Номер провадження: 22-ц/813/1685/25
Справа № 496/3476/24
Головуючий у першій інстанції Пасечник М.Л.
Доповідач Кострицький В. В.
04.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Лозко Ю.П., Карташова О.Ю.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1
представник заявника - Богомолова Ірина Георгіївна
за участі заінтересованої особи - Вигодянська сільська рада Одеського району Одеської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Богомолової Ірини Георгіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2024 року, ухвалену у складі судді Пасечник М.Л., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вигодянська сільська рада Одеського району Одеської області, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,-
встановив:
Короткий зміст заяви.
Представник заявника - адвокат Богомолова І.Г., діюча в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утримані.
В обґрунтування поданої заяви зазначає, що у 2009 році уклав шлюб із ОСОБА_2 (далі - дружина, матір дити, яка змінила прізвище на ОСОБА_3 ). Під час перебування у шлюбі народилося двоє дітей - син та донька. Але сімейне життя надалі не склалося і дружина ініціювала розірвання шлюбу.
Рішенням Біляївського районного суду від 6 квітня 2020 року позовні вимоги задоволені і шлюб між подружжям ОСОБА_3 розірвано. Питання про місце проживання дітей не вирішено. Судове рішення набрало сили 06.05.2020 року.
На цей час подружжя проживали окремо один від одного; двоє дітей мешкали з батьком. В подальшому за вибором матері діти змінили місце проживання і стали жити разом з нею.
У жовтні 2022 року під час дії в Україні воєнного стану і наявної небезпеки для життя заявник на прохання ОСОБА_4 передав їй нотаріально завірену заяву про надання згоди на тимчасовий виїзд своїх дітей за кордон. У такий спосіб він виходив із якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
З цього часу ОСОБА_4 постійно мешкає за межами України з іншим чоловіком, який є батьком її малолітньої дитини.
Заявник залишився проживати за попередньою адресою, має постійну роботу, у шлюбі не перебуває.
Восени 2023 року син заявника ОСОБА_5 у віці 14 років за власним волевиявленням постійно мешкає з батьком, навчається у школі.
Заявник самостійно опікується сином, виховує і утримує матеріально, повністю забезпечує всі потреби, турбується про його моральний та духовний розвиток, дбає про здоров'я та навчання, відтак безумовно бере активну участь у його вихованні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вигодянська сільська рада Одеського району Одеської області про встановлення факту перебування фізичної особи на утримані. Заяву з додатками - повернуто заявнику.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, щоза змістом заяви ОСОБА_1 наданої до суду 30.05.2024 року про встановлення факту перебування на його утриманні дитини необхідно заявнику щоб звільнитись з військової служби, згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції Закону № 1614-VІІ від 25.07.2014 року, № 2122-ІХ від 15.03.2022 року.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 30.05.2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23.01.2019 року у справі №536/1039/17 (пункт 17)).
ОСОБА_1 знаходиться на військовому обліку, бажає отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що зумовлює необхідність встановити заявлений юридичний факт.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту перебування на утриманні дитини до 18 років не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України, вбачається спір про право, пов'язаний із доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації виходячи із мети вказаної заявником.
У силу вимог ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Отже, враховуючи вищенаведені норми суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі.
Роз'яснено заявнику його право подачі позову на загальних підставах.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник заявника звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі та направити судову справу до Біляївського районного суду Одеської області для подальшого розгляду по суті.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, несправедливою, необґрунтованою і не вмотивованою, внаслідок чого підлягає скасуванню невідкладно з посиланням на приписи національного та міжнародного законодавства.
Апелянт наводить докази перебування на утримання ОСОБА_1 його неповнолітнього сина.
Вказує, що зміст дій судді під час розгляду судової справи №496/3476\24 і текст підписаною ухвали свідчать про вчинення ним свідомого грубого порушення конституційних і конвенційних гарантій доступу до справедливого суду, внаслідок чого ОСОБА_1 завдано пряму реальну і істотну шкоду.
Представник заявника у своїй апеляційній скарзі наводить цитування ряду норм законодавства та Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Вважає, що дана категорія справ підлягає в порядку окремого провадження.
Щодо явки сторін.
В судове засідання з'явилась представник апелянта, пояснила що заявник мобілізований до складу ЗСУ, вважає за можливе слухати справу без його участі.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Переглядаючи вказану ухвалу суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказав, що від встановлення вказаного факту залежить отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У своїй заяві ОСОБА_1 вказує, що на цей час подружжя проживали окремо один від одного, двоє дітей мешкали з батьком. В подальшому за вибором матері діти змінили місце проживання і стали жити разом з матір'ю.
У жовтні 2022 року під час дії в Україні воєнного стану і наявної небезпеки для життя заявник на прохання ОСОБА_4 передав їй нотаріально завірену заяву про надання згоди на тимчасовий виїзд своїх дітей за кордон. У такий спосіб він виходив із якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
З цього часу ОСОБА_4 постійно мешкає за межами України з іншим чоловіком, який є батьком її малолітньої дитини. Заявник залишився проживати за попередньою адресою, має постійну роботу, у шлюбі не перебуває.
Восени 2023 року син заявника ОСОБА_5 у віці 14 років за власним волевиявленням постійно мешкає з батьком, навчається у школі.
З пояснень заявника вбачається, що він самостійно опікується сином, виховує і утримує матеріально, повністю забезпечує всі потреби, турбується про його моральний та духовний розвиток, дбає про здоров'я та навчання, відтак безумовно бере активну участь у його вихованні.
Матір дитини з листопада 2023 року не бере участі у житті дитини, оскільки отримала тимчасовий захист за кордоном країни, виховує інших двох малолітніх дітей.
Спір між батьками з приводу місця проживання старшої дитини - сина відсутній.
Проте апеляційний суд зазначає наступне.
Доводи апеляційної скарги, що зміст дій судді під час розгляду судової справи №496/3476\24 і текст підписаною ухвали свідчать про вчинення ним свідомого грубого порушення конституційних і конвенційних гарантій доступу до справедливого суду, внаслідок чого ОСОБА_1 завдано пряму реальну і істотну шкоду, апеляційний суд віхиляє, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята сттатті 19 СК України).
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрунтованими.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у відкритті провадження.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року (справа № 201/5972/22).
Вказане у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковим для врахування судом при виборі і застосування відповідної норми права до спірних правовідносин.
Наведене у своїй сукупності свідчить про те, що викладені в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм процесуального права є помилковими та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Богомолової Ірини Георгіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 04 лютого 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов