Справа №491/957/24
Провадження № 2/491/161/25
іменем України
04 лютого 2025 року м. Ананьїв
Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Желяскова О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ананьїв Подільського району Одеської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 серпня 2018 року між Акціонерним товариством «Ідея банк» та відповідачкою, ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір №Р24.00303.004266548.
17 листопада 2023 року між АТ «Ідея банк» та ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» укладено договір факторингу № 17112023, у відповідності до умов якого, АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»», а ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» приймає права вимоги за плату та на умовах, визначених цим договором.
Згідно пункту 2.2. договору факторингу права вимоги, які АТ «Ідея банк» відступає ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея банк», та визначені в друкованому реєстрі боржників, що підписується сторонами в день укладання цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до реєстру боржників № 2 від 17 листопада 2023 року, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № Р24.00303.004266548 в розмірі 199703,42 гривень, з яких: 81363,14 гривень - заборгованість за основним боргом; 5345,34 гривень - заборгованість за відсотками; 112994,94 - заборгованість за комісіями.
Позивач зазначає, що всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» права грошової вимоги здійснювались безпосередньо АТ «Ідея Банк» станом на день відступлення права вимоги, ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» не здійснювалося жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювалися.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Незважаючи на це, відповідачка не виконала свого обов'язку та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою. Позивач просить суд стягнути з відповідачки вказану заборгованість та понесені ним судові витрати.
Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року було відкрито провадження в справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до частини п'ятої статті 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України.
Відповідачці, ОСОБА_1 , за зареєстрованим місцем її проживання було надіслано ухвалу суду про відкриття провадження в справі разом з позовною заявою та додатками до неї, про що містяться відомості в матеріалах справи (а.с.49). Поштовий конверт з вкладенням повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.50).
Відповідно до положень пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Аналогічні положення закріплені у пунктах 3 та 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, якими врегульовано порядок надсилання та вручення учасникам справи судових повісток та повідомлень.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року в справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2019 року в справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року в справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року в справі № 24/260-23/52-б).
За наведених обставин відповідачка вважається такою, що 19 грудня 2024 року отримала копію ухвали суду про відкриття провадження в справі разом з позовною заявою та додатками до неї(а.с.50).
В установлений судом строк відповідачкою не було подано до суду відзив на позовну заяву, тому відповідно до вимог частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Крім того, відповідачка із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не зверталася та будь-яких інших заяв, клопотань не надавала. Отже, відповідачка своїми процесуальними правами, передбаченими ЦПК України не скористалася.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи в порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи викладене, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд доходить до наступного висновку.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються параграфом 1 Глави 71 Книги п'ятої ЦК України.
Судом встановлено, що 28 серпня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та відповідачкою, ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № Р24.00303.004266548 (а.с.7-8).
17 листопада 2023 року між АТ «Ідея банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» було укладено договір факторингу № 17112023 (а.с.18-24).
Згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23 березня 2017 року № 691 «Про видачу TOB «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)» (а.с.34) ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» було видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг з факторингу. 07 березня 2024 року Національним банком України внесено запис до Державного реєстру фінансових установ про переоформлення ліцензії TOB «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме надання послуг з факторингу на ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги факторингу, (інформація є відкритою та загальнодоступною, зокрема, на сайтіhttps://kis.bank.gov.ua).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно визначень термінів, що використовуються в договорі факторингу № 17112023, права вимоги - всі права грошової вимоги клієнта за первинними договорами до боржників щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості , що виникли на підставі укладених між клієнтом та боржниками первинних договорів і підтверджені документацією, а також інші права вимоги за первинними договорами.
Згідно пункту 2.1 договору факторингу за цим договором клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пункту 5.1 договору факторингу права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора саме в день підписання сторонами друкованого реєстру боржників та договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання фактором зобов'язань передбачених пунктом 4.1 цього договору.
Фактор зобов'язується сплатити клієнту суму фінансування в розмірі 3633000,00 гривень шляхом перерахунку 100% вказаної суми на рахунки клієнта протягом трьох робочих днів після отримання реєстру боржників в електронному вигляді засобами корпоративного зв'язку та підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді, друкованого реєстру боржників, договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно» (пункт 4.1 договору факторингу).
На підтвердження факту переходу позивачеві права грошової вимоги до відповідачки, ОСОБА_1 , за кредитним договором № Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року, позивачем додано до позовної заяви ксерокопію витягу з Реєстру боржників № 2 до договору факторингу № 17112023 від 17 листопада 2023 року (а.с.25-28), ксерокопію платіжної інструкції № 20494 від 20 листопада 2023 року про оплату за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № 17112023 від 17 листопада 2023 року (а.с.29).
В постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 905/306/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі № 2-879/11 (провадження 61-10005св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимога до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.
За наведених обставин, судом встановлено, що до позивача, ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»», перейшли всі права щодо прав вимоги до відповідачки, ОСОБА_1 , за кредитним договором № Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року.
Згідно витягу з реєстру боржників № 2 до договору факторингу № 17112023 від 17 листопада 2023 року ТОВ «Ідея банк» (клієнт) передало, а ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» (фактор) прийняло на умовах, визначених договором, право вимоги за кредитним договором № Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року до відповідачки, ОСОБА_1 , заборгованість якого станом на 17 листопада 2023 року становить 199703,42 гривень, з яких: 81363,14 гривень - заборгованість за основним боргом; 5345,34 гривень - заборгованість за відсотками; 112994,94 - заборгованість за комісіями. Сума кредиту: 87100,00 гривень, відсоткова ставка: 1,99%, дата закінчення договору: 28 травня 2023 року, кількість днів прострочення: 1627 днів. (а.с.26).
Таким чином, за наведених обставин між сторонами у справі існує спір, який виник з кредитних правовідносин внаслідок невиконання відповідачкою взятого на себе грошового зобов'язання перед первісним кредитором ПАТ «Ідея банк».
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статтей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно пункту 1.1. договору банк надає позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 87100,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Банк надає кредит у день підписання цього договору строком на 60 місяців. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника, вказаний в пункті 1.7. договору (пункт 1.2. договору). За користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 1,99% річних від залишкової суми кредиту (пункт 1.3. договору).
Відповідно до складеної первісним кредитором, АТ «Ідея банк», довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року станом на 17 листопада 2023 року непогашений залишок заборгованості складає 199703,42 гривень, з яких: 81363,14 гривень - заборгованість за основним боргом; 5345,34 гривень - заборгованість за відсотками; 112994,94 - заборгованість за комісіями(а.с.17).
З моменту отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 17 листопада 2023 року позивачем нарахування штрафних санкцій не здійснювалося.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом у постанові від 17 грудня 2021 року у справі № 278/2177/15-ц заборгованість за кредитом та її розмір має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним договором.
Відповідно до пункту 59 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного баку України 04 липня 2018 року № 75, банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, зокрема як клієнтські рахунки та виписки з них.
Згідно пункту 62 Положення виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку (пункт 63 Положення).
Відповідно до пункту 65 Положення інформація про стан рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.
На підтвердження суми заборгованості відповідачки за кредитним договором позивач додав до позовної заяви ксерокопію виписки по рахунках за період з 28 серпня 2018 року по 03 червня 2019 року (а.с.15-16). Виписка по рахунках, як і довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором, розроблена, видана та оформлена первісним кредитором, АТ «Ідея банк», та є офіційним документом, який підтверджує кредитну заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором.
З виписки вбачається, що відповідачка отримала кредитні кошти та частково погашала заборгованість.
За вказаних обставин, суд вважає, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредит за кредитним договором № Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року, проте не виконувала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку в строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернула.
Відповідачкою не надано будь-яких доказів в розумінні положень статтей 76-81 ЦПК України на спростування даних обставин як на підтвердження своїх заперечень проти позову. Відповідачкою не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості перед позивачем за кредитним договором № Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року.
Розрахунок, наданий позивачем, відповідачкою не спростований,зокрема, не надано інші розрахунки, які би спростовували нарахування позивача.
Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Судом також встановлено, що умовами кредитного договору № Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року встановлена сплата за обслуговування кредиту банком, що включає в себе:
- надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення SMS- повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;
- надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної поти позичальника;
- опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором (пункт 1.4. договору).
Пунктом 6.1. кредитного договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» (колонка 7.4 графіка) (а.с.8), що знаходить підтвердження у додатку до паспорту споживчого кредиту «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» (колонка 7.4 графіка) (а.с.10), передбачена необхідність внесення плати за обслуговування. Розмір комісії за період з 02 жовтня 2018 року по 28 серпня 2023 року складає 166448,10 гривень.
Згідно, довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року станом на 17 листопада 2023 року, складеної первісним кредитором, АТ «Ідея банк», відповідачка маєнепогашений залишок заборгованості за комісіями - 112994,94 гривень (а.с.17).
Водночас суд зазначає, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачеві та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
З приводу вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією суд дійшов наступного висновку.
Пунктом 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на дату укладення кредитного договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на дату укладення кредитного договору) умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності (10 червня 2017 року)Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 496/3134/19.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В постанові від 06 листопада 2023 року в справі № 204/224/21 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У зв'язку з викладеним Верховний Суд в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступив від висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 18 січня 2023 року в справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про те, що за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов'язання, в тому числі і обов'язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Частинами шостою та сьомою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України); достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України); достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає лише заборгованість за основним боргом - 81363,14 гривень та заборгованість за відсотками - 5345,34 гривень, що складає - 86708,48 гривень.
Враховуючи те, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача комісії не відповідає вимогам Законів України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», оскільки такі послуги не є послугою у визначенні вказаного Закону, тому позовні вимоги в частині стягнення комісії в розмірі 112994,94 гривень задоволенню не підлягають.
В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме: пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів (а.с.6).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 3 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема витрати пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково на суму 86708,48 гривень, що становить 43,42%, а позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3028 гривень (а.с.1), суд вважає за необхідне пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1314,80 гривень (43,42%), покласти на відповідачку.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В обґрунтування витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів в розмірі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1514 гривень), позивачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів. У зв'язку з цим питання розподілу цих витрат залишається без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279 ЦПК України, статтями 207, 512-514, 516, 517, 626, 638-639, 1054-1055, 1077-1078 ЦК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженки с. Гандрабури Ананьївського району Одеської області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35625014, місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; реквізити IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ТАСкомбанк», заборгованість за кредитним договором № Р24.00303.004266548 від 28 серпня 2018 року (за основним боргом та відсотками) в розмірі 86708 (вісімдесят шість тисяч сімсот вісім) гривень 48 коп..
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженки с. Гандрабури Ананьївського району Одеської області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35625014, місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, витрати по оплаті судового збору в розмірі 1314 (одна тисяча триста чотирнадцять) гривень 80 коп..
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.
Відомості про сторін у справі на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів»», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35625014; місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30
Відповідачка:ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1
Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 04 лютого 2025 року, тобто дата складання повного судового рішення.
Суддя Желясков О.О.
Рішення суду набрало законної сили «____» __________________20____ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/957/24 Ананьївського районного суду Одеської області.