ЄУН: 336/11088/24
Провадження №: 2-а/336/25/2025
04 лютого 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Савеленко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та скасування рішення,-
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та скасування рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05.11.2024 на 263 км траси М18 він зупинився на своєму автомобілі на знак «Стоп». В момент зупинки до нього підійшов працівник поліції, який в ході розмови попросив пред'явити посвідчення водія та страховий поліс на автомобіль. У подальшому, інспектором Управління патрульної поліції в Запорізькій області Свічкаренком С.Ю. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 138384, відповідно до якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП. Вважає, що під час розгляду справи поліцейськими порушено порядок розгляду справи, оскільки справа розглядалась в присутності двох поліцейських, йому не було надано для ознайомлення жодного доказу. Крім того, вважає, що зупинка транспортного засобу була незаконною як і всі подальші дії поліцейських.
Посилаючись на викладені обставини, просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 138384.
Процесуальні дії у справі, позиції сторін.
Ухвалою судді від 18.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В порядку ст.162 КАС України, 02.12.2024 представником відповідача Департаменту патрульної поліції подано відзив на позовну заяву, у якому представник просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що працівник поліції, який склав відносно ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 138384 діяв в межах повноважень, визначених законом. Зупинка транспортного засобу мала місце в умовах воєнного стану під час проїзду блок-поста, тому у поліцейського було достатньо підстав для зупинки транспортного засобу та перевірки документів, у тому числі страхового полісу.
Позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, у якій просив позовні вимоги задовольнити. Зазначив, що у поліцейського не було підстав для зупинки транспортного засобу. У зв'язку з незаконною зупинкою, вважає подальші дії поліцейського такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Вважає, що письмовий додаток, долучений представником відповідача до відзиву не є доказом відсутності у нього страхового полісу, зауважує, що постанова відносно нього складена не за відсутність страхового полісу, а за не надання його для перевірки.
Вивчивши обставини справи, враховуючи доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов до наступного.
Обставини встановлені судом.
Як вбачається зі змісту постанови серії ББА № 138384 від 05.11.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч.1 ст. 126 КУпАП, складеної відносно ОСОБА_1 , 05.11.2024 о 12 годині 57 хвилин на трасі М-18, 263 км, Запорізького району Запорізької області ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Hyunday Elantra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не пред'явив для перевірки поліс обов'язкового страхування наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.4 Правил дорожнього руху України. Дії кваліфіковано за ч.1 ст.126 КУпАП.
Згідно з роздруківкою інформації щодо перевірки чинності полісу внутрішнього страхування поліс на транспортний засіб НОМЕР_1 станом на 05.11.2024 не знайдено.
З долученого до відзиву відеозапису вбачається, що на вказаному відеозаписі зафіксовані події, які мали місце 05.11.2024 за участю ОСОБА_1 та працівників поліції Шевченка Є.Г., Свічкаренка С.Ю., Дробного А.Г. Події відбувались на блок посту, місцезнаходження якого відображено в оскаржуваній постанові. ОСОБА_1 , рухаючись через блок пост, зупинився біля працівника поліції, як вбачається з розмови ОСОБА_1 з поліцейськими на знак «Стоп». На вимогу поліцейського пред'явити документ, що посвідчує особу, документ надав не одразу, сказав, що вже сьогодні він його поліцейському показував півтори години назад, коли їхав у зустрічному напрямку. У подальшому пред'явив паспорт. Після перевірки паспорта, поліцейський запитав, чи на нього зареєстрований автомобіль. ОСОБА_1 повідомив, що автомобіль зареєстрований на нього. У подальшому працівник поліції запитав, чи в порядку документи на автомобіль, на що ОСОБА_1 повідомив, що так. На прохання поліцейського показати страховий поліс, ОСОБА_1 відповів, що не покаже. На запитання поліцейського, чому, відповів, що у такому разі буде діяти відповідно до закону, застосує відеозапис та просить повідомити причину зупинки. Після чого переїхав на узбіччя та зупинився. Під час розмови з поліцейськими зазначив, що його вже двічі зупиняли, він поспішає, є адвокатом та почав застосовувати відеозйомку на власний мобільний телефон. На запитання щодо причини зупинки, працівником поліції ОСОБА_1 було роз'яснено, що зупинився він на знак Стоп, який розташований на блокпосту, крім того поліцейський посилався на п.3 ст.35 Закону України, при цьому зазначив, що згідно інформації, що міститься на сайті МТСБУ, на транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 відсутній страховий поліс. На вимогу надати посвідчення водія, ОСОБА_1 відмовився, ув'язку з тим, що не погоджується з причиною зупинки. О 13:02 розпочато розгляд справи за ч.1ст.126 КУпАП. На усне клопотання ОСОБА_1 надати докази для ознайомлення, працівник поліції надав йому інформацію, яка містилась в особистому мобільному телефоні, з чим ОСОБА_1 не погодився. З правами та порядком оскарження постанови був ознайомлений. Надати поліс обов'язкового страхування відмовився, оскільки вважає, що надавати його не повинен бо не вчиняв ДТП, а поліс надається лише у випадку вчинення ДТП. У подальшому працівником поліції було складено відносно ОСОБА_1 постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності та вручено її копію ОСОБА_1 .
Нормативне обґрунтування.
Як випливає із змісту ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, а в силу ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі "Лутц проти Німеччини", "Отцюрк проти Німеччини", "Девеєр проти Бельгії", "Адольф проти Австрії" та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 72 ч.2 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353 (далі Закон № 3353), встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до вимог ст.16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов'язаний мати при собі поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу.
Пунктом 2.4 Правил дорожнього руху України визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Відповідно п.2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції, крім випадків встановлення проблискових маячків оранжевого кольору на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м, на механічних транспортних засобах дорожньо-експлуатаційної служби, на транспортних засобах спеціального, спеціалізованого призначення та на транспортних засобах із розпізнавальним знаком “Діти»; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог, встановлених Законами України “Про автомобільний транспорт», “Про дорожній рух» та “Про перевезення небезпечних вантажів» (далі - спеціальні правила); ґ) чинний страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат “Зелена картка» (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування “Зелена картка»; д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака “Водій з інвалідністю» - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності).
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Норма ст.126 КУпАП є імперативною, та встановлює відповідальність за відсутність при собі або не пред'явлення для перевірки відповідних документів, а відтак, є самостійним складом адміністративного правопорушення.
Аналогічний висновок суду міститься у постанові Шостого Апеляційного адміністративного суду у праві № 753/9930/24 від 11 грудня 2024 року.
Відповідно ч.1 ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.126 цього Кодексу.
Перелік підстав за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб передбачено у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до п. 1, 7 якої такою підставою є: порушення водієм Правил дорожнього руху; прийняття уповноваженим органом державної влади рішення про обмеження чи заборону руху.
Частиною 3 наведеної статті встановлено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 32 Закону № 580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Частиною 4 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено та діє на даний час.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 8 цього Закону в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, перевіряти у порядку, визначеному КМ України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі Порядок №1455) визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Згідно з п.2, 3 Порядку №1455 правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях».
Під терміном блокпост мається на увазі посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в'їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану;
Згідно п. 10 Порядку №1455 заходи з контролю в'їзду/виїзду включають перевірку на блокпостах: документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо).
Відповідно до пп.1 п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в'їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.
Пунктом 3 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року № 1456 (далі Порядок №1456), передбачено, що правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони У країни "Про основи національного спротиву", "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", Про національну безпеку України", "Про Національну поліцію", "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України", та інші нормативно-правові акти.
Згідно з п. 5 Порядку № 1456 право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.
Відповідно до п.10 Порядку №1456 уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в'їзду-виїзду.
Вищезазначені вимоги нормативно-правових актів не ставлять в залежність пред'явлення документів, що посвідчують право керування транспортним засобом обов'язкову наявність задокументованого належними і допустимими доказами факту порушення ПДР України.
Аналізуючи наведені норми законодавства вбачається, що право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п.2.1 ПДР України документів кореспондується з обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Аналогічного змісту правову позицію викладено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема у справі №127/19283/17 від 25 вересня 2019 року, у справі №522/2280/16-а від 21 листопада 2019 року, у справі №711/4707/17 від 19 червня 2019 року.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
Висновки суду.
Як встановлено з матеріалів справи, причиною зупинки 05.11.2024 транспортного засобу «Hyunday Elantra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 був рух його автомобіля через блок-пост.
Доводи позивача про те, що відсутні законні підстави для його зупинки 05.11.2024 спростовуються матеріалами справи, а саме відеозаписом, долученим представником відповідача до відзиву на позовну заяву, з якого вбачається, що зупинка відбулась саме на блок-посту підчас дії воєнного стану, та поліцейський мав достатньо підстав для здійснення перевірки документів водія.
З наданого відеозапису вбачається, що позивач не пред'явив на вимогу поліцейського страховий поліс.
Суд звертає увагу, що відповідачем доведено, а позивачем не спростовано, що чинний страховий поліс на автомобіль, яким керував ОСОБА_1 05.11.2024 станом на 05.11.2024 був відсутній.
Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що справу розглянуто не одним поліцейським, що є порушенням, що під час розгляду справи йому не було надано для ознайомлення матеріали справи, які, як вказує позивач працівник поліції показав йому у власному мобільному телефоні, у зв'язку з тим, що відносно позивача було складено постанову саме за фактом не пред'явлення страхового полісу, що зафіксовано саме у наданому суду відеозаписі, з якого порушень процедури розгляду справи працівником поліції не вбачається.
Таким чином, судом встановлено, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.126 КУпАП ОСОБА_1 складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства. Під час складання цієї постанови права ОСОБА_2 та процедура розгляду справи порушені не були.
Із врахуванням встановлених обставин та наведених вище положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що прийнята постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ББА № 138384 від 05.11.2024, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП є законною та не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 9, 72, 73, 75, 77, 241, 242, 244, 246, 286 КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.А. Савеленко
04.02.25