінального правопорушення та недопустимість протоколу огляду місця події - дизель-потягу ДР1А№296, що знаходився на території виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине», є необґрунтованими.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію речових доказів, з'ясування характеру події та інших обставин, що підлягають доказуванню. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
Відповідно до ч.1 ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 12 грудня 2017 року під час проведення співробітниками Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на виконання розпорядження начальника перевірки можливого викрадення дизельного палива на залізничній станції «Смородине» у м. Тростянець Сумської області на території виробничого підрозділу «Локомотивне депо Смородине» було виявлено вимкнений тепловоз, в якому перебували обвинувачені та наповнені каністри.
У зв'язку з чим цього ж дня близько 23 години свідок ОСОБА_10 звернувся до Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, яка зареєстрована в ЖЄО за №3518.
Зазначені обставини і слугували підставою для проведення першочергової слідчої дії - огляду місця події. При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги, працівники поліції дотрималися приписів ст.214, ч.1 ст.237 КПК України.
Так, огляд місця події проведено слідчим Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області ОСОБА_14 з участю ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , двох понятих, а також спеціаліста, про що складено відповідний протокол, який відповідає вимогам ст.104 КПК України, підписаний усіма учасниками слідчої дії за відсутності зауважень щодо її проведення.
Крім того, під час проведення огляду місця події слідчим, відповідно до положень ст.107 КПК України, було застосовано технічні засоби фіксації процесуальної дії та за наслідками його проведення долучено фототаблицю та відеозапис.
Згідно з ч.3 ст.214 КПК України огляд місця події може проводитися до внесення відомостей до ЄРДР і вимагає негайного внесення відомостей до ЄРДР після його завершення. За наявності ознак, передбачених ст.233 цього Кодексу стосовно огляду житла чи іншого володіння особи, необхідно дотримуватися як певних правил, передбачених статтями 233, 234, 237 КПК України, так і підстав, визначених зазначеними статтями, що за відсутності добровільної згоди володільця до внесення відомостей до ЄРДР неможливо.
Проведений 12 грудня 2017 року слідчим огляд дизель-потягу на території локомотивного депо істотно відрізняється від тих оглядів володіння особи, проведення яких вимагає дотримання правил, передбачених статтями 233, 234 та 237 КПК України. Адже в даному випадку підставою для проведення огляду місця події стала наявність інформації про крадіжку дизельного палива і саме з метою перевірки вказаної інформації здійснено огляд та зафіксовано факт втручання обвинувачених в мережу подачі палива дизель-поїзда з метою крадіжки дизельного пального.
Крім того, як зазначили допитані під час судового розгляду кримінального провадження свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 територія вказаної залізничної станції перебувала у вільному доступі та не була огородженою. При цьому, будь-яких зауважень, заперечень чи скарг на дії слідчого щодо проведення огляду місця події від уповноважених осіб «Локомотивне депо Смородине» як під час її проведення, так і після цього не надходило.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що проведеному в даному випадку огляду місця події не притаманні ознаки примусової слідчої дії, що порушує або обмежує права чи законні інтереси будь-яких осіб, а тому не потребує як попереднього судового рішення так і звернення до суду постфактум.
Отже, відсутні визначені законом підстави вважати недопустимим доказом протокол огляду місця події від 12 грудня 2017 року, а відповідно і речові докази, зібрані під час вказаної слідчої дії, а також протокол огляду предметів (каністр) від 11 січня 2018 року і відібрання зразків та висновки судових експертиз (№19/119/6-1/14е від 11 січня 2018 року, №19/119/11-1/19е від 03 травня 2018 року).
З наведених підстав колегія суддів також вважає допустимим доказом протокол огляду місця події, що був проведений в період часу з 04 год. 05 хв. до 04 год. 35 хв. 13 грудня 2017 року в приміщенні Тростянецького ВП ГУ НП в Сумській області, під час якого слідчим вилучено взуття ОСОБА_9 , на зовнішній поверхні якого наявні сліди речовини, схожої на слід жовтої фарби, виявленої в моторному відсіку потяга.
Також колегія суддів не погоджується з твердженням захисника про необхідність визнання недопустимим доказом протоколу отримання зразків для експертизи від 13 грудня 2017 року, в якому зафіксовано відібрання у ОСОБА_9 зразків слідів пальців рук для проведення дактилоскопічної експертизи.
Відповідно до ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Вирішуючи питання про застосування правил ст.87 КПК України до наданих сторонами доказів, колегія суддів вважає, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до ч.2 або ч.3 ст.87 КПК України, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення.
Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на ч.1 ст.87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення.
Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.
Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч.1 ст.87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.
Стверджуючи про необхідність визнання недопустимим доказом протоколу відібрання зразків слідів пальців рук від 13 грудня 2017 року, захисник зазначає, що вказані зразки відібрані в той період часу, коли ОСОБА_9 був затриманий.
Відповідно до ст.245 КПК України відібрання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими ст.241 цього Кодексу, для освідування особи.
Згідно з цією нормою процесуального закону, з метою виявлення на тілі, одязі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення та їх вилучення, здійснюється освідування особи, яке має право проводити дізнавач, слідчий або прокурор. У разі необхідності для проведення цієї слідчої дії може бути залучений судово-медичний експерт, лікар або спеціаліст.
Зразки, отримані для експертизи, не є доказами у кримінальній справі, проте несуть в собі інформацію, що має доказове значення. Така інформація стає доступною і може бути застосована в доведенні по кримінальному провадженню лише в результаті проведення експертизи. Саме тому зразки для порівняльного дослідження мають особливий процесуальний статус, являють собою матеріал для отримання нового або перевірки вже наявного доказу.
Зразки, отримані для проведення експертизи, самі по собі не встановлюють обставин, що входять до предмета доказування, вони потрібні для порівняльного дослідження під час проведення експертизи. Отримання зразків для експертизи повинно здійснюватися з дотриманням таких вимог: забезпечення прав і свобод людини; одержання зразків належною особою у передбаченому порядку; забезпечення безсумнівності походження зразків від конкретного об'єкта, їх достовірності; правильне документування ходу і результатів слідчої дії.
Як видно з матеріалів провадження, 13 грудня 2017 року прокурором Тростянецького відділу Охтирської місцевої прокуратури Сумської області ОСОБА_15 винесено постанову про вилучення у ОСОБА_9 одягу для з'ясування наявності слідів кримінального правопорушення, а також про відібрання у нього зразків слідів пальців рук для проведення експертизи.
На підставі цієї постанови прокурора цього ж дня проведено відбір зразків слідів пальців рук у ОСОБА_9 з участю понятих, про що складено відповідний протокол.
За змістом ч.2 ст.241, ч.3 ст.245 КПК України особі пропонується добровільно надати біологічні зразки на підставі постанови прокурора, а в разі її відмови, відібрання зразків здійснюється всупереч волі особи на підставі відповідної ухвали слідчого судді. Кримінальний процесуальний закон передбачає примусовий порядок відібрання біологічних зразків, де слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому статтями 160-166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов'язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків.
Відібрання біологічних зразків, за наявності добровільної згоди особи, відбувається в порядку ст.241 КПК України. За відсутності необхідності примусового втручання у приватне життя, приписи ст.93, ч.1 ст.245 КПК України дозволяють досягти мети такої процесуальної дії без здійснення судового контролю, а притаманні йому функції здійснює прокурор.
Отже проведення відібрання зразків на підставі відповідного процесуального рішення прокурора в цьому провадженні відповідає приписам КПК України і вимогам ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Приписи кримінального процесуального закону не висувають вимогу про складання окремого процесуального документа щодо підтвердження добровільної згоди на те особи, у якої відбираються біологічні зразки, отже, добровільність такої згоди за необхідності суд може перевірити, спираючись на інші докази, надані сторонами для дослідження.
За протоколом отримання біологічних зразків для проведення експертизи від 13 грудня 2017 року, вказана процесуальна дія проведена в присутності двох понятих, чим стороною обвинувачення забезпечені процесуальні гарантії перевірки як достовірності отриманих результатів, так і порядку здійснення процесуальної дії, наявності добровільної згоди ОСОБА_9 .
Колегія суддів враховує, що матеріали провадження не містять скарг або заяв від ОСОБА_9 , де йшлося б про застосування примусу чи протиправного впливу з боку працівників органу досудового розслідування з метою примусити чи поневолити надати зразки слідів пальців рук, відсутні дані про звернення до правоохоронних органів у порядку ст. 214 КПК із відповідними заявами.
Отже, враховуючи викладене вище, відсутні підстави для визнання і цього доказу недопустимим.
Доводи захисника про необхідність визнання недопустимим доказом акту перевірки РПД-Смородине моторвагонного депо Люботин від 15 грудня 2017 року з огляду на відсутність оригіналу вказаного документа та отримання його копії не в порядку здійснення тимчасового доступу до речей та документів є непереконливими.
Так, відповідно до приписів частин 1, 2 ст.93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Отже, сторона захисту безпідставно виходить із того, що наданий на запит слідчого Тростянецього ВП ГУ НП в Сумській області ОСОБА_14 акт перевірки РПД-Смородине моторвагонного депо Люботин від 15 грудня 2017 року було отримано поза процесуальним порядком.
При цьому необхідно зважати, що згідно з ч.4 ст.132 КПК України, для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Тобто, за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.
При цьому, з матеріалів провадження вбачається, що надана слідчому копія вказаного акта засвідчена підписом заступника начальника служби приміських пасажирських перевезень ОСОБА_16 та печаткою відповідного підрозділу ПАТ «Укрзалізниця».
Таким чином, підстав вважати недопустимим доказом копію наведеного вище акту, як про це зазначає захисник, колегія суддів не вбачає.
Не погоджується колегія суддів також з твердженнями захисника про необхідність визнання недопустимим доказом протоколу огляду речей від 20 березня 2018 року, під час якого зафіксовано зважування 16 пластикових каністр з речовиною, схожою на дизельне паливо, оскільки за змістом вказаного протоколу слідчим хоча і зазначено про те, що огляд проведено на підставі повідомлення про вчинення крадіжки дизельного палива, проте фактично слідчий провів вказану слідчу дію вже після внесення 13 грудня 2017 року відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за №12017200270000487.
Отже, місцевий суд об'єктивно з'ясував обставини вчинення незакінченого замаху на таємне викрадення майна і ухвалив обґрунтоване рішення про винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України, та належним чином мотивував своє рішення.
Крім того, у зв'язку з тим, що на час розгляду провадження судом закінчилися строки давності, встановлені п.2 ч.1 ст.49 КК України, але обвинувачені заперечували можливість звільнення їх від кримінальної відповідальності з цих підстав, місцевий суд правильно звільнив ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , відповідно до ч.5 ст.74 КК України, від покарання з огляду на приписи ст.49 цього Кодексу.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 368, 370, 374 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Тому апеляційні скарги захисника не підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні №12017200270000487 щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4