Справа №:755/1006/25
Провадження №: 2-о/755/119/25
про залишення заяви без руху
"04" лютого 2025 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки, призначення опікуна,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки, призначення опікуна.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Перевіривши матеріали заяви та долучених до неї документів, судом встановлено такі недоліки.
У поданій заяві ОСОБА_1 просить визнати недієздатною громадянку України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити опіку та призначити опікуном ОСОБА_2 заявника у справі (брата) - ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», роз'яснено, що вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту.
Таким чином, при прийнятті до провадження заяви, поданої в порядку окремого провадження, суддя вирішує питання відповідності її вимогам розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України, а також загальним вимогам до заяви, передбаченим статтею 175, 177 ЦПК України.
Частиною п'ятою статті 177 ЦПК України встановлено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частиною третьою статті 296 ЦПК України встановлено, що заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника (частина четверта статті 60 ЦК України).
Процедура встановлення опіки та призначення опікуна над недієздатною фізичною особою визначена Правилами опіки та піклування, затвердженими спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі - Правила).
У пункті 3.1 Правил зазначено, що при призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки. Опікун або піклувальник призначаються лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Опікуном може бути призначено не лише родича, а й осіб, які є близькими підопічному. Правилами опіки та піклування не встановлено обмежень щодо кількості опікунів повнолітньої особи.
Судом встановлено, що заяву про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною та призначення їй опікуна подано ОСОБА_1 .
Однак, до такої заяви не долучено будь-яких доказів на підтвердження факту ведення спільного господарства, тобто наявність витрат на утримання ОСОБА_2 спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, здійснення заходів на обстеження, догляд та лікування
ОСОБА_2 та інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Також, заявником не надано інформацію про інших осіб, які зареєстровані чи фактично проживають з ОСОБА_2 або про відсутність таких, чи доказів на підтвердження того, що такі особи проживають в іншому місці та не мають можливості здійснювати опіку над ОСОБА_2 .
Також суд враховує, що у випадку визнання особи недієздатною, призначення опікуна є обов'язком суду за умови наявності відповідного подання органу опіки та піклування, оскільки в такому випадку у повному обсязі досягається мета цивільного судочинства захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав особи, а в даному конкретному випадку - забезпечення повноцінного здійснення своїх прав недієздатною особою. Такий висновок зроблено з урахуванням положень статті
41 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою; опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Частиною першою статті 300 ЦПК України визначено, що суд вирішує питання щодо призначення над недієздатною особою піклувальника або опікуна не інакше, як за поданням органу опіки та піклування. Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий порядок призначення над недієздатними особами опіки, а саме - за поданням відповідного органу.
Відповідно до статті 55 ЦК України та пункту 1.2 Правил, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Таким чином, особа, яка виявила бажання виконувати обов'язки опікуна (піклувальника), подає до органу заяву про призначення її опікуном (піклувальником). Спеціалісти органу опіки і піклування обстежують матеріально-побутові умови проживання майбутнього опікуна (піклувальника), складають відповідний акт і готують до суду подання щодо кандидатури опікуна (піклувальника).
Однак, до заяви не долучено оригінал подання органу опіки та піклування про можливість призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатною фізичною особою, у разі ухвалення судом рішення, а також доказів того, що заявник звертався з приводу цього питання до органу опіки та піклування.
Також суд враховує, що пунктом 3.2.Правил встановлено, що опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину.
Водночас, до заяви про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна заявником також не додано документів, які б свідчили про можливість призначення його опікуном над недієздатною особою, клопотання про витребування доказів до заяви не долучено.
Суд звертає увагу заявника, що відповідно до частини третьої статті 297 Цивільного процесуального кодексу України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Предметом доказування в даній категорії справ є: наявність хронічного, стійкого психічного розладу; факти, що підтверджують, що громадянин не може розуміти значення своїх дій та керувати ними; причинний зв'язок між психічним розладом і тим, що громадянин не здатний усвідомлювати значення своїх дій керувати ними; досягнення встановленого законом віку громадянином, відносно якого ставиться питання про визначення його недієздатним; інші обставини; висновок судово-психіатричної експертизи; довідки з медичної установи; довідки про постановку на облік у психіатричній установі; виписка з історії хвороби.
Усі доводи і докази щодо предмету доказування мають бути чітко і детально викладені заявником у поданій заяві.
Водночас, у зв'язку із наявністю розладів психічного здоров'я та імовірного періодичного проходження лікування у відділеннях психоневрології ОСОБА_2 , відповідно, має перебувати на обліку у психоневрологічних лікарнях та мати медичну картку, яка підлягає долученню до матеріалів справи.
Водночас, долучені до матеріалів справи документи, а саме виписки з історії розвитку дитини складені у 1985 та 1987 році, консультативне заключення видане у 2000 році, та висновок про умови та характер праці від 1995 року. Наданий позивачем висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю 1 чи ІІ групи внаслідок психічного розладу від 17 жовтня 2023 року № 608 містить відмітку про дійсність останнього до
16 квітня 2024 року.
Також, вивчивши зміст поданої заяви та долучені до неї копії документи, судом встановлено, що заявником на підтвердження обставин, зазначених у поданій заяві не долучено до заяви доказів проходження ОСОБА_2 лікування (госпіталізації) у відповідних психоневрологічних лікарнях, доказів перебування ОСОБА_2 на обліку у відповідних психоневрологічних лікарнях.
Відсутність зазначених даних позбавить суд в подальшому вирішити питання щодо призначення судово-психіатричної експертизи - одної з найважливіших процесуальних дій, яка має бути проведена в ході підготовки до судового розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною.
Крім того, суд звертає увагу заявника на те, що визнання громадянина недієздатним можливо за умови, що воно викликає певні правові наслідки. У тих випадках, коли психічно хвора особа не є небезпечною, визнання її недієздатною є порушенням його прав, що передбачено Європейською конвенцією про права людини від 4 листопада 1950 року (статті 5-9 розділу 1).
Відповідно до частини другої статті 299 ЦПК України судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною, відносяться на рахунок держави.
Однак у статті 133 ЦПК України законодавець розділяє види судових витрат.
Так, відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду заяви у справах окремого провадження фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у
2025 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3 028 гривень.
Таким чином, судом встановлено, що позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн та надати суду відповідні підтверджуючі документи.
При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок - № UA478999980313141206000026005, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Суд звертає увагу заявника, що до переліку заяв, за подання яких не справляється судовий збір, передбаченого частиною другою статті 3 Закону України «Про судовий збір», заява про визнання фізичної особи недієздатною не входить.
Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить положення про пільги щодо сплати судового збору за подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуном.
Таким чином, на виконання вимог даної ухвали суду заявником має бути надано суду оригінал платіжного документу про сплату судового збору на рахунок Дніпровського районного суду міста Києва у розмірі 605,60 грн із зазначенням у платіжному документі відомостей про сплату судового збору із призначенням платежу: «за заяву окремого провадження ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, призначення опікуна».
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заяву ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 95, 175, 177, 185, 293 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», суддя,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки, призначення опікуна, - залишити без руху.
Встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - 5 днів з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити заявнику, що у разі невиконання вимог ухвали, заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Хромова