Справа № 128/968/24
Провадження № 22-ц/801/391/2025
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.
Доповідач:Шемета Т. М.
03 лютого 2025 рокуСправа № 128/968/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Сопруна В. В. Сала Т. Б.,
секретар судового засідання Куленко О. В.
учасники справи:
позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки і піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради в особі Служби у справах дітей Вінницької міської ради,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Вдовцовою Аліною Дмитрівною, на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року, постановлену у складі судді Бондаренко О. І., в м. Вінниці, дата складення повного судового рішення відповідає даті постановлення ухвали,-
В березні 2024 року до Вінницького районного суду Вінницької області із позовом звернулася представник позивача ОСОБА_1 адвокат Вдовцова А. Л. про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року справу передано за підсудністю на розгляд до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.
Постановляючи таку ухвалу, суд послався на те, що зареєстрованим місцем проживання відповідачки ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 , проте згідно Акту обстеження умов проживання встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки відповідачка та дитина фактично проживають за межами територіальної юрисдикції (підсудності) Вінницького районного суду Вінницької області, зазначену справу слід передати на розгляд до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.
Не погодившись з прийнятим рішенням, 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Вдовцову А. Д., подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Основними доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_2 зареєстрована в с. Іванівка Вінницького району, а адреса де наразі фактично проживає ОСОБА_2 АДРЕСА_2 , у розумінні статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є її зареєстрованим місцем проживання (перебування). Суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права. За загальним правилом відповідно до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відзив від учасників справи, впродовж встановленого апеляційним судом строку, на адресу апеляційного суду не надходив.
Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
По справі встановлено наступне:
- 12 березня 2024 року до Вінницького районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав (а. с. 1-10);
- ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 15 березня 2024 року відкрито провадження у справі (а. с. 58);
- згідно реєстру Територіальної громади с. Луки Мелешківської, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована по АДРЕСА_1 (а.с. 61);
- ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 19 листопада 2024 року о 11:00 годин (а.с. 103-104);
- згідно протоколу судового засідання від 19 листопада 2024 року розгляд справи відкладено на 16 грудня 2024 року о 15 годині 30 хвилин (а.с. 112);
- згідно Акту обстеження умов проживання, встановлено, що ОСОБА_2 фактично проживає з дитиною за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 118-119);
- згідно протоколу судового засідання № 3792895 від 16 грудня 2024 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Органу опіки і піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради в особі Служби у справах дітей Вінницької міської ради Томчук О. В. заявила клопотання про передачу цивільної справи за підсудністю (а.с. 120-121);
- ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року цивільну справу передано за підсудністю на розгляд до Жмеринської міськрайонного суду Вінницької області (а.с. 123- 124).
Апеляційний суд із такою позицією суду першої інстанції не погоджується, виходячи із наступного.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, а тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до статті 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (частина п'ятнадцята 28 ЦПК України). Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 200/11563/18.
У справі, що переглядається, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Вдовцовою А. Д. заявлено вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до статті 3 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.
Порядок реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів, встановлені Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 (далі- Порядок).
Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (абзац перший пункту 4 Порядку).
Відповідно до пункту 3 Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, виконавчий орган сільської, селищної або міської ради (далі - орган реєстрації) для потреб декларування та реєстрації місця проживання (перебування) осіб, зокрема для обліку осіб, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, формує та веде в електронній формі реєстр територіальної громади.
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення декларування (реєстрації) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Декларування (реєстрація) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.
Суд першої інстанції на день відкриття провадження у справі в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України встановив, що зареєстрованим місцем проживання відповідачки ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 (а.с. 57, 61).
Відтак направлення судом першої інстанції справи за підсудністю, визначеною за фактичним місцем перебування відповідачки, тоді коли зареєстроване (задеклароване) у законному порядку місце проживання відповідачки знаходиться на території, на яку поширюється юрисдикція Вінницького районного суду Вінницької області, - є неправомірним та суперечить інституту підсудності цивільних справ.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове.
Підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали( пункт 4 частини 1 статті 379 ЦПК України).
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої його представником адвокатом Вдовцовою А. Д., є обґрунтованими, а оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, які регулюють питання правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Тому ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року слід скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 377, 379-383, 389 ЦПК України апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Вдовцовою Аліною Дмитрівною, на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року, - задовольнити.
Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: В. В. Сопрун
Т. Б. Сало