cправа № 752/5850/21
провадження №: 2/752/210/25
22.01.2025 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс банк» про захист прав споживачів, -
У березні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір б/н від 17.07.2018. Позивачу нарахована заборгованість за вказаним договором, з якою позивач не згодна. Зазначає, що не отримувала від банку публічну пропозицію на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, що в сукупності із акцептом свідчило ю про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Тобто, позивач не була обізнана із запропонованими умовами та правилами банківських послуг. Крім того, у анкеті-заяві домовленості про сплату відсотків за користування кредитним коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Зауважила, що надання акцепту пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії не може бути договором приєднання; публічну пропозицію АТ «Альфа-Банк» на укладання договору на банківське обслуговування фізичних осіб та додаток № 4 до вказаної пропозиції «Кредитні карти фізичних осіб» не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позивачем, як позичальником, мають мінливий характер; наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є неможливість погодження ціни договору; не повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими.
Враховуючи викладене, позивач просить кредитний договір б/н від 17.07.2018, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій із застосуванням наслідків недійсності правочину; зобов'язати відповідача зробити перерахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 17.07.2018 з урахуванням визнання кредитного договору недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04.11.2021 року, у справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч.8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до довідки про причини повернення поштового відправлення, копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви разом з копіями доданих до неї документів, які направлялись за місцезнаходженням відповідача, повернулись до суду з відміткою про отримання.
У відповідності до ст.ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст. 178, ст. 181 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 17.07.2018 з боку Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» ОСОБА_1 було укладено договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
17.07.2018 з боку ПАТ «Альфа Банк» ОСОБА_1 було надано акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії.
11.11.2019 ОСОБА_1 запропонувала АТ «Альфа Банк» укласти Угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід?ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб (оферта/акцепт на укладання угоди про надання кредиту № 500823783).
Як вбачається з оферти/акцепту на укладання угоди про надання кредиту № 500823783 кредит просить надати для: повернення заборгованості за кредитним договором № 490989350 від 17.07.2018, розмір 8528,71 грн, процентна ставка 23,00% річних, тип ставки - фіксована, строк кредиту 24 місяці, дата повернення кредиту 12.11.2021.
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, а також інша відповідальність за порушення виконання зобов'язання, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.
Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Зі спірного кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при його укладанні.
Належних та допустимих доказів того, що сторонами в момент підписання даного кредитного договору було недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутній кредитний договір б/н від 17.07.2018, укладений між сторонами, тому суд позбавлений можливості проаналізувати умови вказаного договору.
Крім того, матеріали справи не містять жодного доказу того, що під час укладення оспорюваного правочину позивач звернулася до банку з приводу роз'яснення їй положень договору, які були незрозумілі або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, ураховуючи, що договір було укладено у 2018 році, а вимога про недійсність його умов в частині договору заявлена позивачем лише у 2021 році.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Таким чином для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійним в цілому.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та роз'яснення окремих положень договору, які їй були не зрозумілі, у договорі.
В ході розгляду справи судом встановлено, що спірний договір укладений між сторонами за їх взаємною згодою та відповідно до вимог чинного законодавства, та доказів зворотному матеріали справи не містять.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що позивач зверталася до банку з пропозиціями про внесення змін до умов договору, зокрема, можливості внесення змін та доповнень до даного договору, що свідчить про її згоду з умовами спірного договору.
Крім того, суд приймає до уваги те, що позивач на момент укладення договору в 2018 році не заявляла заперечень чи додаткових вимог щодо умов спірного договору, а з позовом про визнання його недійсним звернулася до суду лише в 2021 році.
Доводи позивача про те, що кредитний договір за своїм змістом суперечить положенням законодавства, судом до уваги не приймаються, оскільки, ґрунтуються виключно на довільному трактуванні позивачем положень ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» і умов кредитного договору та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи та умовами кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано акцепт пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту № 490989350 від 17.07.2018, який в форматі недоступному для читання.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс банк» про захист прав споживачів- відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя Ю.Ю. Мазур