ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11406/24
провадження № 1-кп/753/991/25
"28" січня 2025 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесеному до ЄРДР за № № 42016000000002592 від 27 вересня 2016 року, відносно
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця рф, громадянина України, з вищою освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , несудимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_3
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
ОСОБА_2 , будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію рф з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_2 , в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, перебуваючи в смт. Кіровське Автономної Республіки Крим упродовж березня - квітня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади рф на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». У подальшому протягом 2014 року продовжував виконувати обов'язки судді Кіровського районного суду Республіки Крим, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі рф нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - рф.
Продовжуючи свою злочинну діяльність щодо надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України шляхом придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим, посилення заходів тимчасової окупації півострова та впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, ОСОБА_2 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, розуміючи незаконність дій окупаційної влади, незаконність застосування на території України законодавства рф, перебуваючи в приміщенні так званого «Кировского районного суда Республики Крым» по вул. Рози Люксембург, 25, смт. Кіровське Кіровського району Автономної Республіки Крим, діючи в інтересах рф, керуючись нормами законодавства Російської Федерації 15.07.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі 5-190/2014; 17.07.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, по справі № 5-201/2014 виніс ухвалу № 201/145-201/2014; 22.07.2014 точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі 5-195/2014; 05.08.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, по справі № 5-223/2014 виніс ухвалу № 223/145-223/2014, 16.09.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі 5-309/2014 та 5-307/2014.
Допомога ОСОБА_2 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - рф, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.
Оскільки, керуючись ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), він показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду, також, не подавав.
Судовий розгляд проводився за обов'язкової участі захисника, який був забезпечений державою та користувався процесуальними правами обвинуваченої.
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_2 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йомуй повідомлень з приводу його прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самостійно захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно.
Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Суд уважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_2 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від правосуддя держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.
Суд же відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
Тобто обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
В судовому засіданні були дослідженні наступні докази.
Відповідно до заяви народного депутата України ОСОБА_6 вбачається вчинення ОСОБА_2 дій, передбачених ст. 111 КК України (т. 2 а.с. 46).
Як убачається з Указу ПУ від 24 липня 2008 № 667/2008 (т. 2 а.с. 90), ОСОБА_2 було призначено строком на 5 років у місцевому загальному суді на посаду судді Кіровського районного суду АР Крим.
Відповідно до Рішення ВККС України від 23 квітня 2013 року (т. 2 а.с. 91), ОСОБА_2 рекомендовано для обрання на посаду Кіровського районного суду АР Крим безстроково.
Відповідно до відповіді ВККС України (т. 3 а.с. 30) вбачається, що суддя ОСОБА_2 не звертався до них із заявою про переведення його до іншого суду на території України.
Згідно відповіді ВРЮ від 12 січня 2015 року (т. 3 а.с. 33), суддя ОСОБА_2 не звертався до них із заявою про звільнення з посади.
Відповідно до відповіді Адміністрації ПК від 29 вересня 2016 року (т. 3 а.с. 45) суддя ОСОБА_2 не звертався до них із клопотанням про вихід із громадянства України.
Як убачається з протоколу огляду від 2 лютого 2015 року (т. 3 а.с. 46), проведено огляд сайту за посиланням:
- http://kirovskiy.krm.sudrf.ru/modules.php?name=info_courtsid=1, за яким розміщено сторінку сайта «Кировского районного суда», на якому у вкладці «состав суда» міститься список суддів, зокрема, ОСОБА_2 (заместитель председателя суда) (т. 3 а.с. 82).
Як убачається з протоколу огляду від 30 вересня 2023 року (т. 3 а.с. 103), проведено огляд сайту за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_2 , на якому міститься копія закону, який має назву «Федеральный закон «О создании судов рф на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты рф № 154-Ф3 от 23 июня 2014 года» (т. 3 а.с. 104), відповідно до якого створений «Кировский районный суд».
Як убачається з протоколів огляду інтернет-видань від 12 жовтня 2015 року (т. 3 а.с. 185), 30 вересня 2023 року (т. 3 а.с. 55) проведено огляд сайту за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_3 , на якому було знайдено рішення, які виносилися суддями судів незаконно створеної Республіки Крим, зокрема, судді Кіровського районного суду АР Крим ОСОБА_2 , який постановив ухвалу від 22 липня 2014 року у справі № 5-195/2014, ухвалу від 15 липня 2014 року у справі № 5-190/2014, ухвалу № 201/145-201/2014 від 17 липня 2014 року по справі 5-201/2014, ухвалу № 223/145-223/2014 від 5 серпня 2014 року по справі № 5-223/2014.
Як убачається з копій ухвали від 22 липня 2014 року у справі № 5-195/2014, ухвали від 15 липня 2014 року у справі № 5-190/2014 (т. 3 а.с. 52-54), ухвали № 201/145-201/2014 від 17 липня 2014 року по справі 5-201/2014, ухвали № 223/145-223/2014 від 5 серпня 2014 року по справі № 5-223/2014 (т. 3 а.с. 195-198), останні винесені під головуванням судді Кіровського районного суду АР Крим ОСОБА_2 .
Відповідно до протоколу огляду речей та документів від 30 вересня 2023 року (т. 3 а.с. 199), де предметом огляду є офіційний сайт ВРУ, на якому розміщено текст Постанови ВРУ «Про обрання суддів» від 06 червня 2013 року № 326-VII, в якому міститься інформація щодо призначення ОСОБА_2 на посаду судді Кіровського районного суду АРК.
Згідно рішення ВРП від 11 травня 2017 року № 1121/0/15-17 (т. 3 а.с. 226) до судді ОСОБА_2 застосовано дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення.
Як убачається копій паспорту та анкети кандидата на посаду судді (т. 3 а.с. 94-99, останнє місце проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_1.
Даними з витягу на підтвердження того, що ОСОБА_2 є генеральним директором ООО «ВИВАТ ПМ», яке знаходиться в АР Крим (т3. а.с. 174)
З копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що останній працював на посаді судді (т. 2 а.с. 100-101).
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_2 сторона обвинувачення посилається, зокрема, на протоколи огляду сайтів та протоколи огляду інтернет-видань, якими підтверджується, що останній ухвалював рішення, будучи суддею Кіровського районного суду АР Крим у незаконно створеної Республіки Крим.
Правовий акт індивідуальної дії розміщений в мережі «Інтернет», сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації, однак підстав для визнання таких доказів недопустимими і неналежними не вбачається, оскільки інформація взята з офіційний інтернет-сайтів органів державної влади рф, які загальнодоступні в мережі «Інтернет».
Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.
Враховуючи логічність, послідовність, узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані задокументовані дані про діяльність ОСОБА_2 , як «судді» окупаційних органів влади рф, достовірними доказами обвинувачення.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Отже, дослідивши, оцінивши та перевіривши зібрані у кримінальному провадженні докази, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до наступних висновків.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_2 суд уважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
З огляду на особливості даного кримінального провадження, окремої уваги потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_2 та фактів з цього приводу.
Громадянство України ОСОБА_2 підтверджено дослідженими судом доказами та ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, а тому доказуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20).
За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Як вбачається зі ст. 4 Закону рф № 6-ФКЗ від 21 березня 2014 року, з дня прийняття АР Крим до рф, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до рф.
Разом з тим, з урахуванням встановлених фактичних обставин, ОСОБА_2 , скориставшись правом працювати суддею на території АР Крим, фактично отримав за законодавством рф громадянство рф, як необхідну умову такої діяльності, тобто, з боку рф за ним автоматично визнається громадянство рф, і він своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористався.
Суд при цьому, бере до уваги, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_2 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним, як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Через оголошену ОСОБА_2 у межах даного провадження підозру у вчиненні кримінального правопорушення не допускається і його вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_2 громадянства рф не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
Будь-яких інших доказів про намір ОСОБА_2 відмовитись від громадянства України суду надано не було.
Крім цього, суд уважає доведеним, що ОСОБА_2 , будучи громадянином України, прийняв на себе повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала територію України та працював на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, як «суддя Кіровського районного суда АР Крим», керуючись його матеріальним та процесуальним правом, що підтверджується, зокрема, протоколами огляду від 2 лютого 2015 року (т. 3 а.с. 46), від 12 жовтня 2015 року (т. 3 а.с. 185), 30 вересня 2023 року (т. 3 а.с. 55) з додатками до них, про що вже зазначалося у вироку раніше, де при огляді сайтів за відповідними посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_4, встановлено, що ОСОБА_2 працював у незаконній установі Республіки Крим.
Між тим, вчинення будь-яких діянь, передбачених ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.
Отже, здійснення ОСОБА_2 за таких умов діяльності від імені рф на посаді «судді» свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові України.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_2 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про його освіту, що у подальшому дозволило йому працювати в судовій системі.
Суд звертає увагу, що окупація території АР Крим та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому ОСОБА_2 , будучи громадянином України та суддею, тобто носієм вищої юридичної освіти, а відповідно і достатнього рівня спеціальних знань в галузі права, очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
За таких обставин, суд уважає, що ОСОБА_2 діяв з прямим умислом, так як останній керувався виключно корисливим мотивом та хибним почуттям кар'єризму, використовуючи факт встановлення окупаційної влади на території АР Крим у своїх особистих інтересах, маючи на меті обійняти посаду у незаконно створеному органі.
На підставі викладеного, суд уважає доведеною вину ОСОБА_2 поза розумним сумнівом у вчиненні державної зради, тобто у вчиненні громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 111 КК України, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є особливо тяжким, вчинення умисного кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, конкретні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який несудимий, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, підвищену суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, суд уважає необхідним призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 111 КК України, з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна.
Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення останнього та запобігання вчиненню нових правопорушень.
Речові докази та судові витрати відсутні.
Керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, і призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 вираховувати з дня його фактичного затримання.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського Апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається захиснику обвинуваченого та прокурору.
Суддя ОСОБА_1