04.02.25
22-ц/812/262/25
Провадження №22-ц/812/262/25
Іменем України
04 лютого 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Ямкової О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №490/8897/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Єновою Лілією Миколаївною, на рішення, яке постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Черенкової Наталії Петрівни у приміщенні цього суду 27 листопада 2024 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , про припинення стягнення аліментів з батька, стягнення аліментів на утримання дитини,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , про припинення стягнення аліментів з батька, стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов мотивовано тим, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва у справі № 490/9351/16-ц від 17 січня 2017 року зменшено розмір аліментів, що стягуються на підставі рішення того ж суду від 05 жовтня 2011 року по цивільній справі № 2-3964/11 на користь ОСОБА_4 , з ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 з розміру 30% на 1/4 частини від усіх видів заробітку і доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця. Аліменти на сина за рішенням суду позивач сплачує вчасно, заборгованості не має. Кошти автоматично відраховуються з його доходу з карткового рахунку. Проте з 14 листопада 2020 року його син ОСОБА_5 переїхав з усіма своїми речами на постійне проживання до нього, а саме - до квартири АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_2 вигнала сина з квартири АДРЕСА_2 , в якій вони спільно проживали з 2011 року, забрала в нього ключі, а саму квартиру почала здавати третім особам. Сама ж ОСОБА_2 переїхала проживати до селища Посад-Покровське Херсонської області та не бажає забирати сина до себе, що підтверджується такими її діями як залишення дитини напризволяще, без даху над головою та матеріальних засобів для існування. Кошти, які вона отримувала від позивача в якості аліментів, дитині не надавала, а використовувала їх для власних потреб. За такого позивач вважав, що оскільки син вже проживає з ним і повертатися до матері та проживати з нею та іншим її чоловіком в іншому місті наміру не має, то стягнення аліментів з нього за рішенням суду повинно бути припинено.
Посилаючись на викладене, позивач просив: зупинити виконання судового рішення Центрального суду міста Миколаєва від 17 січня 2017 року щодо стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 до ухвалення рішення по справі; припинити стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку і доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 14 листопада 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
У відзиві на позовну заяву відповідачка просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. ОСОБА_2 зазначала, що їхньому синові ОСОБА_6 майже 18 років, він є студентом ОСОБА_7 політехнічного коледжу, навчається на денній формі навчання. Учбовий заклад знаходиться в місті Миколаєві. 14 листопада 2020 року він за власним бажанням та з її дозволу переїхав проживати до її квартири по АДРЕСА_3 . У зв'язку з карантинними заходами в України через проблеми із заміським та міським транспортом йому було важко доставатись до місця навчання, що розташоване у м. Миколаєві. Відповідачка вказує, що вона його повністю забезпечувала, давала грошові кошти. У них були довірливі відносини. Грошима син розпоряджався самостійно, це йому дуже подобалось. Ці гроші відповідачка брала в кредит, бо були відсутні аліменти від батька на утримання сина. Окрім цього вона надавала ще сину продукти. Також ОСОБА_2 вказувала, що докази, подані позивачем, є недостовірними та не можуть бути прийняті судом як належні. Крім того, відповідачка вважає, що в разі задоволення позову, отримувачем аліментів може бути тільки син ОСОБА_5 . Вважає розгляд таких позовних вимог є передчасним, так як позивач спершу мав звернутися до Служби у справах дітей Миколаївської міської ради або до суду з вимогою про визначення місця проживання дитини з батьком. До теперішнього часу за домовленістю між нею та позивачем місцем проживання їх сина ОСОБА_6 є проживання сина з матір'ю і на сьогодні їх син ОСОБА_5 проживає в належній відповідачці на праві часткової власності квартирі.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 червня 2021 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Службу у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Ухвалено вважати припиненими правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку і доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва №490/9351/16-ц від 17 січня 2017 р., починаючи з 14 листопада 2020 р.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. та на користь держави - 370 грн. 40 коп.
Рішення в частині позовних вимог про припинення стягнення аліментів з позивача суд мотивував тим, що докази, які містяться в матеріалах справи, свідчать про те, що відповідачка змінила місце свого проживання та, як наслідок, син став проживати з позивачем (батьком), що є істотною обставиною, яка припиняє обов'язок сплачувати аліменти на користь відповідачки на утримання дитини з боку позивача, а тому ОСОБА_1 є таким що підлягає звільненню від сплати аліментів на утриманні ОСОБА_3 з 14 листопада 2020 року.
Суд відхилив доводи відповідачки про те, що спочатку необхідно визначити місце проживання дитини за вимогами одного з батьків з посиланням на те, що такого спору на час вирішення по суті позовних вимог між сторонами у справі не існувало, а у відповідності до статті 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Щодо вимог про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суд виходив з вимог статей 152, 179 СК України, врахував, що ОСОБА_3 досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , з позовом про стягнення з батьків аліментів на своє утримання, які, в свою чергу не можуть досягнути згоди щодо стягнення аліментів на дитину, не звертався, хоча має право на самостійне одержання і розпорядження аліментами від батьків, а тому вважав, що вимоги про стягнення аліментів на неповнолітню дитину не відповідають способу захисту порушеного права на момент ухвалення рішення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Єнова Л.М. вказує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення аліментів є незаконним та необґрунтованим, вважає, що суд неповно з'ясував всі обставин, що мають значення для справи, не дав оцінки доказам, зокрема, поясненням свідків, тому просить його скасувати у цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовну вимогу щодо стягнення на користь позивача з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина у розмірі частини від усіх видів заробітку і доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 14 листопада 2020 року і до досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку представника ОСОБА_8 , під час розгляду справи суддя відносився до позивача упереджено, не під звукозапис у бесідах наполягала відмовитися від позовних вимог та забрати позов, мотивуючи тим, що син ОСОБА_5 вже став повнолітнім і нехай сам звертається до суду та стягує аліменти з матері, тоді як позов до суду поданий, коли дитині ще не виповнилося 18 років. Проте, суд безпідставно затягував розгляд справи і синові вже в процесі слухання справи виповнилося 18 років, тому ним і було зазначено певний термін стягнення аліментів. Син же, як схоче, може самостійно звернутися до суду та стягувати кошти на своє утримання зі своєї матері. Позивач вважає, що суд безпідставно відмовив йому у задоволенні другої позовної вимоги, оскільки, по-перше, обидві вимоги тісно пов'язані між собою, задоволення першої вимоги без задоволення іншої є нелогічним. По-друге, якщо взяти в сукупності всі письмові докази та пояснення свідків, і те, і інше підтверджувало, що на момент подання позову неповнолітній ОСОБА_3 проживав з батьком та тільки ним утримувався, а відповідачка займалася влаштуванням власного життя в іншій позаміській місцевості та не брала жодної спільної участі у вихованні та утриманні сина. Крім того, судом було чітко встановлено, а відповідач не заперечувала, що син ОСОБА_5 проживає з батьком з вказаної дати і вона кошти інколи на його утримання переводить йому в тому розмірі, в якому отримує з виконавчої служби за виконавчим провадженням по стягненню аліментів з його батька. Відмовляючи в частині позовних вимог, суд не мотивував свою відмову в цій частині, порушив «розумні строки» розгляду справи та не застосував заходів, щоб уникнути ситуації, коли дитина вже стане повнолітньою в процесі розгляду судової справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та відсутність підстав для задоволення позову про стягнення аліментів.
Справа розглядається без повідомлення учасників відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України.
З урахуванням положень частини 1 статті 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції переглядається в частині вирішення вимог про стягнення аліментів.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону в оскаржуваній частині.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 жовтня 2011 року в цивільній справі №2-3964/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів встановлено, що сторони перебували у шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних відносин діти залишились на утриманні ОСОБА_2 . Цим же рішенням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуті аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у розмірі 30% від усіх видів доходу, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 09 серпня 2011 року до повноліття дітей.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 лютого 2016 року у справі №490/5743/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року, припинено стягнення аліментів з позивача на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_10 з тих підстав, що остання з 29 грудня 2013 року проживає із батьком.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 січня 2017 року у справі № 490/9351/16-ц зменшено розмір аліментів, що стягуються на підставі рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 жовтня 2011 року по цивільній справі № 2-3964/11 на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 з 30% на 1/4 частини від усіх видів заробітку і доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку щомісяця.
Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку і доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи 21 липня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. Відкликано виконавчий лист № 2-3964/11, виданий 13 жовтня 2011 року Центральним районним судом міста Миколаєва .
17 листопада 2020 року ОСОБА_3 подав заяву начальнику Служби у справах неповнолітніх дітей Адміністрації Центрального району міста Миколаєва Бакаловій Н.В., в якій просив зафіксувати факт його проживання з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_4 .
Згідно акту обстеження умов проживання, складеного 01 грудня 2020 року завідувачем сектору захисту прав, свобод і законних інтересів дітей ОСОБА_11 та головним спеціалістом ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_4 проживають ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 . Членами комісії вказано, що ОСОБА_5 стверджує, що мати вигнала його з квартири АДРЕСА_2 , і він зі своїми речами проживає у батька з 14 листопада 2020 року.
Факт проживання ОСОБА_6 з батьком підтверджується також довідкою №1/12 від 07 грудня 2020 року управителя ОСББ «Північ-2» та актом проживання, складеним та завіреним 26 листопада 2020 року сусідами ОСОБА_1 та управителем ОСББ «Північ-2».
Як вбачається з листа Центрального ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса) від 16 березня 2021 року №15961, у виконавчому провадженні №30437958 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_13 за період з 01 вересня 2020 року по березень 2021 року були нараховані та виплачені наступні суми коштів:
- вересень 2020 року - 428,00 грн. (09.09.2020) та 579,5 грн. (22.09.2020)
- жовтень/листопад 2020 року - 0,00 грн.;
- грудень 2020 року 884,50 грн. (15.12.2020) 28,50 грн. (22.12.2020) та 856,00 грн. (10.12.2020);
- січень 2021 року 884,50 грн. (19.01.2021) та 884,50 грн. (28.01.2021);
- лютий 2021 року 884,50 грн. (05.02.2021) та 884,50 грн. (23.02.2021)
- березень 2021 року - 582,10 грн. (09.03.2021).
Згідно розрахунків державних виконавців станом на 01 жовтня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 складала 1230,00 грн., станом на 01 серпня 2017 року - 2157,39 грн.
Розмір заборгованості по сплаті аліментів станом на травень 2021 року складав 357 грн., що підтверджується розрахунком головного державного виконавця Дідик К.А.
09 лютого 2022 року Центральним ВДВС у місті Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса) надано відповідь ОСОБА_1 на його звернення, в якій вказано, що за період з 14 листопада 2020 року по 20 листопада 2021 року в рахунок сплати на користь ОСОБА_2 за виконавчим провадження №30437958 ним було сплачено: грудень 2020 року - 1769,00 грн.; січень 2021 року - 1769,00 грн.; лютий 2021 року - 1769,00 грн.; березень 2021 року - 1466,60 грн.; квітень 2021 року - 530,70 грн.; травень 2021 року - 2299,70 грн.; червень 2021 року - 1046,18 грн.; липень 2021 року - 1483,20 грн.; серпень 2021 року - 1483,20 грн.; вересень 2021 року - 1680,00 грн.; жовтень 2021 року - 1680,00 грн.; листопад 2021 року - 1429,03 грн.
Згідно довідки про відрахування аліментів з пенсійної виплати ОСОБА_1 , виданої 19 серпня 2022 року ГУ ПФУ в Миколаївській області, за період грудень 2020 року - серпень 2022 року за ВП №30437958 по стягненню аліментів на утримання сина ОСОБА_6 утримано борг у сумі 1390,80 грн. Борг по аліментам станом на 01 вересня 2022 року відсутній.
ОСОБА_3 в суді першої інстанції пояснив, що з 14 листопада 2020 року проживає з батьком, тому що мати його вигнала з квартири, у зв'язку з тим, що їй потрібно здавати житло в оренду, сама проживала з новим чоловіком в селі. Кошти на його утримання мати не давала, а давала тільки ті кошти, які батько перераховував. Бажання спілкуватися з матір'ю відсутнє. При цьому, пояснив, що йому відомо, про можливість стягнення аліментів з матері на його користь, але такого позову не подав, оскільки не мав у цьому потреби.
Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС Ткаченко М.П., встановлено фактичне та повне виконання рішення суду щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 на користь ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ), відсутність заборгованості та виконавче провадження закрито.
Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенції про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 18 Конвенції про права дитини передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно частини 2 статті 27 Конвенції про права дитини батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти та готувати її до самостійного життя.
Відповідно статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За такого вирішальним при розгляді спорів про стягнення аліментів на утримання дитини є встановлення, з ким проживає дитина, а також наявність(відсутність) домовленості між цією особою та іншим з батьків щодо розміру та способу надання утримання на дитину.
При визначенні розміру аліментів згідно статті 182 СК України суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина 2 статті 182 СК України).
Відповідно до статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
З урахуванням частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Наведені норми права дають підстави для висновку, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і розмір такого утримання має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. У разі невиконання одним із батьків такого обов'язку спір щодо аліментів вирішується судом за позовом того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Сторони мають обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини 3 та 4 статті77 ЦПК України).
Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення стягнення з нього аліментів, встановив на підставі наданих сторонами доказів, що неповнолітній син сторін ОСОБА_3 з 14 листопада 2024 року та на день ухвалення судом рішення проживає зі своїм батьком - позивачем, який його утримує, а між сторони існує спір щодо способу та розміру утримання дитини. Такі обставини учасниками провадження не спростовуються.
З урахуванням наведених положень закону встановлення факту проживання дитини з батьком, перебування сина на утриманні останнього є достатньою правовою підставою для стягнення аліментів на утримання сина сторін з відповідачки на користь позивача.
За такого колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги, відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позовних вимог про стягнення аліментів.
Щодо розміру аліментів, які слід стягнути з відповідачки, апеляційний суд не вбачає підстав не погоджуватись із розміром аліментів, які просить стягнути позивач, - 1/4 частина усіх видів доходів відповідачки, оскільки такий розмір відповідає інтересам дитини, на утримання якої вони стягуються, а будь-яких доказів наявності на утриманні платника інших осіб матеріали справи не містять. Мінімальний розмір стягнутих аліментів слід встановити, виходячи з положень частини 2 статті 182 СК України - на рівні 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а час, з якого присуджені аліменти - на підставі вимог частини 1 статті 191 СК України - від дня пред'явлення позову, яким є 10 грудня 2020 року.
Такий висновок відповідає вимогам сімейного законодавства щодо обов'язку батьків утримувати дитину.
Апеляційний суд не погоджується із судом першої інстанції, який, відмовляючи у стягненні аліментів, послався на досягнення сином сторін ОСОБА_3 , на утримання якого стягуються, на день ухвалення рішення повноліття, оскільки законом не передбачено такої підстави відмови у позові, який є доведеним у цій справі. До того ж позов батьком дитини було пред'явлено до суду майже за рік до досягнення ним 18 років, тоді як ухвалення рішення через чотири роки після звернення до суду у цій справі відбулося не через поведінку учасників провадження, а внаслідок неналежної процесуальної організації розгляду справи судом.
Не є підставою для відмови у позові позивачу - батьку дитини й факт наявності у сина права самостійно звернутися до суду із позовом, на що також послався суд, відмовивши у позові. Так, законодавчо передбачене право дитини самостійно подати позов про стягнення аліментів не виключає право одного з батьків, з ким проживає дитина, вирішити спір з іншим із батьків про стягнення аліментів в суді. Оскільки син сторін не скористався своїм правом на звернення до суду, його батько на відповідній правовій підстави заявив відповідний позов.
Оскільки рішення суду в частині стягнення аліментів ухвалено судом першої інстанції ухвалено всупереч положенням сімейного права, які регулюють спірні правовідносини, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підстави для його скасування в частині відмови у стягненні аліментів та ухваленні нового судового рішення про задоволення таких позовних вимог.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).
Порядок та розміри справляння судового збору, підстави звільнення від його сплати визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Оскільки рішення суду скасовані, новим судовим рішенням позовні вимоги про стягнення аліментів задоволені, а позивач звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення аліментів за пунктом 3 статті 5 Закону № 3674-VI, тому не сплачував судовий збір за ці вимоги в судах першої та апеляційної інстанцій, слід провести розподіл судових витрат наступним чином.
Частиною 1 статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно підпунктами 1, 6 частини 2 статті 4 цього ж Закону за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання апеляційної скарги - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
З урахуванням викладених вимог закону на час звернення ОСОБА_1 з позовом (10 грудня 2020 року) розмір судового збору за подання позовної заяви становив 840 грн. 80 коп., а за подання апеляційної скарги 1261 грн. 20 коп. З огляду на результати апеляційного перегляду справи наявні підстави для перерозподілу судових витрат, які у цій справі покладаються на відповідачку, а саме з неї в дохід держави слід стягнути всього 2102 грн. (840 грн. 80 коп. + 1261 грн. 20 коп.).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Єновою Лілією Миколаївною, задовольнити.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2024 року в частині відмови у стягненні аліментів на дитину скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку і доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 10 грудня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в дохід держави 2102 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Т.Б. Кушнірова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови суду складений 04 лютого 2025 року