Житомирський апеляційний суд
Справа №295/17810/23 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 68 Доповідач Павицька Т. М.
03 лютого 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Талько О.Б.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/17810/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради в особі Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г. в м. Житомирі,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним.
В обґрунтування позову зазначив, що він з ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 17 липня 2004 року. Вказує, що під час перебування у шлюбі у них народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 та з липня 2023 року перебуває на його повному утриманні. Стверджує, що з середини липня 2023 року відповідач залишила їх спільне, сімейне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 та переїхала проживати до іншого помешкання. Стверджує, що з того часу ОСОБА_2 проживала сама по собі, не цікавлячись життям доньки та не приділяючи взагалі уваги інтересам та потребам дитини. Вказує, що на початку вересня 2023 року відповідач виїхала з України в Норвегію, на лікування та фактично з 05 вересня 2023 року проживає за адресою: Норвегія, м. Мосс. Зазначає, що відсутність ОСОБА_2 в Україні, у зв'язку із її довготривалим лікуванням за межами України, вимушує його, з метою реалізації усіх прав законного представника його доньки, звернутися до суду з вимогою про визначення проживання дитини з ним. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що обставини, на які посилається позивач не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідачки станом на момент подання позову до суду. Зазначає, що факт порушення прав дитини не знайшло своє підтвердження під час розгляду судової справи в суді. Стверджує, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. У свою чергу, мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. Вважає, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Стверджує, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини. Зазначає, що оскільки донька позивача та відповідача проживає разом з позивачем, жодних заперечень щодо проживання доньки з позивачем з боку відповідачки не заявлено, позов є безпідставним, оскільки відсутній предмет позову.
Звертає увагу на те, що предметом позову не є позбавлення батьківських прав відповідачки, а визначення місце проживання спільної доньки, і обґрунтування позовних вимог на те, що відповідачка перебуває на лікуванні в іншій країні, і не має можливості проживати з дитиною, як підставу для позову є свідченням намагання позивачем створити штучно підставу для позову, що є ознакою недобросовісного користуванням правом на суд. Вказує, що допитані свідки в суді першої інстанції за клопотанням позивача, намагалися створити враження, що відповідачка перебуває під нібито психологічним впливом іншої особи, але жодних доказів наявності цих обставин матеріали судової справи не містять, що є додатковим свідченням відсутності всебічного та об'єктивного розгляду судової справи.
Зазначає, що суд першої інстанції керувався письмовим доказом, а саме рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 16.10.2024 №1668, яким затверджено висновок щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , проте вказаний доказ всупереч вимогам ч. 9 ст. 83, та 181 ЦПК України не був наданий органом опіки і піклування і відповідно відповідачка була позбавлена можливості ознайомитися з ним та надати свої заперечення. Вказує, що подання даного доказу до матеріалів судової справи не відображено в документах по провадженню №2/295/162/24 до справи №295/17810/23, а тому приєднання даного доказу до матеріалів судового провадження є суттєвим порушенням судом першої інстанції норм процесуального права. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки дитина проживає з позивачем і відповідно зупинення провадження по справі на час лікування відповідачки не порушує права дитини. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
06 січня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене із врахуванням найвищих інтересів дитини, із врахуванням думки самої дитини, із дотриманням балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в першу чергу в інтересах дитини. Вказує, що суд першої інстанції правильно і вірно застосував норми СК України, правильно встановив обставини справи й обґрунтовано задовольнив позов. Зазначає, що оскаржуване рішення є таким, що захищає інтереси дитини, якій відповідачка у справі не надає протягом більш як року реалізувати інтереси доньки, зокрема, не оформленням нотаріально посвідченої згоди на здійснення дитиною лікування, навчання і відпочинку за межами України. Вказує, що суд першої інстанції звернув увагу на факт існування між ним та відповідачкою напружених стосунків внаслідок залишення відповідачкою сім'ї в липні 2023 року і неналежного ставлення відповідачки до доньки та до нього. Зазначає, що доводи апеляційної скарги про відсутність між сторонами спору з приводу місця проживання дитини не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з батьком.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наведене підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17.05.2012.
Відповідно до медичної довідки від 31.01.2024 вбачається, що ОСОБА_2 є пацієнткою онкологічного відділення Калнесської лікарні. Пацієнтка проходить курс лікування метастатичного раку молочної залози і наразі заплановано щонайменше два роки лікування.
Відповідно до акту щодо підтвердження фактичного проживання №4 від 11.06.2024 ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 без матері ОСОБА_2 , яка за місцем реєстрації не проживає з 04.06.2023.
Актом обстеження умов проживання від 05 жовтня 2024 року підтверджено, що батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 створені належні умови для виховання та проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 16.10.2024 №1668 затверджено висновок щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .
За висновком виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає з батьком, який в змозі забезпечити доньку належними умовами проживання, виховання та розвитку.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я в якому вона проживає.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (пункт 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)).
Подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
З вказаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У справі, що переглядається встановлено, що дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком.
Саме у вказаному житловому приміщенні для дитини створенні відповідні умови для проживання, розвитку та відпочинку дитини, що підтверджується висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради від 16 жовтня 2024 року.
У свою чергу, ОСОБА_2 (відповідач по справі) проживає окремо, на день подання позову її місце проживання з дитиною не зареєстровано.
Відповідно до медичної довідки від 31.01.2024 вбачається, що ОСОБА_2 є пацієнткою онкологічного відділення Калнесської лікарні. Пацієнтка проходить курс лікування метастатичного раку молочної залози і наразі заплановано щонайменше два роки лікування.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про те, щоб дитина проживала з батьком. Сторонами по справі вказана обставина не заперечується.
Будь - яких заперечень щодо реєстрації місця проживання дитини разом із батьком, ОСОБА_2 не висловлювала і упродовж всього часу проживання дитини за зазначеною вище адресою та на час перебування даної справи в суді не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею, оскільки жодних доказів про це в матеріалах справи немає, як і немає доказів, які б підтверджували дії відповідачки та її бажання щодо зміни місця проживання дитини.
Таким чином, зі змісту позовної заяви, з апеляційної скарги та з інших матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком, мати не має перешкод у спілкуванні з донькою.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою ОСОБА_2 не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітньої доньки, яка проживає разом із батьком і знаходиться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку.
Окрім того, колегія суддів враховує особливості вказаної справи, а саме той факт, що як на час звернення до суду із вказаним позовом, так і на час ухвалення рішення по суті спору позивач у справі ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 , фактично проживають в одному житлі за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , мати дитини, яка проживає окремо, не ставить питання про визначення місця проживання дитини з нею, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком на час розгляду справи немає, оскільки дитина зареєстрована і фактично проживає з батьком і його право не оспорюється.
За змістом положень, зокрема, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 8, 18, 161 СК України, ст. ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред'явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір'ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).
На час пред'явлення позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, питання щодо проживання дитини з батьком між батьками дитини було врегульоване ними за взаємною згодою відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та не змінилися на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.
Будь-яких підстав вважати, що право батька дитини на визначення місця проживання доньки із ним не визнається, заперечується матір'ю дитини чи будь-ким наразі немає, докази про таке відсутні.
Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову.
Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, то рішення суду відповідно до ст. 376 ЦПК України першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню 1288,32 грн (із розрахунку 1073,60 х 150% х 0,8) судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1288,32 грн судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 04 лютого 2025 року.
Головуючий
Судді