Справа № 545/3480/23 Номер провадження 22-ц/814/773/25Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л.І. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
29 січня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - судді Карпушина Г.Л.; суддів Бутенко С.Б., Обідіної О.І., за участі секретаря судового засідання Буйнової О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька Ірина Вікторівна, приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Ївженко Лариса Володимирівна, про визнання заповіту недійсним та відновлення чинності попереднього заповіту,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_4 22 липня 2021 року о 15 год. 40 хв., село Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, Україна, зареєстрований в реєстрі за №№ 481, 482, приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Ївженко Л.В.; відновити чинність попереднього заповіту ОСОБА_4 , складеного 09 квітня 2019 року, посвідченого секретарем Супрунівської сільської ради, зареєстрованого в реєстрі за № 73.
В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_4 . Також зазначала, що її мати ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є дочкою ОСОБА_4 . Вказував, що після смерті доньки ОСОБА_5 - ОСОБА_4 09.04.2019 року склала заповіт, яким все своє майно заповіла дочці ОСОБА_3 та онучці ОСОБА_2 .
Зазначала, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ще за життя бабусі вона дізналася, що після 09.04.2019 року ОСОБА_4 склала заповіт на ім'я дочки ОСОБА_3 . Вказує, що заповіт складено під тиском, оскільки ОСОБА_3 відносно матері чинила фізичне насильство, у вигляді придушення за обличчя та психологічне насильство, у вигляду погроз залишити її без догляду. Вважала, що бабуся під час складання заповіту не могла на нього вплинути, оскільки під час зачитування не чула його, оскільки була майже глухою.
Зазначає, що вищезазначені дії свідчать про наявність підстав для визнання заповіту від 09.04.2019 року недійсним, так як він складений всупереч волі заповідача, із застосуванням до неї психічного та фізичного насильства, в присутності свідка, який є родичем спадкоємця.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Ївженко Л.В., про визнання заповіту недійсним та відновлення чинності попереднього заповіту - відмовлено.
З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заповіт на ім'я дочки ОСОБА_3 слід визнати недійсним, оскільки він складений всупереч волі заповідача, із застосуванням до неї психологічного та фізичного насильства, що підтверджується належними та допустимим доказами, а саме відеозаписом, на якому відображено розповідь ОСОБА_4 про застосування до неї насильства, внаслідок чого вона була змушена скласти новий заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_3 . Вважає, що оскільки електронний доказ наданий суду підтверджує, що складений заповіт не відповідає внутрішній волі заповідача, наявні підстави для визнання його недійсним.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні представники сторін, сторони та треті особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, заслухавши пояснення представників сторін, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 03 липня 1985 року видане Дзержинським відділом РАЦС м. Харків (а.с.6 зворот).
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 25 березня 2019 року Виконавчим комітетом Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (а.с.6). Також судом встановлено, що ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Із заповіту від 09 квітня 2019 року, посвідченого секретарем Супрунівської сільської ради за № 73 слідує, що ОСОБА_4 , заповіла усе належне їй майно дочці ОСОБА_3 та внучці ОСОБА_2 (а.с.5).
22 липня 2021 року о 15 год. 40 хв. приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Ївженко Л.В. посвідчено заповіт за №№481, 482, згідно якого ОСОБА_4 , в присутності двох свідків на випадок її смерті все належне їй майно заповіла відповідачу . У зв'язку із тим, що за станом здоров'я (слабкість рук) ОСОБА_4 не може власноручно підписати заповіт, за її дорученням, в її та нотаріуса присутності, після схвалення заповідачем, заповіт прочитаний вголос та підписаний ОСОБА_6 (а.с.108-109).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 28 березня 2023 року виданого Полтавським відділом ДРАЦС у Полтавському районі (а.с.140).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 340277119 від 25.07.2023 року слідує, що ОСОБА_4 мала у власності житловий будинок з господарськими будівлями у АДРЕСА_1 (а.с.7).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених законом підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки позивачкою, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами, відсутність у заповідача волевиявлення на складання заповіту на користь доньки, ОСОБА_3 , а також не доведено порушень чинного законодавства при посвідченні оспорюваного заповіту, врахував принцип свободи заповіту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Заповіт є одностороннім правочином, а тому повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено у статті 1247 ЦК України.
Згідно зі ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеним и у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Частина 3 статті 1253 ЦК України передбачає, що свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Згідно з частиною 4 статті 1253 ЦК України свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків. (частини 5 та 6 статті 1253 ЦК України).
Частина 1 ст. 1257 ЦК України передбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину, як заповіт, здійснюється нотаріусом; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту, кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20.
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що «згідно з частиною другою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».
Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини 4 статті 207 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) зазначено, що «аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов'язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину».
У статті 1253 ЦК України передбачено можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Відповідно до пункту 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 (чинної на момент посвідчення оспорюваного заповіту) заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач у наслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.
У пункті 158 вказаної Інструкції зазначалося, що не бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище ,ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його в голос та ставлять свої підписи на ньому.
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 302/857/19 (провадження № 61-1866св21) зазначено, що «статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. […]
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання оспорюваного заповіту недійсним, позивачка посилається на відсутність волевиявлення заповідача на складання заповіту на користь ОСОБА_3 , оскільки його складено під тиском відповідача, яка застосовувала фізичне та психологічне насильство до своєї матері.
Як на підставу своїх обґрунтувань, позивачем надано відеозапис розмови ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з якого слідує, що дійсно ОСОБА_4 знала про існування заповіту, і розповідала про факти психологічного і фізичного насилля з боку дочки. Разом з тим, даний доказ не доводить спричинення такого насильства в момент складання заповіту. Більше того, із дати складання заповіту до смерті ОСОБА_4 пройшов майже рік. За цей час ОСОБА_4 не вжила заходів, щодо скасування спірного заповіту.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановив, що 22 липня 2021 року о 15 год. 40 хв. приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Ївженко Л.В. посвідчено заповіт за №№481, 482, згідно якого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в присутності двох свідків обраних нею особисто ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, розуміючи значення своїх дій, на випадок її смерті все належне їй майно заповіла ОСОБА_3 . У зв'язку із тим, що за станом здоров'я (слабкість рук) ОСОБА_4 не могла власноручно підписати заповіт, за її дорученням, в її та нотаріуса присутності, після схвалення заповідачем, заповіт прочитаний вголос та підписаний ОСОБА_6 , що у сукупності свідчить про дотримання приписів статей 1247,1253 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивачки про відсутність волевиявлення заповідача ОСОБА_4 на складання заповіту на користь доньки ОСОБА_3 , оскільки її твердження є голослівними, не підтвердженими належними та допустимими доказами.
Як на підставу для визнання оспорюваного заповіту недійсним, позивач покликалася на те, що свідок ОСОБА_7 , який був присутній під час посвідчення заповіту, був близьким родичам ОСОБА_4 .
Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 1253 ЦК України свідками не можуть бути, зокрема, члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом.
Відомості про свідків було внесено до тексту заповіту, та встановлено, що останні є дієздатними особами та не є членами сім'ї та близькими родичами спадкоємця за заповітом.
Разом з тим, доказів про те, що ОСОБА_7 був близьким родичем ОСОБА_4 , ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції позивачем не надано.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що тлумачення частини 2 статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК.
При складанні та посвідченні заповіту основним є переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.
Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіт недійним, не відповідає засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача, волевиявлення заповідача на спадкування його майна особою, зазначеною ним у заповіті.
За відсутності безумовного встановлення порушення вимог законодавства при посвідченні заповіту, скасовується вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача, та позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном, а у разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
«Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.»
Такі висновки висловлені Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №369/1913/17.
Оскільки позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами, що волевиявлення ОСОБА_4 щодо розпорядження належним їй майном на користь ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, за відсутності порушень при складанні та посвідченні оспорюваного позивачем заповіту, враховуючи принцип свободи заповіту як принцип спадкового права, необхідність поваги до волі заповідача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Ївженко Л.В. 22.07.2021 року за №№ 481,482.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Коркішко Олександра Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2024 року у - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2025 року.
Головуючий суддя : _______________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ___________________ С.Б. Бутенко _________ __________ О.І. Обідіна