Справа № 163/89/25
Провадження № 1-кп/163/108/25
31 січня 2025 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в рамках кримінального провадження № 62024000000000979 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, клопотання прокурора ОСОБА_3 про подовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт,
До початку підготовчого засідання прокурор подав письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке обґрунтував тим, що ОСОБА_4 як начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) та відповідно до ч.3 ст.18 КК України, є службовою особою, оскільки проходить службу на посаді, пов'язаній із виконанням організаційно-розпорядчих функцій, використовуючи своє службове становище, перебуваючи в період часу приблизно з 03 год 42 хв по 04 год 42 хв 24.06.2024 в пункті пропуску «Ягодин» за адресою: Волинська область, Ковельський район, с. Римачі, вул. Призалізнична, буд. 14, діючи за попередньою змовою групою осіб із особою, досудове розслідування щодо якої здійснюється в іншому кримінальному провадженні, використавши втрачений паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_7 , незаконно переправив ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , через державний кордон України - на виїзд з України без проходження прикордонного та інших видів контролю, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.332 КК України.
Метою продовження застосування запобіжного заходу прокурор зазначає наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вважає, що застосування більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання обвинуваченого під вартою, не в змозі запобігти зазначеним ризикам.
Захисники обвинуваченого ОСОБА_4 адвокати ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в підготовчому засіданні просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора та надали суду письмові заперечення і заявили клопотання про зміну їх клієнту запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію своїх захисників.
В письмових запереченнях адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили на відсутність підстав «розумної підозри» щодо причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки письмових доказів на підтвердження обставин, викладених в клопотанні про подовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор не надав. Крім цього, обґрунтування перелічених прокурором ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, є ідентичними як і під час першочергового звернення до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу так і його продовження. Вважають, що такі обставини не відповідають практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішення «Клішин проти України», що наявність кожного ризику повинне носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Мотивами застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в клопотанні зазначають, що обрання їх клієнту і подальше продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відбувалось формально, необґрунтовано та невмотивовано, оскільки ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України відсутні. В цей же час ОСОБА_4 має постійне місце проживання, дружину інваліда, двох дітей, не схильний до вживання алкогольних напоїв. Обставин, що обвинувачений планував чи мав намір переховуватись від сторони обвинувачення або суду не встановлено, як і відсутні дані про намір ОСОБА_4 незаконно впливати на свідків в цьому провадженні. Крім цього, захисники вказали, що визначена прокурором в клопотанні застава в розмірі 5 000 000 гривень є надто значною для ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.3 ст.314 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою обрати, змінити чи скасувати запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують, а також повинен з'ясувати чи зменшились раніше визначені ризики та чи не з'явились нові.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Положеннями ст.199 КПК України передбачено, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, враховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Як вбачається зі ст.194 КПК України, під час розгляду вказаного питання суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, визначені пунктами 1 - 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст.178, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризують особу обвинуваченого та визначені у пунктах 1 - 12 частини 1 вказаної статті.
Вирішуючи в даному випадку питання про можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує, що статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачені випадки коли особу може бути позбавлено свободи відповідно до процедури, встановленої законом, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (пункт «с»).
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Таким чином, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Згідно з вимогами ч.2 ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд, зобов'язаний встановити, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Харті проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
У свою чергу, обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні.
Матеріали кримінального провадження дають підстави вважати підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, обґрунтованою, а обставини здійснення ним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого судового розгляду, що не виключає можливості продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Частиною 2 ст.29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Так, з ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2024 року вбачається, що підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слугувала наявність ризиків, передбачених п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що він може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
В подальшому ухвалами слідчого судді цього ж суду від 28 серпня 2024 року, 02 жовтня 2024 року, 26 листопада 2024 року обвинуваченому, тоді підозрюваному ОСОБА_4 було продовжено строк тримання під вартою.
Востаннє ОСОБА_4 як підозрюваному строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було продовжено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року, яка ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року була скасована і постановлено нову ухвалу, в якій строк тримання під вартою ОСОБА_4 продовжено до 01 лютого 2025 року з визначенням застави в розмірі 5 000 000 гривень.
На думку суду з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 по цей час обставини, які стали підставою для обрання цього запобіжного заходу не змінились, а наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, в підготовчому судовому засіданні підтверджено з таких підстав.
Можливість ОСОБА_4 переховуватись від органів досудового розслідування та суду доводиться тим, що інкримінований злочин передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком до семи років і тяжкість такого покарання може спонукати обвинуваченого до втечі з місця проживання. Крім цього, ОСОБА_4 понад двадцяти років несе службу на різних посадах у Державній прикордонній службі України, в тому числі, і в пунктах пропуску через державний кордон України, і з врахуванням того, що він обвинувачується у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, вчиненому службовою особою з використанням службового становища за попередньою змовою групою осіб, вбачається ризик втечі обвинуваченого шляхом залишення меж території України.
Врахування цієї обставини відповідає практиці Європейського суду з прав людини при застосуванні ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення у справі «Ілійков проти Болгарії», де Суд визначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування; рішення у справі «Летельє проти Франції», де Суд визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, беручи до уваги те, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від суду.
Можливість ОСОБА_4 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні доводиться тим, що він обіймав керівну посаду в органах Державної прикордонної служби і з метою уникнення кримінальної відповідальності, може здійснювати вплив як на свідків, які були йому підлеглі, так і на інших свідків, яким відомі обставини вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення та показання яких мають значення для встановлення істини у справі шляхом їх підкупу або примушування до давання вигідних йому показань.
Крім цього, вірним є твердження прокурора, щодо, передбаченої КПК України процедури отримання показань свідків, а саме першочергово на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, в подальшому, після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку ст.225 КПК України. Слід зазначити, що кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 в суді перебуває на стадії підготовчого засідання.
Перешкоджання кримінальному провадженню в інший спосіб має бути підтверджене та доведене: які саме дії обвинуваченого прокурор оцінює як перешкоджання, а також в який саме спосіб обвинувачений таким діями реально заважає здійснювати досудове розслідування. Так само має бути доведена реальність замаху на вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження наявного.
Твердження прокурором в клопотанні, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується є необґрунтованими і достатніми доказами не підтверджується з огляду на таку оцінку обставин, як наявність в обвинуваченого постійного місця проживання, дружини інваліда, двох дітей, відсутність судимостей.
Таким чином, враховуючи зміст обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, запобігти ризикам втечі та незаконного впливу на свідків можливо лише утримуючи обвинуваченого під вартою.
Суд враховує доводи сторони захисту, однак вважає, що наразі вони не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 і застосування йому більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Крім цього, на переконання суду жоден більш м'який запобіжний захід на даній стадії процесу не може запобігти визначеним судом ризикам.
У зв'язку із цим у задоволенні клопотання захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт слід відмовити.
Отже, суд приходить до висновку, що строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 слід продовжити на 60 днів з можливістю внесення застави та покладенням на обвинуваченого певних обов'язків.
При визначенні розміру застави у якості альтернативного запобіжного заходу слідчий суддя також враховує, що сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Тобто, з одного боку розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд з урахуванням положень ст.ст.177,178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю злочину у вчиненні якого він обвинувачується. При цьому, необхідно мати на увазі, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникло бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, враховуючи обставини розслідуваного злочину, який інкримінується ОСОБА_4 , суд вважає, що розмір застави слід визначити у розмірі 900 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Такий розмір зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого, запобігти ризикам кримінального провадження та не являється непомірним для обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 194, 199, 314,315, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 31 березня 2025 року, включно.
В задоволенні клопотання захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт, - відмовити.
На підставі ч.5 ст.182, ч.3 ст.183 КПК України визначити ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 900 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 2 725 200 (два мільйона сімсот двадцять п'ять тисяч двісті) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному цією ухвалою, на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області №UA278201720355279002000002504 в ДКСУ міста Київ (МФО 820172, код ЄДРПОУ 26276277), та надати суду документ, що підтверджує таке внесення.
В разі внесення застави відповідно до ч.5 ст.194 КПК України покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки:
- з'являтись на виклик суду у попередньо визначений час, а в разі неможливості з'явитись через поважні причини - завчасно повідомити про це;
- не відлучатися з місця постійного проживання, в якому він мешкає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ;
- носити електронний засіб контролю.
В разі внесення застави строк дії цих обов'язків визначити до 31 березня 2025 року включно.
У випадку внесення застави та після проведення відповідної перевірки уповноважена службова особа установи попереднього ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого з-під варти, про що повідомити Любомльський районний суд Волинської області.
В такому випадку з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, і зобов'язаний виконувати покладені на нього цією ухвалою в порядку ч.5 ст.194 КПК України обов'язки.
Копію ухвали направити до ДУ «Луцький слідчий ізолятор»» та негайно вручити обвинуваченому, його захисникам та прокурору.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали буде проголошений о 16:00 годині 04 лютого 2025 року.
Головуючий: суддя ОСОБА_1