Справа №491/828/24
Провадження № 2/491/145/25
іменем України
04 лютого 2025 року м. Ананьїв
Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Желяскова О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ананьїв Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 29 травня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою вебсайту (credоs.com.ua), який є сукупністю інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1213-7761. Зазначений кредитний договір разом із Правилами відкриття кредитної лінії, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови договору, та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачці кредит у сумі 3400,00 гривень; строк кредитування - 300 днів, з узгодженими відсотками за користування кредитом. Також додатковою угодою № 1 від 03 липня 2023 року до договору кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 1900,00 гривень. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до додаткової угоди № 1. Але, відповідачка всупереч умовам кредитного договору, статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та статтей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушила умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернула в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем за кредитним договором навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами кредитного договору. У зв'язку з цим станом на 15 липня 2024 року загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 42854,90 гривень, що складається з простроченої заборгованості за кредитом - 4660,00 гривень та простроченої заборгованості за нарахованими процентами -38194,90 гривень. Разом з тим позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідачки програми лояльності, а саме часткове списання заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 18354,90 гривеньза умови погашення відповідачкою решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 24500,00 гривень. Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідачки не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: - прострочену заборгованість за кредитом - 4660,00 гривень; - прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 19840,00 гривень, що разом становить 24500,00 гривень. Також позивач просить стягнути судові витрати по справі, які складаються з судового збору в розмірі 2422,40 гривень.
Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 08 жовтня 2024 року було відкрито провадження по справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до частини п'ятої статті 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України. Про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення (виклику)) сторін також клопотала у позовній заяві (а.с.7) представник позивача, Дідиченко Д.Г., яка діє на підставі довіреності № 27 від 23 липня 2024 року (а.с.47).
Оскільки позовна заява подана через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», позивач самостійно направив відповідачці копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів рекомендованим листом з описом вкладення 24 вересня 2024 року та надав суду докази їх надсилання (а.с.44).
Відповідачці, ОСОБА_1 , за зареєстрованим місцем її проживання було надіслано ухвалу суду про відкриття провадження, про що містяться відомості в матеріалах справи (а.с.57). Поштовий конверт з вкладенням повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою»(а.с.58).
Відповідно до положень пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Аналогічні положення закріплені у пунктах 3 та 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, якими врегульовано порядок надсилання та вручення учасникам справи судових повісток та повідомлень.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року в справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2019 року в справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року в справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року в справі № 24/260-23/52-б).
За наведених обставин відповідачка вважається такою, що 26 жовтня 2024 року отримала копію ухвали суду про відкриття провадження у справі (а.с.58).
В установлений судом строк відповідачкою не було подано до суду відзив на позовну заяву, тому відповідно до вимог частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Крім того, відповідачка із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не зверталася та будь-яких інших заяв, клопотань не надавала. Отже, відповідачка своїми процесуальними правами, передбаченими ЦПК України не скористалася.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи в порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов наступного висновку.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу кредиту, які регулюються параграфами 1 та 2 Глави 71 Книги п'ятої ЦК України.
Відповідно до статтей 11, 202 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України регламентовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлення порядку вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначення прав і обов'язків учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини другої (введена в дію з 01 серпня 2022 року) статті 2 цього Закону до послуг систем дистанційного обслуговування, надання платіжних послуг (у тому числі послуг з випуску та виконання платіжних операцій з електронними грошима), страхування та інших послуг, що регулюються спеціальним законодавством, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству України, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, надання платіжних послуг, страхування, зокрема законам України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про банки і банківську діяльність» та «Про страхування».
Згідно частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним і Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
В частині першій статті 3 зазначеного Закону визначені терміни, які вживаються у наступних значеннях, зокрема:
- електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі;
- електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;
- одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
В свою чергу підпунктом 3 пункту 2 розділу І Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року № 113 (в редакції на момент укладення договору) під одноразовим ідентифікатором розуміється алфавітно-цифрова послідовність (комбінація цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер), що її отримує споживач від іншої сторони договору засобом зв'язку, погодженим споживачем та іншою(ими) стороною(ами) договору, та яка може додаватись споживачем до інших електронних даних та надсилатись іншій(им) стороні(ам) договору, включно з метою укладення електронного договору в порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію». Для цього Положення одноразовим ідентифікатором не є адреса електронної пошти та пароль або логін і пароль до неї, пароль або логін і пароль до мобільного застосунку або особистого кабінету для дистанційного обслуговування, номер телефону або будь-які інші персональні дані особи в будь-якій формі їх застосування.
Порядок укладення електронного договору визначений статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Так, зокрема, відповідно до частини третьої цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Частиною шостою цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
В статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно частини першої цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (пункти 5, 40 згаданого Закону).
Електронний підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина тринадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом в постановах: від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21 (провадження 61-6066св23) та інших.
На підтвердження укладення договору про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 від 29 травня 2023 року позивачем до суду було надано електронний доказ в паперовій формі, а саме роздруківка тексту договору (а.с.9-14).
Згідно наданого документу вбачається, що 29 травня 2023 року між позивачем, ТОВ «Укр Кредит Фінанс», та відповідачкою, ОСОБА_1 , було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 в електронній формі. Цей договір та Правила відкриття кредитної лінії разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, відповідачка підтвердила, що попередньо уважно ознайомилась з правилами на вебсайті кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, зобов'язується та погоджується неухильно дотримуватись умов цього договору, а тому добровільно та свідомо укладає цей договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним (пункт 11.1. договору). Відповідачка цим підтвердила, що до укладення договору уважно ознайомилась з текстом цього договору та правилами, а також отримала від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема, частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування», що забезпечує вірне розуміння відповідачкою суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (підпункт 11.3.1. пункту 11.3. договору). Відповідачка, ОСОБА_1 , погодилась на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А6775».
Отже, відповідачці було надано одноразовий ідентифікатор - «А6775» для підписання кредитного договору № 1213-7761 від 29 травня 2023 року, підтвердження ознайомлення з Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (графік платежів за договором), які є невід'ємною частиною договору, та інформації, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.
З розділу 12 «Реквізити Сторін» договору вбачається, що позичальником - відповідачкою, ОСОБА_1 , договір був підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) «А6775».
З боку же кредитодавця - позивача, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зазначено: «Засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу».
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 3.9. договору визначено, що «Безпосередньо після отримання акцепту від позичальника, що є укладенням договору відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», кредитодавець накладає на договір, укладений у вигляді електронного документу, кваліфіковану електронну печатку кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу. Безпосередньо після цього кредитодавець направляє позичальнику підтвердження вчинення (укладення) договору у формі електронного документа та примірник договору з додатками до нього у вигляді електронного документа, що містить кваліфіковану електронну печатку кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу. …». Аналогічне положення міститься у пункті 5.3. Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), які є невід'ємною частиною договору.
Статтею 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» визначені терміни, які вживаються у наступних значеннях, зокрема:
- кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, що створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки (пункт 25);
- кваліфікована електронна позначка часу - електронна позначка часу, що відповідає вимогам, встановленим частиною другою статті 26 цього Закону (пункт 26).
Однією із вимог, якій повинна відповідати кваліфікована електронна позначка часу, є пов'язання дати і часу з електронними даними в такий спосіб, що обґрунтовано виключає можливість зміни електронних даних, яка не може бути виявлена (частина друга статті 26 Закону).
Частиною 1 статті 26 зазначеного Закону закріплено, що кваліфікована електронна позначка часу має презумпцію точності дати та часу, на які вона вказує, та цілісності електронних даних, з якими ці дата та час пов'язані.
Відповідно до частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частин другої та третьої статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до підпункту 1-1 пункту 2 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит) під засвідченою копією договору розуміється копія договору, що містить реквізити, які надають їй юридичної сили оригіналу.
З урахуванням наведеного, з дослідження наданого позивачем договору у формі роздруківки тексту договорувбачається, що відсутні докази на підтвердження тих обставин, що договір підписаний у розумінні Закону України «Про електронну комерцію», зокрема, статті 12.
Також суд не вбачає ознаків того, що наданий позивачем договір у формі роздруківки тексту договору є засвідченою, у відповідності до вимог законодавства, копією цього договору.
Це також стосується додатків, які є невід'ємною частиною цього договору, а саме: паспорту споживчого кредиту (а.с.22-23), таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України (а.с.24), також додаткової угоди до договору з додатком (а.с.32 зворотний-34).
Згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 08 червня 2017 року «Про видачу TOB «Укр Кредит Фінанс» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)» Товариству з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» було видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. 08 березня 2024 року Національним банком України внесено запис до Державного реєстру фінансових установ про переоформлення ліцензії TOB «Укр Кредит Фінанс» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги - надання коштів та банківських металів у кредит (інформація є відкритою та загальнодоступною, зокрема, на сайтіhttps://kis.bank.gov.ua).
Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги, зокрема, послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.
Отже, TOB «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої TOB «Укр Кредит Фінанс». Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно абзацу другого частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, для встановлення обставин укладення кредитного договору підлягає доказуванню факт передачі відповідних грошових коштів кредитодавцем позичальнику саме у зв'язку з домовленістю (угодою, договором) про це.
Наразі судова практика у кредитних правовідносинах, стягненні заборгованості за договорами займу дотримується позиції щодо необхідності наявності доказів щодо передачі кредитором грошових коштів боржнику. Обов'язковою умовою для прийняття позитивного для кредитора рішення є надання останнім документу, який підтверджує вказаний факт.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України з урахуванням положень статтей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Відповідно до пункту 4.2. договору про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 від 29 травня 2023 року ініціювання безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 4.1. цього договору, здійснюється кредитодавцем безпосередньо після укладення сторонами цього договору та надіслання позичальнику примірнику договору та додатків до нього у вигляді електронного документа.
Позивачем не надано доказів надіслання відповідачці примірнику договору та додатків до нього у вигляді електронного документа.
Відповідно до пункту 4.2. договору про відкриття кредитної лінії кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
На підтвердження факту перерахування відповідачці грошових коштів за кредитним договором № 1213-7761 від 29 травня 2023 року позивач надав довідку про перерахування ОСОБА_1 суми кредиту № 1213-7761 від 29 травня 2023 року: в сумі 5300, гривень (3400,00 гривень - видача кредиту, 1900,00 гривень - добір по кредиту) за допомогою платіжної системи LiqPay, платіж 2320602179 та 2334791441, дата 29 травня та 03 липня 2023 року, № платіжної картки НОМЕР_1 (а.с.35).
Та надана позивачем довідка не є належним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів відповідачці, оскільки довідка є документом, що складений самим позивачем та по суті нічим не відрізняється від ствердження позивача про отримання кредиту відповідачкою, що викладене в позовній заяві. Тому, як самі твердження позивача про отримання кредиту, так і інформація зазначена ним в його довідці має бути доведена на загальних підставах шляхом надання суду належних та допустимих доказів.
Такими в цьому випадку могла бути інформація надана банківською установою про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, виписка по рахунку відповідачки, в якій відображена інформація про отримання кредитних коштів, довідка банку про належність карткового рахунку, на який були перераховані кошти відповідачці, тощо. Тобто позивач повинен був надати суду докази, які об'єктивно підтверджують факт отримання кредиту, а не докази створені самим позивачем, в яких він стверджує про наявність певних обставин.
Також позивач надав лист АТ КБ «Приватбанк» (а.с.25-31), який підписаний за допомогою КЕП, начальником департаменту АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2 , 17 липня 2024 року о 14 годині 46 хвилин, та містить електронну печатку АТ КБ «Приватбанк».
Згідно листа, наданого позивачем як доказ перерахування коштів відповідачці, АТ КБ «Приватбанк» через систему платежів LigPay було перераховано кошти від позивача, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» по відповідним платежам.
Судом встановлено, що АТ КБ «Приватбанк», 29 травня та 03 липня 2023 року через систему платежів LigPay на картку за № НОМЕР_1 було перераховано кошти в сумі 3400,00 гривень та 1900,00 гривень по платежам 2320602179, 2334791441 за договором №1213-7761 (а.с.29 зворотний).
Як вбачається з листа, перерахування відповідних грошових коштів АТ КБ «Приватбанк», а не безпосередньо позивачем, TOB «Укр Кредит Фінанс», було обумовлено наявністю укладеного між ними договору № 4010 від 02 грудня 2019 року.
Суд звертає увагу на відсутність в матеріалах справи зазначеного договору, укладення якого є обов'язковим, що позбавляє суд надати об'єктивну оцінку довідці, наданої АТ КБ «Приватбанк», як доказу перерахування грошових коштів за кредитним договором.
В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б уповноважували АТ КБ «Приватбанк» на здійснення переказу коштів в межах договору про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 від 29 травня 2023 року.
Відповідно до пункту 4.2. договору про відкриття кредитної лінії кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту.
Матеріали справи не містять доказів щодо перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» як кредитних на рахунки АТ КБ «ПриватБанк» для здійснення переказу коштів на виконання вимог договору про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 від 29 травня 2023 року для подальшого переказу їх відповідачці.
З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Укр Кредит Фінанс» умов пункту 4.2 договору про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 від 29 травня 2023 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті договору, саме відповідачці.
З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачці, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції на дату укладення договору) розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Пунктом 64 Положення про прядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного баку України від 29 липня 2022 року №164, передбачено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.
Пунктом 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року № 113 (в редакції на дату укладення договору), передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Таким чином, з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб.
Водночас відповідно до пункту 3.2. договору для укладання цього договору, у порядку встановленому Правилами, позичальник надає кредитодавцю інформацію щодо бажання отримати Кредит, шляхом заповнення на вебсайті кредитодавця https://credos.com.ua/ усіх граф відповідної форми. Надаючи таку інформацію, позичальник вказує повні, точні та достовірні особисті дані, заповнення яких передбачено відповідною сторінкою вебсайту кредитодавця та які необхідні для укладення цього договору.
За результатами розгляду наданої позичальником інформації, кредитодавець здійснює перевірку дійсності та достовірності зазначених позичальником особистих даних, у тому числі але не обмежуючись проводить автентифікацію банківської платіжної картки та/або банківського рахунку позичальника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем. позичальник зобов'язаний вказати реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать особисто йому, для можливості належного виконання кредитодавцем своїх зобов'язань за цим Договором (пункт 3.4. договору).
Як вбачається з Правил надання споживчих кредитів, з якими також ознайомився відповідач при укладенні договору, які підписані ним шляхом введення одноразового ідентифікатора «А6775», позивачем передбачено, що заявник заповнює заявку на сайті кредитодавця, вказуючи всі дані, які визначені в заявці як обов'язкові для прийняття рішення про можливість надання кредиту.
За результатами заповнення заявки здійснюється одночасна перевірка дійсності та аутентифікація банківської платіжної картки та/або банківського рахунку заявника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем, у тому числі, але не виключно, шляхом блокування наперед невідомої заявнику довільної суми в розмірі від 1 копійки до 1 гривні. Заявник зобов'язаний вказати реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать особисто йому, для можливості належного виконання кредитодавцем своїх зобов'язань. (пункт 4.7. Правил).
Водночас будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідачки, електронна ідентифікація (автентифікація) якого здійснена з дотриманням вимог законодавства, та який би був підтверджений і сумнівів у суду не викликав, в матеріалах справи відсутній.
Посилання позивача на заповнення позичальником (відповідачем) форми на сайті товариства і зазначенням власної банківської картки є бездоказовими та нічим не підтвердженими.
Доводи позивача про те, що кредитні кошти були перераховані відповідно до умов кредитного договору та Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідачки, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та відхиляються судом як припущення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження перерахування відповідачці грошових коштів за договором про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 від 29 травня 2023 року.
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачки, заборгованість в сумі 24500,00 гривень, з яких: 4660,00 гривень - прострочена заборгованість за кредитом, та 19840,00 гривень - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, застосувавши до неї Програму лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Відповідно до пункту 7.1. Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), затверджених наказом директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 23-П від 11 квітня 2023 року, програма лояльності кредитодавця розроблена з метою заохочення клієнтів в отриманні фінансових послуг кредитодавця і затверджена окремим внутрішнім документом кредитодавця (Програма лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс»), розміщеним на сайті кредитодавця в розділі «Умови кредитування», посилання на який знаходиться у нижній частині сайту кредитодавця.
Програма лояльності, зокрема, може передбачати анулювання (прощення) клієнтам їх заборгованості перед кредитодавцем у повному обсязі або у певній частині, розмір якої визначається самостійно кредитодавцем (пункт 7.4. Правил).
Програма лояльності не несе для кредитодавця зобов'язуючого характеру та застосовується лише згідно договору і є проявом власної ініціативи кредитодавця. При цьому кредитодавець на власний розсуд застосовує окремі чи усі положення програми лояльності у правовідносинах з будь-яким позичальником (п. 7.5. Правил).
Згідно пункту 6.8. договору «Кредитодавець, у межах програми лояльності відповідно до правил, має право на власний розсуд анулювати (простити) позичальнику його заборгованість перед кредитодавцем за цим договором у повному обсязі або у певній частині, розмір якої визначається самостійно кредитодавцем. У разі анулювання (прощення) заборгованості кредитодавець повідомляє позичальника про такі свої дії шляхом надсилання повідомлення на вказану у цьому договорі електронну адресу або іншими шляхами комунікації, що передбачені даним договором. Кредитодавець також має право направити позичальнику повідомлення про анулювання (прощення) заборгованості позичальника засобами поштового зв'язку рекомендованою кореспонденцією.».
Тобто договором визначено, що у разі прийняття кредитодавцем рішення про анулювання (прощення) заборгованості він повідомляє позичальника про такі свої дії шляхом надсилання йому повідомлення.
ОскількиПрограма лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», на яку позивач посилається, в матеріалах справи відсутня, суд позбавлений можливості дослідити порядок і умови функціонування програми лояльності, яка передбачає, зокрема, анулювання (прощення) клієнтам ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитом повністю або частково. Відповідно суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість, правові підстави звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості, застосувавши до неї Програму лояльності.
Водночас до позовної заяви позивач долучив Правила акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послугТОВ «Укр Кредит Фінанс», затверджених наказом директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс», Резуєвим Є.В., № 96-П від 26 грудня 2023 року (а.с.39-41).
Пунктом 4.2. Правил акції визначено, що акція проводиться безстроково з 26 грудня 2023 року включаючи цю дату.
Участь у акції мають можливість взяти клієнти товариства для примусового стягнення заборгованості по кредитних договорах яких товариством подано позовну заяву до національного суду України та розмір позовних вимог, заявлений у такій позовній заяві, становить меншу суму ніж загальний розмір заборгованості за кредитним договором учасника акції (пункт 5.2. Правил акції).
Відповідно до пункту 7.1. Правил акції інформація про конкретні умови акції для конкретного позичальника та про індивідуальний розрахунок суми необхідної оплати для участі в акції надається потенційним учасникам акції, які відповідають критеріям, зазначеним в пункті 5.2. розділу 5 цих Правил шляхом зазначення про це у позовній заяві про стягнення заборгованості за кредитним договором такого учасника акції, яка подається товариством до національного суду України.
Учасник акції має право відмовитись від отримання списання шляхом подання відповідного звернення товариству. У разі отримання зазначеного звернення товариство зобов'язане скасувати проведене списання заборгованості учасника акції за його кредитним договором (пункт 8.2. Правил акції).
Згідно преамбули Правил акції «Ці правила встановлюють порядок та умови проведення акції «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» серед споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», яка передбачає часткове списання заборгованості позичальника за укладеним ним кредитним договором для осіб, що приймуть участь в зазначеній акції згідно з умовами цих Правил.».
Дослідивши матеріали позовної заяви, судом не встановлено, зокрема: підстав, згідно яких розробляються такі Правила акції, їх правову/юридичну силу при застосуванні, правові підстави для застосування по відношенню до відповідачки, ОСОБА_1 ..
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність, contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Частинами шостою та сьомою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України); достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України); достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
В оцінці поведінки та способу ведення справ банком Верховний Суд враховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року в справі № 199/7014/20 (провадження № 61-17825св21)).
Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить до висновку про недоведеність і необґрунтованість заявлених позовних вимог, адже позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, яким він обґрунтовував свої вимоги, що є його процесуальним обов'язком.
Жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме фактичної видачі кредиту відповідачці, існування заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 від 29 травня 2023 року, матеріали справи не містять.
За викладених обставин, суд доходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, які складаються з судового збору в розмірі 2422,40 гривень (а.с.1).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовляється, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279 ЦПК України, статтями 207, 626, 628, 1054, 1055 ЦК України, суд
В задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (договором про відкриття кредитної лінії № 1213-7761 від 29 травня 2023 року)відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.
Відомості про сторін у справі на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38548598; місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 407
Відповідачка:ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 04 лютого 2025 року, тобто дата складання повного судового рішення.
Суддя Желясков О.О.
Рішення суду набрало законної сили «____» __________________20____ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/828/24 Ананьївського районного суду Одеської області.