вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.02.2025м. ДніпроСправа № 904/9932/16 (904/5666/24)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Владимиренко І.В. в межах справи №904/9932/16 про визнання банкрутом Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" (Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Аношкіна, 179, код ЄДРПОУ 31980517) розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області, пр. Аношкіна, 179, код ЄДРПОУ 31980517)
про стягнення заборгованості з заробітної плати у розмірі 58 739,93грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 272,55грн.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості з заробітної плати у розмірі 58 739,93грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 272,55грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Згідно з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.12.2024 матеріали позовної заяви №904/9932/16 (904/5666/24) передано на розгляд судді Владимиренко І.В.
Ухвалою господарського суду від 30.12.2024 прийнято справу №904/9932/16 (904/5666/24) до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу №904/9932/16 (904/5666/24) розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу: протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати до суду відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам статті 165 ГПК України і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, надати до суду документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву та доданих до нього документів позивачу; протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив надати до суду заперечення, які мають відповідати вимогам статті 167 ГПК України; надати суду довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ). Позивачу: протягом 5 днів з дня одержання відзиву на позовну заяву надати до суду відповідь на відзив на позовну заяву, яка має відповідати вимогам статті 166 ГПК України, в якій викласти свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення; надіслати відповідачу копію відповіді на відзив та доданих до неї документів, надати до суду документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив відповідачу. Учасники справи, при поданні заяв по суті справи, повинні надати до суду докази в підтвердження дати отримання таких заяв від інших учасників, для перевірки судом дотримання строку при подачі відповідних заяв, а також, докази направлення на адресу інших учасників процесу заяв, що подаються до суду. У разі неможливості надати витребувані судом документи - надати письмові пояснення з цього приводу. Повідомлено учасників справи про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, відзиви тощо), письмові та електронні докази через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою. Роз'яснено сторонам, що згідно із частиною сьомою статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі), а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
15.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнав позовні вимоги ОСОБА_1 щодо заборгованості по заробітній платі у розмірі 58 739,93грн., щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 272,55грн. відповідачем не визнаються.
20.01.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача не погоджується з відзивом відповідача про часткове визнання позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати у розмірі 58 739,93грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 272,55грн.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення, яким суд
Відносно відповідача господарським судом Дніпропетровської області 24.04.2017 відкрито провадження у справі №904/9932/16 про банкрутство.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, зокрема, спори про стягнення заробітної плати.
Аналогічні положення містяться у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
01.12.2009 року позивача прийнято на роботу до ПрАТ "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ".
10.07.2024 позивача звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до 38 КЗпП України.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05.05.2017, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз'яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.
Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як зазначив позивач, на теперішній час йому не виплачена заробітна плата за період з січня 2024 року по 10.07.2024 року склала 58 739,93 грн.
В матеріалах справи міститься міститься відзив відповідача ПрАТ "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" згідно якого відповідач визнає заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі за період з січня 2024 року по 10.07.2024 року у розмірі 58 739,93 грн.
Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 58 739,93 грн.
В частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, відповідач заперечив, в обґрунтування своїх заперечень зазначив наступне з 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено режим воєнного стану.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідач є об'єктом підвищеної небезпеки. На підприємстві в технологічному процесі наявні азотна, сірчана кислоти, аміак та ємності й трубопроводи з вказаною сировиною. Крім того, на території відповідача розташовані об'єкти та обладнання, що мають радіаційне забруднення.
Внаслідок того, що територія та об'єкти відповідача тричі зазнали пошкоджень від наслідків ракетних атак (відповідні витяги з ЄДРДР додані до відзиву), підприємство було змушене повністю переробити сировину та ввести тривалий простій для убезпечення життя та здоров'я як персоналу відповідача, так мешканців міста.
Торгово-промислова палата України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації, яка стала підставою для введення воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р.
Таким чином на думку відповідача, вказані обставини з 24.02.2022 є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по окремим податковим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами законодавчих актів і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Оскільки підприємство - відповідач вже тричі зазнало уражень від ракетних атак країни-агресора та в зв'язку з військовою агресією російської федерації, підприємство змушено було зупинити виробництво та запровадити простій підприємства, дані факти є підтвердженням форс-мажорних обставин, передбачених листом ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 та ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
А тому, відповідач не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Представник позивача по дав до суду відповідь на відзив в якій не погоджується з відповідачем щодо не визнання заявленого позивачем до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки сам по собі факт війни між росією та Україною та наявність листа ТПП від 28.02.2022 року, не є беззаперечними доказами поважності причин невиплати як самої заробітної плати так і середнього заробітку за час затримки розрахунку по ній, а тому на думку представника позивача у відповідача відсутні підстави стверджувати, що невиплата заробітної плати сталася з обставин, які не залежали від волі підприємства та наслідки війни вплинули на можливість виплатити заробітну плату вчасно.
А тому, представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати у розмірі 58 739,93грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 272,55грн.
Господарський суд дослідивши наявні матеріали справи та документальні докази щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановив наступне.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким встановлено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці лише якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Тож у разі перевірки чи виникнення судового спору роботодавцю потрібно буде доводити, що причиною порушення строків виплати зарплати була саме непереборна сила.
Згідно листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
У Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11.04.1980). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов'язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов'язання.
Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18.12.2014 № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.
З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, проте не надав суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні позивача сталися внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажору ведення на території, де знаходиться роботодавець, воєнних дій). Такі докази мали бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань по своєчасній виплаті заробітної плати.
Посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 № 2021/02.0-7.1 та сертифікати про форс-мажорні обставини не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, оскільки вищевказані документи не стосуються вказаних правовідносин.
Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 272,55 грн.
Крім того, за наявними в справі відомостями можна дійти висновку, що до січня 2024, тобто два роки з моменту введення воєнного стану та проведення бойових дій позивачу своєчасно та в повному розмірі виплачувалась заробітна плата, що вказує на те, що трудові відносини з ним тривали і не були призупинені згідно з вимогами Закону України «Про особливості трудових відносин в умовах воєнного стану», він не перебував у простої, відпустці без збереження заробітної плати тощо.
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 272,55грн. підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028,00 грн.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір»).
Господарський суд зазначає, що позовна заява подана позивачем до суду в електронній формі.
Позивачем при поданні позовної заяви про стягнення середнього заробітку сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. відповідно до квитанцій № 5859-2347-5993-3661 від 26.12.2024 та № 1827-5192-3566-1886 від 29.01.2025.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 47, 94, 115-116 КЗпП, ст.ст. 20, 129, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 7, 41 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" про стягнення заборгованості з заробітної плати у розмірі 58 739,93грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 272,55грн. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області, пр. Аношкіна, 179, код ЄДРПОУ 31980517) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з січня 2024 року - 10.07.2024 рок у розмірі 58 739 грн. 93 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (травень - червень 2024) у розмірі 60 272 грн. 55 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 04.02.2025р.
Суддя І.В. Владимиренко