Справа № 136/2182/24
Провадження № 33/801/139/2025
Категорія: 156
Головуючий у суді 1-ї інстанції Присяжний О. І.
Доповідач: Сало Т. Б.
03 лютого 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд, суддя Сало Т.Б., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , захисника - адвоката Головенка Євгена Васильовича, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 10 січня 2025 року в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
встановив:
Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 10 січня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
У скарзі зазначає, що свою вину в судовому засіданні він не визнав, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення дані щодо виявлених у нього ознак сп'яніння не оспорював, проте оспорював факт керування ним транспортним засобом та факт зупинення його під час керування транспортним засобом, як про це зазначено у протоколі. На відеозаписі не зафіксовано ні факту керування транспортним засобом, ні моменту його зупинки, як водія транспортного засобу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 та адвоката Головенка Є.В., які підтримали апеляційну скаргу із зазначених у ній підстав, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
У ст. 280 КУпАП зазначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №325960, складеного ІСРПП ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції Дацюком А.А., 10 листопада 2024 року о 06 год. 08 хв. в смт Турбів по вул. Кар'єрна водій ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21150, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота; тремтіння рук; нечітка вимова. Від проходження огляду на факт вживання алкоголю водій ОСОБА_1 відмовився у встановленому законом порядку. Вказаним діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.2).
У пункті 2.5 Правил дорожнього руху України зазначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено відповідальність, в тому числі, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що його вина доведена матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 325960; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів; висновком медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1010 від 10 листопада 2024 року, проведеного у КНП «Центр терапії залежностей «СОЦІОТЕРАПІЯ» Вінницької обласної ради»; відеозаписом на CD диску, з нагрудної камери працівника поліції.
Однак, вказаний висновок зроблений за неповного з'ясування обставин даної справи та без повного і всебічного дослідження наявних в ній доказів.
Як в апеляційній скарзі, так і в суді першої інстанції ОСОБА_1 зазначав про те, що він не керував транспортним засобом.
Для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП доведенню підлягає як факт керування особою транспортним засобом, так і факт її відмови від проходження огляду на стан сп'яніння.
У п. 27 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року №14 судам роз'яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Відповідно до положень статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, або свідками, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а саме протокол про адміністративне правопорушення та відеозапис з нагрудної камери поліцейського, дійшов висновку «поза розумним сумнівом» про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом» (п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Суд повинен обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
Поліцейський, викладаючи в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №325960 від 10 листопада 2024 року суть адміністративного правопорушення та опис установлених обставин зазначив, що водій ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21150, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння та від проходження огляду відмовився.
Апеляційний суд виходить з того, що протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним беззаперечним доказом у справі, а викладені в ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Оглянувши відеозапис апеляційний суд встановив, що викладені у протоколі обставини щодо факту керування ОСОБА_1 автомобілем не підтверджуються. Саме відео розпочинається з того, як поліцейський підійшов до автомобіля, який знаходився у нерухомому стані на узбіччі дороги, та розпочав розмову з ОСОБА_1 .. При цьому, автомобіль стояв із вимкненим двигуном, а ОСОБА_1 поліцейському повідомив, що автомобіль знаходиться у несправному стані.
Тобто, факт руху автомобіля на відео не зафіксований, а відтак керування ОСОБА_1 транспортним засобом не доводиться цим доказом і зроблений судом на припущеннях.
Вказані обставини підтвердив також і свідок ОСОБА_2 , який будучи допитаним судом першої інстанції пояснив, що належним йому автомобілем ніхто у стані алкогольного сп'яніння не керував, автомобіль, з метою буксирування, був виштовханий на дорогу, де очікував на приїзд друзів.
Суд першої інстанції не надав вказаним поясненням жодної оцінки.
Із вказаного слідує, що суть адміністративного правопорушення разом з описом установлених поліцейським в протоколі обставин йдуть в розріз з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського.
Встановивши вказані вище обставини та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що матеріали даної справи не містять беззаперечних доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі - презумпції невинуватості.
Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень (п.110 рішення ЕСПЛ у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden №36985/97).
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, тому заслуговують на увагу.
Виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б поза розумним сумнівом свідчили про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, апеляційний суд вважає, що в його діях відсутня об'єктивна сторона правопорушення - керування транспортним засобом, що є необхідним для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи викладене, наявні підстави для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 247, 294 КУпАП,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 10 січня 2025 року в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Б. Сало