Справа № 582/862/22
03 лютого 2025 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Гончаренко Л. М., за участю секретаря судового засідання Макошенець С.І., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,
Представник позивача ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом та просить: провести поділ майна подружжя - грошових коштів у розмірі 23000, 00 доларів США, визнати за ОСОБА_3 право власності на частини вказаних грошових коштів, тобто НОМЕР_1 , 00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви становить 420 538,9 грн та стягнути вказану суму з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 ; провести поділ майна подружжя - земельної ділянки загальною площею 0,815 га, кадастровий номер 5924785000:01:002:1458, розташованої у с. Нижня Сироватка Сумського району Сумської області та визнати за ОСОБА_3 право власності на частини вказаної земельної ділянки. Судові витрати покласти на відповідача. В подальшому позовні вимоги збільшено вимогою про поділ грошових коштів у розмірі 1 353 142, грн та визнати за ОСОБА_3 право власності на частини вказаних грошових коштів, тобто 67 657 100 грн, та стягнути вказану суму з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .
Заявлені вимоги мотивує тим, що з 12.09.2015 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який 25.11.2019 року був розірваний. Під час шлюбу подружжям було нажито спільне майно, а саме - грошові кошти (готівка) в розмірі 23000, 00 доларів США та грошові кошти в сумі 1 353 142, грн(дохід від підприємницької діяльності відповідача) та земельна ділянка загальною площею 0,815 га, кадастровий номер 5924785000:01:002:1458, розташована в с. Нижня Сироватка Сумського району Сумської області. Оскільки вказане майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а відповідач відмовляється здійснити його поділ у добровільному порядку, позивач змушена звернутися до суду.
У судовому засіданні представник позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, з мотивів викладених у відзиву на позов поданому по справі.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначав, що земельна ділянку отримав до шлюбу, яку приватизував у 2015 році. Грошові кошти в сумі 23000 доларів США це його приватна особиста власність, так як отримав від батьків до укладення шлюбу. Батьки продали будинок в АДРЕСА_1 , який належав рідній тітці його батька, за якою вони доглядали та в якою не було дітей. У нього виникла необхідність подати декларацію про майновий стан у 2020 році за попередній рік, так як повинен був зайняти посаду. Тому зазначив про дані кошти, які йому передали батьки ще до шлюбу. Доходи від підприємницької діяльності, які зазначені в декларації містять дані обороту взагалі, дохід чистий десь приблизно становить 30000 грн в місяць чистими. Крім того декларація містить період за весь 2019 рік, сюди війшов і 1 місяць після розірвання шлюбу. Дружина була студенткою коли вони одружились, не працювала на той час, після перебувала у декреті. Вони орендували квартиру для проживання, користувались двома авто, які він заправляв, їздили на відпочинок, дружина використовувала кошти на свої потреби, купувався одяг, всі кошти від його підприємницької діяльності витрачались на сім'ю.
Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 вересня 2015 року позивач з відповідачем уклали шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Недригайлівського районного управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 57, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т. 1 а.с. 46).
Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 25 листопада 2019 року шлюб між сторонами розірвано (т.1 а.с. 47-48).
Ухвалою Недригайлівського районного суду Сумської області від 20 січня 2023 року було затверджено мирову угоду по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя-автомобілів TOYOTA RAF4, 2016 року випуску та FORD TRANSIT, 2012 року випуску. Відповідно до п.4 даної угоди сторони засвідчують, що після виконання мирової угоди вони не будуть мати між собою будь-яких неврегульованих питань та претензій щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, які є предметом позову та даної мирової угоди (т.1 а.с. 100-103).
Як вбачається з копії декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, поданої ОСОБА_4 до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_4 є власником готівкових коштів в розмірі 23000 доларів США, та земельної ділянки площею 0,815 га, кадастровий номер 5924785000:01:002:1458, яка розташована в с. Нижня Сироватка Сумського району Сумської області, має дохід від зайняття підприємницькою діяльністю в розмірі 1 353 142 грн(т.1 а.с. 53-54, 74-75).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.11.2025 земельна ділянка площею 0,0815 га, кадастровий номер 5924785000:01:002:1458, яка розташована в с. Нижня Сироватка Сумського району Сумської області для індивідуального садівництва форма власності приватна належить ОСОБА_4 ( т.1 а.с.142)
Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 20.08.2015 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність було вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для індивідуального садівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, надати у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,0815 га кадастровий номер 5924785000:01:002:1458( т.2 а.с.172)
Відповідно до Форми №Д5(річна) за 2019 рік ФОП ОСОБА_4 перебуває на 2 групі єдиного податку(спрощена система оподаткування)( т.1 а.с.163-164)
У судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_6 , яка пояснила, що є матір'ю відповідача та свекрухою позивачки. Син до шлюбу був підприємцем у нього були робочі авто, мав земельну ділянку в с.Н.Сироватка, яку він приватизував. Вони доглядали за родиною тітки чоловіка і вона зробила заповіт на неї. По заповіту їй вони залишили будинок в м. Суми. Будинок вони продали в грудні 2013 році за 23000 доларів. Ці кошти вони віддали сину у 2014 році, який на той час розвивав бізнес. Під час шлюбу невістка навчалась, потім перебувала в декретній відпустці. Син з родиною проживали в Сумах. В період шлюбу вони проживали за кошти сина, який забезпечував сім'ю всім необхідним.
Ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина 1 ст. 61 СК України передбачає, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм права діє презумпція спільності майна, набутого у шлюбі. І саме той з подружжя, хто заперечує належність майна до спільної власності подружжя, має спростувати цю презумпцію спільності майна, набутого у шлюбі.
При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном. (Постанова ВС у справі 595/324/17)
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
За змістом п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року визначено те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76, 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заперечуючи проти позовних вимог сторона відповідача зазначала, що в провадженні Недригайлівського районного суду Сумської області вже розглядався спір за позовом позивачки до відповідача про поділ майна подружжя, за результатом розгляду якої було затверджено мирову угоду та відповідно до п. 4 якої вказано, що сторони засвідчують, що після виконання якої вони не будуть мати між собою будь-яких неврегульованих питань та претензій щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, які є предметом позову та даної мирової угоди.
Вказані доводи суд вважає безпідставними, оскільки предметом позову, який розглядався Недригайлівським районним судом Сумської області був поділ іншого спільного майна подружжя, а саме -автотранспортних засобів, які не є предметом позовних вимог по даній справі.
Щодо вимоги про поділ грошових коштів у розмірі 23000, 00 доларів США суд враховує наступне.
Відповідач заперечуючи проти позову в частині поділу 23000, 00 доларів США , як на підставу своїх заперечень зазначає, що дані кошти є його особистою приватною власністю так як вони набуті ним до укладення шлюбу. Зазначає, що дані кошти були отримані ним від батьків, які продали будинок в м.Суми, який належав родичці батька.
На підтвердження факту існування вказаної суми коштів у батьків відповідача ним були надані копія свідоцтва про смерть ОСОБА_7 , відповідно до якого ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.105), копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ґґ та Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до якого житловий будинок та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 був проданий 15.11.2013 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Бурбика Т.А. ОСОБА_9 (т.1 а.с.106)
Проте, відповідачем ОСОБА_10 всупереч зазначених вимог процесуального закону, не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що кошти в сумі 23000, 00 доларів США, є його особистою власністю та були надані йому батьками в дар до укладення шлюбу та на підтвердження того, що у батьків була в розпорядженні саме зазначена сума коштів. Суд критично відноситься до показів свідка ОСОБА_6 , так як вона є мітір'ю відповідача та надані нею покази не підтверджуються жодним доказом. А тому грошові кошти в розмірі 23000, 00 доларів США було набуто за час перебування у шлюбі, відтак, це майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині поділу грошових коштів у розмірі 23000, 00 (двадцять три тисячі) доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню та визнанню за позивачкою 11500,00 (одинадцять тисяч п'ятсот) доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви становить 420 538,90 грн, які слід стягнути з ОСОБА_4 .
В частині позовних вимог про визнання права власності за позивачкою на частину земельної ділянки суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до положень ч.5 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 зазначив, що за змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
При цьому, як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 03.06.2020 року в справі № 363/4852/17, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Як було встановлено судом, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 20.08.2015 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність відповідачу ОСОБА_4 було надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,0815 га кадастровий номер 5924785000:01:002:1458 для індивідуального садівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, тобто до 12 вересня 2015 року - дати укладення шлюбу.
За таких обставин, враховуючи, що земельну ділянку відповідач отримав у власність до укладення шлюбу, вона є його особистою власністю та поділу не підлягає, то суд вважає в цій частині відмовити в задоволенні позову.
Щодо поділу доходу від підприємницької діяльності відповідача суд прийшов до наступних висновків.
За офіційними відомостями щодо доходу ФОП ОСОБА_4 у 2019 року дохід становив 1 353 142 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, пояснював, що за 2019 рік ФОП ОСОБА_4 перебуваючи на 2 групі єдиного податку(спрощена система оподаткування) отримав дохід 1 353 142 грн. З доходу отриманого за 2019 рік частина коштів була витрачена на закупівлю товарів для здійснення підприємницької діяльності, сплата єдиного податку, сплата єдиного соціального внеску, отже чистий дохід у 2019 році склав 326266,08 грн. Вказані кошти витрачалися на харчування, утримання сім'ї, оплату комунальних послуг, оренду житла. Крім того шлюб було розірвано в листопаді 2019 року, а отже доходи отримані від підприємницької діяльності після розірвання шлюбу не є спільною сумісною власністю подружжя. На підтвердження надав копії видаткових накладних, декларацію про сплату єдиного податку, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску(т.1 а.с.163-251, т.2 а.с.1-110)
З огляду на надані докази до сукупного доходу відповідача за 2019 роки входять кошти, які включають у себе не лише чистий прибуток підприємця, який є об'єктом спільної сумісної власності подружжя в розумінні частини другої статті 61 СК України. При цьому доказів, з яких можливо б було встановити чистий прибуток, отриманий таким за заявлений період, до справи представлено не було.
Крім того кошти, які отримані відповідачем від здійснення підприємницької діяльності в 2019 році, було витрачено ним на потреби сім'ї. Саме по собі посилання на те, що у ОСОБА_4 у період шлюбу були доходи як у ФОП, не вказують на те, що ці кошти ним були витрачені у власних інтересах, а, навпаки, вказує на те, що ці кошти були у володінні подружжя під час шлюбу та вони могли розпоряджатися ними спільно, за взаємною згодою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23) зазначено, що: «…колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ доходів від підприємницької діяльності відповідача, оскільки ці доходи були у володінні подружжя під час шлюбу, отже сторони мали можливість та право розпорядитися ними спільно за взаємною згодою, а доказів того, що чоловік використав кошти, отримані від підприємницької діяльності, не в інтересах сім'ї позивачкою не надано.
Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 755/20605/15»
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1/2 частини доходів від зайняття підприємницькою діяльністю відповідча, суд виходить із недоведеності заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодних розрахунків отриманих відповідачем доходів під час перебування сторін спору у шлюбі, що унеможливило визначення суми, яка могла підлягати стягненню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 319, 321, 326, 368 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 23, 45, 76-81, 82, 89, 133, 141, 247, 259, 265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Провести поділ майна подружжя - грошових коштів у розмірі 23000, 00 (двадцять три тисячі) доларів США.
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності на частину грошових коштів - 11500,00 (одинадцять тисяч п'ятсот) доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви становить 420 538,90 грн (чотириста двадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень 90 копійок) та стягнути їх з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
В іншій частині позову відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 4205,39 грн.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення виготовлено 04 лютого 2025 року.
Суддя Л.М.Гончаренко