Номер провадження: 22-ц/813/3225/25
Справа № 522/9675/24
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Сегеда С. М.
04.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Комлевої О.С.,
Сєвєрової Є.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єлісєєва Дмитра Олексійовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2024 року, ухваленого під головуванням судді Свяченої Ю.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину,
встановив:
19.06.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину у розмірі 1/4 від усіх доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що сторони у період з 02.02.2020 року по 25.05.2023 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
У подружжя народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Неповнолітні діти проживають разом із матір'ю.
Посилаючись на те, що діючим законодавством передбачено право дружини на утримання батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, а також виходячи з того, що відповідач може надати їй матеріальну допомогу, позивачка просила її вимоги задовольнити.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.11.2024 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на утримання дружини ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб щомісячно, починаючи стягнення з 19.06.2024 року по 13.02.2027 року (а.с.84-86).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Єлісєєв Д.О. ставить питання про зміну рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.11.2024 року та стягнення з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менш 50% прожиткового мінімуму, щомісячно, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Крім того, представник апелянта просить стягнути судові витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 4 000,00 грн. та у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн. (а.с.92-94).
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Стефанюк М.М. просить рішення суду від 11.11.2024 року залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.114-116).
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 04.02.2025 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).
Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, а саме: 04.02.2025 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.12.2024 року (а.с.107), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.108-110).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 50% для працездатних осіб, суд першої інстанції виходив із матеріального стану відповідача, а також із наявності на виконанні у Приморському ВДВС м. Одеси судового наказу про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання двох дітей у сукупному розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, а із також участі відповідача, у тому числі фінансової, у розвитку дітей (а.с.84-86).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 02.02.2020 року по 25.05.2023 року перебували у зареєстрованому шлюбу.
У подружжя народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7-8).
Діти проживають разом із матір'ю.
На підставі судового наказу № 522/9692/24, виданого Приморським районним судом м. Одеси від 21.06.2024 року, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягуються аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно (а.с.62).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у разі стягнення з відповідача на користь позивача додатково 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) у вигляді аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років сукупний розмір відрахувань відповідача становитиме 7/12 від доходу, що перевищить максимально допустимий розмір утримання, визначений ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач є військовослужбовцем та на даний час перебуває у зоні бойових дій, потребує значних видатків, в тому числі, для забезпечення повноцінного харчування, обладнання, зв'язку, тощо.
Право на аліменти у дружини може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині-матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред'явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 712/4702/19.
Таким чином, враховуючи, що з відповідача на підставі судового наказу стягуються аліменти у розмірі 1/3 з усіх видів заробітку (доходу) на утримання неповнолітніх дітей, а також враховуючи особу відповідача та його матеріальний стан, суд першої інстанції прийшов до справедливого висновку щодо стягнення з відповідача на користь дружини до досягнення їх спільної дитини трирічного віку у розмірі 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув аліменти у твердій грошовій сумі, є безпідставними.
Так, як вбачається із прохальної частини позовної заяви, представник ОСОБА_1 - адвокат Єлісєєв Д.О. просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти на дружину-матір у розмірі 1/4 частини заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто не у твердій грошовій сумі (а.с.1-3).
Судом першої інстанції було ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в межах заявлених позовних вимог і також не у твердій грошовій сумі (а.с.83-86).
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Крім того, під час розгляду справи, судом першої інстанції не було вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.
За правилами ч. ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви позивачка мала сплатити судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Разом з тим, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору.
Таким чином, враховуючи, що позовна заява була задоволена частково, на 50%, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 х 50% = 605,60), як того вимагає ст. 141 ЦПК України.
Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 в позовній заяві також просила стягнути з відповідача інші судові витрати.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
В матеріалах справи міститься договір № 46/2 від 05.06.2024 року про надання правової допомоги, укладений між адвокатським об'єднанням «Правда», в особі адвоката Єлісєєва Д.О. та ОСОБА_1 . Згідно п. 1 додаткової угоди № 1 від 05.06.2024 року до договору № 46/2 клієнт оплачує адвокатському об'єднанню гонорар у сумі 4 000,00 грн. за надання правової допомоги. Відповідно п. 2 додаткової угоди клієнт оплачує адвокатському об'єднанню відповідно до п. 2.2.6 договору інші додаткові витрати, пов'язанні із виконанням завдання-доручення та не входять до складу гонорару. У п. 3. Додаткової угоди вказано, що клієнт оплачує адвокатському об'єднанню гонорар у сумі 1 500,00 грн. за участь адвоката у кожному судовому засіданні згідно п.1.1. договору (а.с.11-14).
Відповідно Акту виконаних робіт з надання правничої допомоги від 07.06.2024 року, адвокатом Єлісєєвим Д.О. ОСОБА_1 були наданні наступні юридичні послуги:
-первісна консультація;
-аналіз судової практики;
-моніторинг офіційних реєстрів судової влади України;
-формування правової позиції по справі;
-підготовка позовної заяви стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років;
-правовий аналіз отриманих документів та повідомлень;
-консультація клієнта з питання роботи по справі (а.с.15).
Тобто зазначені обставини свідчать про те, що вказані витрати позивачки ОСОБА_1 були фактичними і неминучими, а тому вони підлягають відшкодуванню, шляхом стягнення грошових коштів з відповідача на користь позивачки пропорційно від задоволених позовних вимог.
Як вже зазначалось вище, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, на 50%, а тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2 000,00 грн.
Враховуючи, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відсутні підстави щодо стягнення з відповідача на користь позивача-апелянта у справі витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єлісєєва Дмитра Олексійовича залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати з правничої допомоги у суді першої інстанції у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
О.С. Комлева
Є.С. Сєвєрова