04.02.25
22-ц/812/165/25
Провадження № 22-ц/812/165/25 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
04 лютого 2025 року м. Миколаїв Справа № 490/1193/22
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворська Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
його представника - ОСОБА_2 ,
відповідачки - ОСОБА_3 ,
її представника - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_2 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2024 року, повний текст якого складено 25 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А. в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
16 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Позов обґрунтовував тим, що починаючи з червня 2008 року він почав зустрічатися з ОСОБА_3 , з якою склалися гарні стосунки та вони вирішили проживати разом. З того часу і до 29 грудня 2021 року вони проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
Спочатку сторони проживали у однокімнатній квартирі позивача у смт. Ольшанське Миколаївського району, а потім вони придбали 1/3 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , де вони також мешкали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були поєднані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою йому необхідне для оформлення поділу спільно набутого майна подружжя.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу з 28 травня 2019 року по 29 грудня 2021 року.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 910/14144/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 щодо неможливості розгляду судом самостійно в окремому позовному провадженні вимоги, яка не супроводжує спір про право, а стосується виключно встановлення юридичного факту, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 отримувала всю інформацію щодо дат судових засідань.
Матеріали справи містять докази належного та завчасного повідомлення ОСОБА_3 про день і час судових засідань.
Таким чином поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 травня 2023 року, ухвалою суду від 20 червня 2024 року є неправомірним.
При ухваленні заочного рішення від 31 травня 2023 року Центральним районним судом м. Миколаєва було встановлено тривалість спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Про якісь стосунки відповідачки з іншим чоловіком нікому відомо не було.
Показання свідків з боку відповідачки підлягають сумніву через їх зацікавленість та необ'єктивність, а свідки з боку позивача підтвердили свої свідчення, які раніше надавали суду по суті позову ще у 2022 році.
Всі вищезазначені факти були залишені судом першої інстанції без оцінки.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідачки не надходило.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено,що ОСОБА_1 з 10 липня 2013 року по 12 квітня 2017 року був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , а з 04 жовтня 2017 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно довідки виконкому Ольшанської селищної ради від 02 квітня 2019 року та від 17 січня 2022 року ОСОБА_3 була знята 12 квітня 2017 року з реєстрації АДРЕСА_2 , була зареєстрована та фактично проживала за цією адресою з 10 грудня 2013 року.
27 квітня 2017 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , продав однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Як слідує зі змісту вказаного договору, на відчуження квартири надавала згоду колишня дружина ОСОБА_1 , - ОСОБА_5
19 вересня 2017 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав 1/3 частину житлового будинку з усіма господарськими й побутовими спорудами та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Як слідує зі змісту вказаного договору, позивач придбав вказану нерухомість на умовах спільної часткової власності з ОСОБА_6 (власник 2/3 часток), який є сином відповідачки.
З того часу і до листопада 2021 року, коли відповідачка останній раз приїздила в Україну (не рахуючи відвідувань вже після звернення до суду з цим позовом), ОСОБА_3 , проживала протягом свого перебування у вказаному будинку.
Вказані обставини не заперечувалися відповідачкою.
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 розірвав шлюб з ОСОБА_5 - 26 липня 2016 року .
Свідоцтвом про розірвання шлюбу підтверджено, що ОСОБА_3 , розірвала шлюб з ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до відповіді відділу ДРАЦС у м. Миколаєві, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, відсутній актовий запис про шлюб, складений на громадянку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 2013 по 2021 рік.
Як не заперечують обидві сторони, приблизно з 2011-2012 року ОСОБА_3 , постійно працювала в Італії, приїздила до Миколаєва раз на рік приблизно на місяць.
Наприкінці 2020 року ОСОБА_3 придбала (через представника за довіреністю від 20 липня 2020 року ОСОБА_8 ) квартиру в АДРЕСА_3 . Ці обставини сторонами не заперечувались.
Як стверджує позивач - вказану квартиру вони купили за спільні кошти, але з метою, щоб її здавати та таким чином у відповідачки буде самостійний дохід, коли вона повернеться в Україну, адже в неї відсутній необхідний стаж для отримання пенсії.
Як стверджує відповідачка - вказану квартиру вона купила за особисті кошти для того, щоб мати власне житло, коли вона повернеться в Україну, а поки що вона мала намір її здавати у найм, щоб мати змогу скоріше повернути борг, який вона взяла у свого роботодавця в Італії саме на придбання цієї квартири.
Також позивачем надано численні спільні фото з відповідачкою з 2014 по 2021 рік, як на спільному відпочинку, так і вдома.
При цьому відповідачка не заперечувала, що приїжджала в липні 2020 року та в липні 2021 року та зупинялася в будинку її сина, де проживав на той час і позивач, але стосунків у неї з ним у той час вже не було, більш того, в неї був вже інший чоловік.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
Отже, справи про встановлення фактів розглядаються за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за умов, якщо факти, які підлягають встановленню, мають юридичний характер, тобто відповідно до закону викликають юридичні наслідки - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 305/279/16-ц).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц зазначено, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не може розглядатися в позовному провадженні окремо від вирішення спору про поділ спільного сумісного майна.
Способом захисту цивільних прав та інтересів щодо спільного сумісного майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі є саме вимога про поділ спільного сумісного майна.
Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Встановлення цього факту позивач обґрунтував необхідністю поділу спільно набутого майна подружжя, а тому суд першої інстанції правильно зазначив, що така обставина як факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у разі пред'явлення позову про поділ спільного сумісного майна встановлюється під час розгляду такого позову в мотивувальній частині судового рішення. Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги,з урахуванням меж апеляційного перегляду, правильних висновків не спростовують, а зводяться до незгоди позивача з неправильним скасуванням заочного рішення, ухваленого у цій справі, та відсутністю оцінки наданих доказів по суті факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, проте у задоволенні позовних вимог відмолено з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу. При цьому треба зазначити, що норми цивільно-процесуального законодавства не передбачають оскарження та правові наслідки такого оскарження щодо поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а тому такі доводи скарги не можуть бути взяті до уваги.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено, зокрема, й витрати на професійну правничу допомогу (частина 1, 3 статті 133 ЦПК України).
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для розподілу судового збору, сплаченого ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги, відсутні.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 04 лютого 2025 року