Справа № 453/617/24 Головуючий у 1 інстанції: Курницька В. Я.
Провадження № 22-ц/811/3138/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
03 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю секретаря Цьони С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року,
У квітні 2024 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (в подальшому - «позивач», «Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зі згаданого відповідача на користь позивача 123 276 грн. 78 коп. заборгованості за Заявою-договором № 2563228-807 про надання кредиту готівкою на власні потреби від 25 листопада 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 25 листопада 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-договір №2563228-807 про надання споживчого кредиту (далі - «Кредитний договір»), відповідно до умов якого позивач надав відповідачу в кредит строком на 60 місяців 150 028 грн. 20 коп. під 0,01 % річних.
Однак, в подальшому відповідач перестав виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, в результаті чого станом на 01 квітня 2024 року у нього утворилася заборгованість на загальну суду 123 276 грн. 78 коп. (яка складається з 91 918 грн. 58 коп. заборгованості по тілу кредиту та 31 358 грн. 20 коп. заборгованості по комісії), яка і є предметом позовних вимог (а.с. 1-6).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК»:
-123 276 грн. 78 коп. заборгованості за Заявою-договором № 2563228-807 від 25 листопада 2021 року;
-3 028 грн. 00 коп. сплаченого судового збору(а.с. 83-85).
Дане рішення оскаржив відповідач.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги лише частково, а саме: стягнути з нього лише 91 918 грн. 58 коп. заборгованості за тілом кредиту, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Звертає увагу на те, що він є військовослужбовцем, а тому відповідно до положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» він має «право на звільнення від сплати відсотків по кредитних зобов'язаннях на період виконання військової служби».
Апелянт просить «розглядати справу без (його) участі» і адресою свого зареєстрованого місця проживання в апеляційній скарзі зазначає: АДРЕСА_1 (а.с. 94-99).
Позивач, будучи своєчасно (24.12.2024 року) належним чином повідомленим про час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 149-152), надіслав на адресу суду Відзив на апеляційну скаргу (у якому просить оскаржуване рішення залишити без змін; а.с.140-145), однак явку свого представника в судове засідання не забезпечив і про причини такої неявки суд не повідомив, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
Як вбачається з доводів апеляційної скарги, відповідач визнає укладення ним з Банком 25 листопада 2021 року Кредитного договору, отримання ним кредитних коштів та заборгованість перед Банком у розмірі 91 918 грн. 58 коп. по тілу отриманого ним кредиту, а відтак наведені обставини (у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягають.
Як вбачається зі змісту позовної заяви Банку (зокрема - позовних вимог), проценти за користування кредитом не були предметом позовних вимог і суд оскаржуваним рішенням такі з відповідача не стягував, а тому доводи апеляційної скарги про неправомірність стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, оскільки той має «право на звільнення від сплати відсотків по кредитних зобов'язаннях на період виконання військової служби», до уваги прийматися не можуть.
В той же час, предметом позовних вимог Банку до ОСОБА_1 є стягнення з останнього на користь Банку 31 358 грн. 20 коп. заборгованості по комісії за обслуговування кредиту, рішення про стягнення якої з нього відповідач вважає «незаконним, несправедливим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права».
Як вбачається з пункту 1.1 Кредитного договору, кредитні кошти відповідачу були наданими на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються також і Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У розумінні положень чинного законодавства України, надання грошових коштів є послугою.
Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, визначає, що Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Як вказано у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 666/4957/15-ц, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв'язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За наведених обставин, пункти Кредитного договору, укладеного між сторонами спору 25.11.2021 року, про сплату комісії за надання кредитних коштів є нікчемними.
Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).
За змістом частини 5 статті 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За наведених вище обставин в їх сукупності позовна вимога про стягнення з відповідача 31 358 грн. 20 коп. заборгованості по сплаті комісії за обслуговування кредиту до задоволення не підлягає.
Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про часткове задоволення позовних вимог, а саме: про стягнення з відповідача на користь позивача 91 918 грн. 58 коп. заборгованості по тілу кредиту.
Апеляційна скарга містить вимогу про «реструктуризацію тіла кредиту на 12 місяців».
В той же час, як вбачається зі змісту частини 1 статті 435 ЦПК України, відстрочити або розстрочити виконання рішення може суд, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відтак, вимога апеляційної скарги про «реструктуризацію тіла кредиту на 12 місяців» до задоволення судом апеляційної інстанції не підлягає.
Статтею 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1), і що суд апеляційної інстанції, у випадку зміни рішення або ухвалення нового, відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13).
За підсумками апеляційного розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку про те, що до задоволення підлягають 74,56 % заявлених Банком позовних вимог (91 918 грн. 58 коп. з 123 276 грн. 78 коп.).
За подачу апеляційної скарги Банком було сплачено 3 028 грн. судового збору.
74,56 % від 3 028 грн. становить 2 257 грн. 76 коп., які і підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.
Як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржено лише частково, а саме - в частині стягнення з відповідача 31 358 грн. 20 коп. заборгованості по сплаті комісії за обслуговування кредиту. Наведене знайшло своє відображення в ухвалі Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, якою апеляційну скаргу було залишено без руху - для сплати апелянтом (відповідачем) 924 грн. 30 коп. судового збору (а.с. 128-130).
В той же час, як вбачається з поданої до суду квитанції, апелянт сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 грн. 00 коп. (а.с. 134). Однак, розмір зайво сплаченого судового збору не підлягає розподілу між сторонами спору, а лише може бути повернутий платнику (апелянту) за заявою останнього у встановленому чинним законодавством порядку.
Щодо сплаченого апелянтом (відповідачем) судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 924 грн. 30 коп., то ці 924 грн. 30 коп. підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача (апелянта), оскільки суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги прийшов до висновку про те, що позовні вимоги Банку в цій частині до задоволення не підлягають.
Частиною 10 статті 141 ЦПК України встановлено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Різниця між судовими витратами, які підлягають до стягнення з відповідача на користь Банку і навпаки, складає (2 257 грн. 76 коп. - 924 грн. 30 коп.) 1 333 грн. 46 коп.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2025 року - 3 028 грн. 00 коп.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 123 276 грн. 78 коп. заборгованості за Кредитним договором.
Відтак, ціна позову у цій справі складає 123 276 грн. 78 коп., що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп. х 250 = 757 000, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 123 276 грн. 78 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 09806443) 91 918 (дев'яносто одну тисячу дев'ятсот вісімнадцять) грн. 58 коп. заборгованості за Заявою-договором №2563228-807 від 25 листопада 2021 року.
В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 09806443) 1 333 (одну тисячу триста тридцять три) грн. 46 коп. в якості різниці судових витрат, які понесли сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Повну постанову складено 03 лютого 2025 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.