Справа № 650/4364/24
провадження № 2/650/411/25
03 лютого 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - судді Сікори О.О.,
за участю секретаря - Завістовської Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ», про стягнення заборгованості з орендної плати за землю та розірвання договору оренди,
Позивачем подано позовну заяву до Великоолександрівського районного суду Херсонської області з наступними позовними вимогами: розірвати договір оренди землі від 12.01.2015, додаткову угоду від 01.01.2018, кадастровий номер 6520683600:02:026:0035, площею 9,6722 га, укладені між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт» (код ЄДРПОУ 41101589, місцезнаходження: 74360, Херсонська обл., Бериславський район, с. Новорайськ, вул. Промислова, 3) на користь ОСОБА_1 плату за оренду земельної ділянки за 2022 рік у розмірі 19 454,00 гривень.
В обґрунтування позову позивач зазначила такі доводи та обґрунтування.
Позивач є власником земельної ділянки площею 9,670 га, кадастровий номер 6520683600:02:026:0035, розташованої на території Максимо-Горьківської сільської ради Бериславського району Херсонської області.
Згідно з договором оренди землі, укладеним 12.01.2015 між позивачем та приватним підприємством «ЮТС-Агропродукт Плюс», а також актом прийому-передачі об'єкта оренди, земельна ділянка була передана в оренду відповідачу. Право оренди було зареєстровано в Державному реєстрі 31.01.2015.
За умовами договору, відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату щорічно, у період з 1 серпня до 31 грудня, у розмірі 5855,23 грн.
01.01.2018 було укладено додаткову угоду, за якою орендарем стало товариство з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт». Площа земельної ділянки залишилася незмінною.
Згідно з додатковою угодою, орендна плата мала сплачуватися у розмірі 6,65% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовій формі. На дату укладення угоди ця оцінка становила 292542,16 грн., а розмір орендної плати - 19454,05 грн.
До кінця 2021 року орендна плата надходила вчасно. Починаючи з 2022 року, відповідач припинив її сплачувати.
Умовами договору було передбачено, що після припинення його дії орендар повинен повернути земельну ділянку за актом повернення у тому стані, в якому її було передано.
Позивач неодноразово зверталася до відповідача, як усно, так і письмово, з вимогою сплатити заборгованість та підписати акт повернення земельної ділянки, проте відповідач не виконав цих вимог.
Строк дії договору закінчився 31.12.2022. Відповідач не повідомив про намір продовжити договір, як це було передбачено умовами.
Позивач склала та підписала акт повернення і направила його відповідачу рекомендованим листом. Лист було отримано відповідачем 25.06.2024, однак акт повернення досі не підписано.
Порушення строків виплати орендної плати та відмова повернути земельну ділянку свідчать про невиконання орендарем своїх договірних зобов'язань.
Позивач вважає, що неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором оренди є підставою для його розірвання. Відповідач систематично не сплачував орендну плату, що позбавило позивача законного доходу від користування її земельною ділянкою.
Крім того, відповідач після закінчення строку дії договору не повернув земельну ділянку відповідно до встановленого порядку, що порушує права позивача як власника.
З огляду на викладене, позивач вважає, що договір оренди землі та додаткову угоду слід розірвати, земельну ділянку повернути у власність позивача, а невиплачену орендну плату стягнути з відповідача.
10 жовтня 2024 року представник відповідача Тищенко Ф.О. подав відзив на позов в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що між сторонами дійсно існували договірні відносини щодо оренди земельної ділянки, проте договір оренди закінчився 31 грудня 2022 року. Водночас, відповідач заперечує наявність заборгованості перед позивачем у заявленому розмірі, вказуючи, що позивачем подано недостовірні розрахунки.
Зокрема, відповідач зазначає, що згідно з умовами договору, з нарахованої орендної плати в розмірі 19 454,05 грн підприємство, як податковий агент, повинно було утримати податки та збори, передбачені чинним законодавством, а саме податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 1,5%. Після відрахування цих податків сума орендної плати, що підлягає виплаті позивачу, становить 15 660,51 грн. Відповідно, різниця між заявленими позивачем вимогами та фактичним обов'язком відповідача не може бути предметом стягнення.
Також відповідач посилається на обставини, що унеможливили виконання ним договірних зобов'язань. Відповідно до розпорядження Херсонської обласної ради від 1 березня 2023 року, ТОВ «ЮТС-Агропродукт» було включено до переліку підприємств, які постраждали внаслідок обставин непереборної сили. Внаслідок воєнних дій підприємство зазнало значних втрат, а його майно було розкрадене або знищене.
Крім того, представник відповідача зазначив, що відповідно до об'єднаного витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 42022232090000075 від 12 квітня 2022 року, територія, де розташоване підприємство, була тимчасово окупована військовими рф, що позбавило відповідача доступу до орендованої земельної ділянки та можливості здійснювати господарську діяльність. У 2022 та 2023 роках підприємство не проводило посівну кампанію, що також вплинуло на його фінансовий стан.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що невиконання договірних зобов'язань сталося не з його вини, а внаслідок дії обставин непереборної сили. На цій підставі він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На судове засідання позивач не заявився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов просив задовольнити.
На судове засідання представник відповідача - Тищенко Ф.О. не з'явився, у відзиві просив відмовити у задоволенні позову.
За таких обставин суд, керуючись статтею 223 ЦПК України визнав за можливе провести и судовий розгляд справи у відсутність вказаних осіб, за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені учасниками доводи суд дійшов таких висновків.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на земельну ділянку, індексний номер 370502971 від 19 березня 2024 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 9,670 га, кадастровий номер 6520683600:02:026:0035, розташованої на території Максимо-Горьківської сільської ради Бериславського району Херсонської області.
12 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ ПЛЮС» був укладений договір оренди земельної ділянки. Відповідно до акту приймання-передачі, земельна ділянка була передана орендарю. Договір оренди зареєстрований у Державному реєстрі інших речових прав 31 січня 2015 року.
1 січня 2018 року було укладено додаткову угоду №900256, відповідно до якої орендарем стало ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ», а земельна ділянка залишилась у користуванні відповідача.
Згідно з умовами договору та додаткової угоди, відповідач зобов'язався щорічно, в період з 1 серпня до 31 грудня, сплачувати орендну плату в розмірі 6,65% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Нормативна грошова оцінка на дату укладення договору становила 292 542,16 грн, а розмір орендної плати - 19 454,05 грн.
Орендні платежі здійснювались до 31 грудня 2021 року. Починаючи з 2022 року, відповідач припинив сплату орендної плати, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.
На момент подання позову відповідач не сплатив орендну плату за 2022 рік у розмірі 19 454,05 грн.
Відповідно до умов договору, після припинення його дії орендар зобов'язаний повернути земельну ділянку орендодавцеві за актом повернення у тому ж стані, у якому отримав її в оренду. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з вимогою сплатити заборгованість та повернути земельну ділянку за актом повернення.
18 червня 2024 року позивач склала та підписала акт повернення, який був надісланий відповідачу рекомендованим листом. Лист було отримано відповідачем 25 червня 2024 року, проте акт повернення досі не повернуто.
Вказані обставини щодо укладення між сторонами відповідних договорів, розміру орендної плати, факту її несплати та припинення договору оренди визнав і представник відповідача.
Разом з цим, представник відповідача заперечив проти можливості стягнення з відповідача на користь позивача розмір орендної плати без врахування податків та зборів, передбачених чинним законодавством, а також проти розірвання договору оренди з огляду на припинення його дії.
Щодо таких обставин суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України та загальними нормами Цивільного кодексу України щодо плата за оренду майна.
Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У статтях 21, 22 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (стаття 23 Закону України «Про оренду землі»).
За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Отже, згідно зі статтями 13, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частин першої, другої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства, що випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина четверта статті 613 ЦК України).
Прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов'язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов'язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов'язання, то прострочення кредитора - це прострочення у прийнятті виконання зобов'язання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами впродовж 2022 року існували правовідносини з приводу договору оренди, відповідно до яких ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» взяло на себе обов'язок щороку у строк з 01 серпня до 31 грудня сплачувати ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6520683600:02:026:0035 площею 9,6722 га, яка становить 6,65% нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік оренди, тобто від суми - 292 542,16 грн, що становить 19 454,05 грн.
У позові позивач вказав про те, що ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» не сплатив орендну плату за вказаним договором оренди, а представник відповідача цей факт не заперечив.
28 лютого 2022 року Торгово-Промислова Палата опублікувала на своєму офіційному сайті лист щодо військової агресії російської федерації проти України як форс-мажорну обставину (обставину непереборної сили), що стало підставою введення воєнного стану. Таким чином, ОСОБА_2 підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Згідно із частиною четвертою статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16, яка в даному випадку також регулює правовідносини, що виникли між сторонами, виклала наступні висновки щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК України. Зазначила, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця. Тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Відсутність у частині шостої статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Верховний Суд у пунктах 5.9-5.11 постанови від 12 квітня 2023 року у справі № 910/14244/20, зазначив, що для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
У такий спосіб підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.
Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 910/14244/20 виснував про те, що саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні частини шостої статті 762 ЦК України.
Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно з частиною третьою статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Так, Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»: ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
У постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22 викладено наступні висновки:
лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:
Торгово-промислова палата України листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований «всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів. Його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2023 у справі № 922/999/22 викладено наступні висновки:
лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;
наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» мають загальний характер та підлягають застосуванню, у тому числі до орендних правовідносин (у питанні звільнення від сплати орендної плати на підставі форс-мажорних обставин з огляду на введення воєнного стану), що підтверджується також і висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 916/1788/22.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
Із наведеного вище вбачається, що чинним законодавством та сталими висновками Верховного Суду, які повинні враховуватись судами, унормовано те, що підтвердженням настання дії форс-мажорних обставин, як умови можливості звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, є саме сертифікат Торгово-промислової палати України. Однак матеріали справи не містять такого сертифікату, який був виданий за зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ».
Тому суд не може дійти висновку про існування у даних правовідносинах форс-мажорних обставин з посиланням на наявність самих по собі обставин введення відповідним Указом Президента України воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та наявності листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 без доведення орендарем, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Ще одним обов'язковим критерієм звільнення винної сторони від відповідальності є причинно-наслідковий зв'язок між неможливістю виконання зобов'язання і обставинами непереборної сили, який на практиці визначається завжди щодо кожного спірного зобов'язання окремо.
Тягар доказування повної неможливості користування об'єктом оренди внаслідок дії обставин непереборної сили покладається на орендаря.
Встановлено, що орендована відповідачем земельна ділянка загальною площею 9,6722 га, кадастровий номер 6520683600:02:026:0035, сільськогосподарського призначення, розташована на території Максимо-Горьківської сільської ради Бериславського району Херсонської області.
Як вбачається з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 Новорайська сільська територіальна громада, до складу якої входить с. Максима Горького (с. Сагайдачне) в період з 09 квітня 2022 року по 11 листопада 2022 року входила до тимчасово окупованої російською федерацією території України, а з 11 листопада 2022 року належить до територій можливих бойових дій.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).
Представник відповідача не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом.
Надане представником відповідача розпорядження Херсонської обласної ради від 01 березня 2023 року № 24 «Про доповнення переліку суб'єктів господарювання, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили», відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» Головою Херсонської обласної ради було визнано підприємством, що постраждало внаслідок обставин непереборної сили, наведених обставин не підтверджує.
Крім того, що відповідний факт було встановлено поза передбаченою законом процедурою, а саме шляхом звернення до Торгово-промислової палати України та отримання індивідуального сертифіката, вказаним доказом не констатований і факт повного зупинення роботи Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ».
З огляду на вказане розпорядження голови Херсонської обласної ради представником відповідача не надано суду конкретних доказів щодо характеру та обсягу у якому постраждало Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» та вплив таких обставин на неможливість виконання зобов'язань, які виникли між сторонами у правовідносинах пов'язаних із орендою зазначеної земельної ділянки.
Наданий представником відповідача витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42022232090000075 від 12 квітня 2022 року за частиною першою статті 438 КК України лише підтверджує факт попереднього виявлення органом досудового розслідування обставин щодо протиправного заволодіння 09 квітня 2022 року невстановленими особами у військовій формі з бази ТОВ ЮТС-Агропродукт, яка розташована у с. Новорайск Бериславського району Херсонської області автомобілем КАМАЗ держ. номер НОМЕР_1 та трьома дронами для проведення с/г робіт вартістю 1,5 млн. грн, а не підтвердження таких фактів.
Крім того, представник відповідача не навів суду, а суд не встановив причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними обставинами та неможливістю виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» своїх зобов'язань за вказаним договором оренди.
Факт перебування вказаної земельної ділянки на території України, яка в період часу з 09 квітня 2022 року по 11 листопада 2022 року входила до тимчасово окупованої російською федерацією території України сам по собі також не може свідчити про очевидну неможливість використання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» її у своїй господарській діяльності, а отже неможливість виконання останнім взятих на себе зобов'язань з орендної плати.
З приводу вказаних обставин суд звертає увагу на позицію представника відповідача, який у своєму відзиві на наводить жодного аргументу з цього приводу, посилаючись переважно на обставини щодо проникнення до підприємства та отримання доступу до його майна.
Той факт, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» не здійснювалася посівна кампанія в 2022 році, що також не підтверджено належними та допустимими доказами, не може свідчити про те, що таке рішення уповноважених представників підприємства було обумовлене саме обставинами непереборної сили та його наслідком має бути фактично одностороння відмова від виконання своїх обов'язків за договором оренди.
Також слід звернути увагу на те, що з боку представників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» не було направлено орендодавцю жодного повідомлення про неможливість використання вказаної земельної ділянки, відомості щодо виникнення обставин непереборної сили до відома позивача доведені не були.
Таким чином, твердження представника відповідача про те, що Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» підлягає звільненню від орендної плати за 2022 рік на підставі обставин непереборної сили з мотивів, наведених у відзиві, суд визнає безпідставними.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що оскільки встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати, а за 2022 рік, наявні підстави для задоволення заявлених позивачем вимог у відповідній частині.
З матеріалів справи вбачається, що розмір річної орендної плати у даних правовідносинах становить 19 454,05 грн, що вираховується множенням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка складає 292 542,16 грн, на відсоткову ставку 6,65 %.
Оскільки орендну плату за 2022 рік відповідач повинен був внести у строк з 01 серпня по 31 грудня 2022 року і цей період часу сплив, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» підлягає стягненню орендна плата за зазначений період у розмірі 19 454,05 грн.
Що стосується позиції представника відповідача про те, що виплата податків та зборів є обов'язком підприємства, а їх сума не може бути стягнута як заборгованість, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.5 Додаткової угоди, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 6,65% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік оренди. Орендна плата вноситься орендарем у такі строки: з 01 серпня до 31 грудня кожного року. Із цієї суми орендарем, як податковим агентом, утримуються податки та збори, передбачені чинним законодавством України.
Так, відповідно до підпункту l6.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України (пункт 36.1 статті 36 Податкового Кодексу України).
Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента (пункт 36.4 статті 36 Податкового кодексу України).
Підпунктом 170.1.1. пункту 170.1 статті 170 Податкового Кодексу України передбачено, що податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.
При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.
Враховуючи, що у справі відсутні докази виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» обов'язку податкового агенту ОСОБА_1 як платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, то відсутні підстави для відрахування податків і зборів при стягненні заборгованості з орендної плати, оскільки податки і збори мають бути сплачені при фактичній виплаті заборгованості.
Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем обов'язку щодо сплати орендної плати за 2022 рік, за договором оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який укладений між сторонами та діяв впродовж вказаного періоду часу, а також враховуючи не доведення відповідачем факту виникнення обставин непереборної сили, які б свідчили про те, що порушення сталося не з його вини, суд дійшов висновку про необхідність стягнення вказаної заборгованості, у зв'язку з чим позов в цій частині слід задовольнити.
Разом з цим, суд не вбачає підстав для розірвання договору оренди, оскільки строк його дії припинився 31.12.2022 року, що відповідає пунктам 3.1, 3.2 Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами. Представник відповідача цей факт визнав, не оспорюючи припинення договірних зобов'язань у зв'язку із завершенням строку його дії. Відповідно до встановлених обставин, договір оренди та додаткова угода до нього припинили свою дію в установленому законом порядку без необхідності їх додаткового розірвання в судовому порядку.
Щодо повернення земельної ділянки, суд зазначає, що після припинення договору оренди орендар зобов'язаний повернути земельну ділянку орендодавцеві у порядку, передбаченому договором та чинним законодавством. Відповідно до пункту 7.1 Додатковї угоди до договору оренди, повернення земельної ділянки здійснюється за актом повернення, який має бути підписаний обома сторонами. У випадку непідписання акта орендодавцем у встановлений строк, акт, підписаний лише орендарем, вважається погодженим сторонами.
Позивач у своєму позові не заявляв вимог щодо повернення земельної ділянки в натурі, обмежившись вимогою про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості за 2022 рік. Відсутність таких вимог унеможливлює їх розгляд у даному судовому процесі, оскільки суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог. Водночас позивач має право звернутися з окремими вимогами про повернення земельної ділянки, якщо вважатиме, що його права як власника порушені.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині розірвання договору оренди, оскільки він припинив свою дію у встановленому порядку. Водночас суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з орендної плати за 2022 рік, оскільки відповідач не надав доказів належного виконання свого обов'язку щодо її сплати. Позивач має право звернутися до суду з відповідними вимогами щодо повернення земельної ділянки в разі необхідності.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, зважаючи на те, що позов задоволено в частині стягнення заборгованості з орендної плати, судові витрати у вигляді судового збору слід стягнути з відповідача.
Зважаючи на викладене, враховуючи вказані положення цивільного процесуального закону та керуючись статтями 12, 13, 141, 209, 259, 263 - 265 ЦПК України, Великоолександрівський районний суд Херсонської області,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ», про стягнення заборгованості з орендної плати за землю та розірвання договору оренди, - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» (код ЄДРПОУ: 41101589, адреса місцезнаходження: Україна, 12402, Житомирська обл., Житомирський р-н, село Оліївка, вул. Звягельська, будинок 19А) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , заборгованість з орендної плати за 2022 рік в розмірі 19454 грн, без врахування податків та зборів, передбачених чинним законодавством.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» (код ЄДРПОУ: 41101589, адреса місцезнаходження: Україна, 12402, Житомирська обл., Житомирський р-н, село Оліївка, вул. Звягельська, будинок 19А) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: __________________ О.О. Сікора